— Кінчилось, — сказав він собі і пішов до своєї кімнати.

Там він зупинився на порозі і вдруге подумав про вокзал. Але замість того, щоб бігти на вулицю, він замкнув двері на ключ, наче хотів сховатися від руйнацької картини коридору, що нагадувала йому цвинтар.

— Кінчилось, — сказав він іще раз і почув себе старим, ображеним і покинутим.

Потому він прийшов до вікна і, мов хто турнув його, упав на стілець.

Так він просидів до пізньої ночі.

За той час багато думок навідалося йому в голову; більшість із них, коли не всі, були колючі, вразливі і лишали по собі болючий слід. Інколи, коли ім'я Катерини мимохіть стрибало по його губах, він мав інстинктивний намір схопитись і бігти до неї, шукати її, але не вистачало на те молодості, войовничого бунту крові.

Як і в перші дні зустрічі з Катериною, так і тепер він не знав, що то за хвиля прокотилася в його житті.

Вона полонила його і тепер оце потріпувала останніми ударами.

Але під ранок він переміг ті болі й знову набув спокою. Минула ніч канула в безвість і поглинула в собі всі його вагання.

Він вийшов на вулицю і зітхнув на повні груди; свіже повітря лизнуло йому лице, і він почув себе оновленим, як по тяжкій хворобі. Там, у готелі, лишилось пережите; далі його чекає праця й кріпкі сірі будні.

Він почув доплив енергії, що вже не знав його кілька місяців, і рішуче попрямував до міськради.

Була восьма година; місто щойно прокинулося й починало гарячкове життя.


XXXIII (Замість епілогу)

Так закінчилася ця історія про кохання — нині занедбане чуття. Вона проста, звичайна і несподівана. Хтось сторонній може назвати її ще й неймовірною. То буде від того, що в неї, цієї історії, немає стилю. Та відкіля йому було й узятися, коли Радивон не був підготовлений до таких подій, нічого не передбачав та й і досі ще нічого не тямить із того, що з ним трапилося. А хіба можна говорити про стиль наступного вечора, коли ви не знаєте такої дрібниці: чи будуть у вас боліти зуби о 9 годині?.. Отож! Несподіванка, несподіванка, несподіванка! Дивлячись на Радивона, можна було думати, що тій плутанині віку — ще десятки років. Аж гульк, уже в коридорі готелю — уривки шнурків, ганчір'я, пошматаний використаний папір.

Цур йому!.. Цур тій історії. Вона справила на мене гнітюче враження. Що вже плутана — краю немає! До того ж іще й безпорадна, як мала дитина, як театральна вистава без художника, без декорації, як добра пісня у виконанні пройдисвіта-шарманщика.

І, якщо дозволите, я порівняю ще. То була звичайнісінька калюжа серед вулиці, що попала під промінь сонця. Ніякий будівник не обточував її берегів, не дбав за її красу. Її стало видно такою, як вона є… коров'яча ратиця, недокурки, сміття і брудна вода! І головне — усе розкидане, як того хотів випадок, стихія…

Втім, усе ж доводиться жалкувати, що Радивона спіткала ця історія. Жалкувати бодай із тих міркувань, що чоло його вкрилося зморшками.

Нині він працює на виробництві, безперечно, вихворів і ні про що не згадує. Але інколи губи його мимрять: для чого те трапилось?.. А хто подасть відповідь? Та чи й можна ж відповісти на таке запитання: для чого людина підковзнулася на вулиці й упала? Річ лише в тому, як поставилися до того перехожі, — чи всміхнувся хто, чи допоміг хто встати?..


Друкується за виданнями:

Донченко, Олесь. Золотий павучок: [Повість]. — [X.]: ДВУ, 1928. — 141 с.

Минко, Василь. Беладонна [та інші оповідання]. — [X.]: ДВУ, 1929. — С. 5—93.

Брасюк, Гордій. Донна Анна: [Роман]. — К.: Сяйво, 1929. — 300 с.

Голота, Петро. Бруд: [Повісті й оповідання]. — [X.]: Рух, 1929. — С. 5—199.

Ванченко, Петро. Повість без назви. — X.: Рух, 1930. — 112 с.


Перелік ілюстрацій:

Олесь Донченко. 1920-ті роки // Харківський літературний музей.

Василь Минко. 1920-ті роки // Харківський літературний музей.

Гордій Брасюк // З порога смерті: Письменники України — жертви сталінських репресій / Упор. Олекса Мусієнко. — К.: Радянський письменник, 1991. — С. 74.

Петро Голота. 1920-ті роки // Харківський літературний музей.

Петро Ванченко. 1929 рік // Центральний державний архів-музей літератури й мистецтва України. — Ф. 271. — Оп. 1. — Од. зб. 35. — Арк. 8.

Інформація видавця

УДК 821.161.2-82

ББК 84 (4 УКР) я 43

Б 43


В оформленні використано обкладинку № 6 (8) журналу УЖ роботи Івана Падалки

Упорядник: Ярина Цимбал


Редактор: Олександр Стукало

Коректор: Ірина Давидко

Дизайн та верстка: Микола Койдан


Б 43 Беладонна. Любовний роман 20-х років. — К.: Темпора, 2016. — 808 с.

ISBN 978-617-569-268-4


© Темпора, 2016


ЗМІСТ

Ярина Цимбал. Біологія понад усе! …7

Олесь Донченко …19

         Золотий павучок …23

Василь Минко …127

         Беладонна …130

Гордій Брасюк …205

         Донна Анна …209

Петро Голота …509

         Бруд …514

         Розвага …595

Петро Ванченко …703

         Повість без назви …707



Беладонна. Любовний роман 20-х років

Упорядник: Ярина Цимбал

Редактор: Олександр Стукало

Коректор: Ірина Давидко

Верстка та дизайн: Микола Койдан


Підписано до друку 01.04.2016. Формат 60x84/16

Папір офсетний. Друк офсетний. Гарнітура Арно Про

Умовн. друк. арк. 47,13. Облік.-видавн. арк. 30,59

Замовлення № 16-086.


ТОВ «Темпора»

01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 32, оф. 4

Тел./факс: (044) 234-46-40

www.tempora.com.ua

Свідоцтво про внесення до державного реєстру: ДК № 2406 від 13.01.2006


Віддруковано:

ТОВ «Друкарня «Бізнесполіграф»»

02094, м. Київ, вул. Віскозна, 8

Тел./факс: (044) 503-00-45

Свідоцтво про внесення до державного реєстру: ДК№ 2715 від 07.12.2006


Дама розгорнула книгу й не читала її, а щось думала або з цікавістю дивилась, як щітки хлопчика-чистильника швидко бігали по Анатолевих туфлях. Коли Анатоль зиркнув на неї, вона якраз перекладала ногу на ногу й розгорнула книжку. Верхня нога була надто товста. Всі м'язи її роздушились об спідню ногу. Ця нога й турбувала найбільше Анатоля. За цю ногу він ладен був дати що завгодно.


Ніч, як темний світ німий. Ніч, як чорна казка про сон. У місті ніч обвішана золотими коралями — місто залите електричним золотом. Ніч гойдає сном, синьо-чорним, голубим сном, прохолодою. Де-не-де ходять, як неприкаяні, жінки, чоловіки. Вулиці, як порожні кімнати, а по них самотньо іноді проторохтить візник. Процокають копита, наче хтось нігтями по зубах.


Бачиш, не так і страшно бути повією. Ти навіть і не помітила, як ти була повією. Так просто, наче жила з одним чоловіком, він тебе покинув, ти одружилася вдруге, ти можеш так само знайти й третього, й четвертого. Адже ж буває так, що виходить якась жінка заміж за п’ятого? Яка різниця, коли я виходжу заміж кілька раз на тиждень? Хіба не все одно, чи одного мати, чи кількох? Хіба не однаково, чи один тебе утримує, чи кілька, чи одного ти відчуваєш, чи кількох? Жити з одним весь вік — яка нудота.


Нік підло затуманював їй очі, щоб зробити з неї культурну куховарку й пристойну самицю. Насправді на світ треба дивитись зовсім не тими очима, що дав їй Нік, бо й сам він дивиться іншими очима. Він носить магічне слово «мораль», щоб забезпечити за собою вигідніше становище власника. Він іще не знає, що у неї, крім таланту бути вірною, криється ще більший талант — чесно зраджувати. Ганна тепер не відстане від віку. Вона відсьогодні так закрутиться в коловороті втіхи, що тільки бризки полетять каскадами.