— У всякому разі, поки вона там, я буду її відвідувати.

— А я хочу покласти цьому край.

— Цебто ти хочеш, щоб я перейшла до нього?

— Як маєш маскуватись, краще переходь. Принаймні я знатиму, що ти не моя.

— Я не твоя і не його. Я — своя. І коли ти мені не дозволиш відвідувати Талю, я цілком перейду до Ніка заради неї.

Ганна вигукнула це з такою невластивою їй рішучістю, що Володимир сторопів і вже вибачливо промовив:

— Звичайно, це справа твоя. Я ні в який бік не можу тебе силувати… Але ж ти знаєш, як мені це неприємно…

Ганна не вважала за потрібне виправдовуватися. Вона вмовкла. Таке ставлення Володимира глибоко вразило її. В цю хвилину почувала, що навіть ненавидить його. Видавши обід, вона демонстративно вийшла з дому. На порозі її наздогнав Володимир.

— Ганнусю, не сердься ж… Я на тебе зовсім не серджуся.

— Гаразд, гаразд, — промовила вона вже лагідним тоном і пішла далі спокійніша. Проте з думки їй не сходила образа. Погане хлопча, він буде ще вередувати нею!

І Ганна, свідома свого права, пішла до заводу, хоч іще вранці думала, що навряд чи пощастить їй тут скоро бути.

Таля була приємно вражена й зараз почала розповідати, як вона, допомагаючи Гаші варити обід, замість супу, помилково всипала крупи в компот.

Переглядаючи Талину білизну, Ганна вже цілком розгубила свої прикрі думки про Володимира. Коли стемніло, вона підвелася. Таля благально глянула на матір, але та, поцілувавши її в теплі страдницькі очі, рішуче відійшла, силкуючись не думати про них.

Володимир зустрів Ганну несміливою ласкою. Він навіть не запитав, куди вона ходила, хоч в очах йому світилася тривожна допитливість. Він видався Ганні розгубленим і провинним хлопчиком, якого щойно покарали. Ганна засміялася йому в вічі й поривчасто поцілувала.

— Ах ти ж мій дурнику! Я ж тебе кохаю. Кохаю…

І вона горнулася до нього всім тілом.

Ураз очі Володимирові засвітилися грайливими іскорками. Він стрепенувся дужим мужчиною.

Другого дня, коли до Ганни прийшла Таля, Володимир був із нею особливо лагідний і говіркий. Він вернувся до спогадів першого їх знайомства.

— Пам’ятаєш, які хороші лілеї були тоді?

— Я б зараз хотіла хоч одну таку мати.

— На жаль, у нас у місті вони на камені не ростуть.

Але згодом Володимир пішов по тістечка до чаю й вернувся з двома білими трояндами.

— Це тобі, Ганнусю, а це Талі.

Таля на момент зніяковіла, але зараз почала пишатися трояндою.

— Я ніяких так квітів не люблю, як тільки білі…

«Вона хороший білий цвіт» — пригадалися Ганні Нікові слова, і материнське серце переповнилося гордощами.

Чай пили в теплому родинному колі.

Легко йшла спільна розмова.

Володимир, на диво, був сьогодні дотепний, і обидві жінки сміялися до сліз.

Коли ж Таля нагадала про дім, Ганна рішуче заперечила.

— Так, так, ти ночуєш у нас, — підтримав Ганну Володимир. — З тобою у нас сьогодні надзвичайно весело.

Таля погодилася. За слухняність Володимир заграв їй танок русалок і арію Мавки, яку колись Таля йому й навіяла.

Таля слухала з затаєними гордощами, а мати була вся втілене щастя. Вона тепер певна, що незабаром Таля перейде до неї.

Уранці, випроводжаючи Талю до школи, Ганна вже авторитетним тоном матері наказувала, як вона мала себе поводити.

Але після цього Таля не з’являлася кілька днів. Ганна занепокоїлась. Вона мала вже на думці йти виглядати Талю біля школи, як нарешті та сама зайшла. Приїхав із Харкова батько, й тому Таля не могла приходити, він сердиться…

— А ти казала йому, що ночувала в нас?

— Я йому нічого не казала, але Гаша розповіла.

— І те, що я ночувала з тобою?

— І те… Але він нічого. Я розповідала йому, як ми радилися про його одруження.

— А він?

— Спочатку посміхнувся, а потім сказав: можеш сказати матері, що я тільки з тією жінкою одружуся, яку вона вибере для мене. І це серйозно.

Щоб не виявити перед Талею свого збільшеного інтересу до цієї розмови, Ганна перейшла на іншу тему, але пізніше на самоті вона довго думала. Невже правда, що вона має такий авторитет у Ніка? Та вона ладна знайти для нього жінку найкращої вроди, найлагіднішої вдачі. Чесну, щиру й не таку легковажну, як вона, Ганна.

А втім, можливо, це була лише іронія, щоб поглумитися з того, як вона легко передасть свої материнські права іншій… К чорту зі своїми дипломатичними підступами! Ганна ладна була ненавидіти Ніка або принаймні забути його.


XII

У музичних колах готувалися до відкриття оперного сезону. Володимир кожного дня приносив новини залаштункових інтриг. Його призначали на одного з диригентів опери, й навколо цього призначення утворився цілий штат інтриганів та конкурентів. Ганна з побоюванням стежила за ходом подій, хоча сам Володимир, здавалося, ставився до цього індиферентно. Але врешті одного дня він повернувся в піднесеному настрої і з пляшкою вина. Його призначили.

З того дня Володимир у Ганниних очах перетворився на величного «полководця», що його рухові мусять коритись незчисленні лави.

У день відкриття оперового сезону вона гордо увійшла в партер поруч із Володимиром. Здавалося, що очі всього театру, від партеру до галереї, звернені на неї: вона дружина диригента, дружина композитора. Ось коли починається для неї справжнє, повнокровне життя.

Ганна підросла у власних очах.

Сьогодні диригував старий відомий маестро — Гдаль. Уже перші звуки увертюри зродили для Ганни перспективу того чарівного світу майбутнього, що його прагнула вона.

Володимир раз по раз робив зауваження на адресу поважного маестро: «п'яно фагот», «тромбони стаккато»…

Ганна приймала авторитетні Володимирові зауваження як доказ безперечного таланту.

Тембр голосу примадонн, на диво, був подібний до тембру Ганниного голосу. Ганна милувалася прозоро-оксамитовими звуками й неприємно морщилася від стиснутих горлових нот. Чомусь думала, що вона, можливо, досі була б такою ж примадонною, якби не залишила консерваторії. У неї напевно не було б таких недолугих нот, — успіх у цій партії був би вдвічі більший. Так, Ганна ухилилася від свого справжнього шляху. А втім…

Вона відчула, що тільки прокидається від довголітньої сплячки. У неї є ще досить сили, вона ще молода. Мусить іще жити повнокровно, барвисто.

Скоро після цієї вистави Ганна пішла до свого колишнього професора й відновила з ним лекції співу. Професор, що до заміжжя милувався Ганниним голосом, констатував, що й тепер вона досить добре пам'ятає його науку. Професорові слова були Ганні запорукою того, що вона швидко розвине свій хист. У той час, коли Володимир бував на лекціях чи на репетиціях в опері, Ганна віддавалася своїм вокалізам. Їй ніколи стало думати про докори сумління: зменшився день, натомість збільшилась енергія. А пізніми вечорами після денних турбот Ганна віталася з Володимиром так захоплено, ніби це було не на тридцять шостому році її віку, а на шістнадцятому.

Іноді заходила Таля. Вона тепер рідше заставала вдома Володимира, натомість частіше згадувала його ім'я, цікавилась його кар'єрою і разом із Ганною тішилася з його успіхів.

— У суботу Володимир виступає в опері, — з ледве прихованою гордістю повідомила Ганна Талю.

Таля радісно сплеснула руками:

— Ой як би я хотіла побачити!

— А ти приходь у суботу, ми разом підемо.

Таля чомусь засмутилась, але раптом рішучим тоном промовила:

— Хоч не пустить тато, а піду.

«У неї є характер», — подумала Ганна й поцілувала Талю в лоб.

Одначе в суботу Ганна не могла дочекатися Талі. Вже наближалася восьма вечора — її не було. Володимир нервувався, приспішав Ганну і навіть скрикнув:

— Доки ти будеш мамитися з тією Талею? Не прийшла — значить, не піде.

— Я не затримую тебе. Тобі треба — йди. Я прийду пізніше сама.

Ганна сьогодні була вибачлива до Володимира, але вона мала серце на Ніка й ладна була зовсім не йти на виставу.

Володимир лагодився йти сам і перед тим, як вийти, почав шпурляти нотами.

— Не нервуйся, будь ласка. — Ганна лагідно взяла його за руку.

Володимир грубо вирвав руку й зник за дверима.

Ганна вже каялася, що не пішла разом із ним. Власне ж, Володимир для неї тепер — усе на світі. Чому ж заради хамських Нікових вчинків вона мусить псувати настрій Володимирові, може, цілу його кар’єру, — сьогодні ж його дебют. І, забувши вже про Талю й Ніка, Ганна стала поспішати до опери.

Коли вона увійшла в театр, світло вже згасло. Увертюру тільки-но почато. Всю увагу Ганна звернула на Володимирові рухи. Спочатку вони були несміливі, такі ж обачливі, яким у перші дні знайомства було його ставлення до неї, але поволі рухи набували певності й енергії; як у мага, з-під його диригентської палички випливали щораз дивовижніші візерунки. Звуки розсипалися водограєм самоцвітів, раптом зривалися в грізний потік, котилися рвучкі вали, захлинали тихі мелодії. З глибин ішов разючий крик якоїсь жертви, що поволі завмирала десь на дні разом із глухим рокотом стихії, а на поверхню вже чорними тінями напливав тужний реквієм, і, здавалось, тільки сум і розпач панує над землею в присмерку краси й надії. Але раптом — грайливими флейтами прокинувся день, заячіла ласка, забуяла радість, і життя гучним тріумфом увійшло в гірляндову арку.

Дощ оплесків сипнув у нагороду маестро. Їх буяння звучало для Ганни новою музикою.

Вона сп'яніла. Її серце здавалося надто кволим і маленьким, щоб вмістити ту радість, і радість вливалася в серце присутніх поза театром, у світ…

Піднялася завіса — Ганна побачила той світ музично-барвистий, граційний. Творцем того світу був маг Володимир.

Коли засвітили електрику, Ганна обвила присутніх щасливо-гордим поглядом: «дивіться, я його дружина».

Раптом Ганна зніяковіла. З ложі бельетажу на неї дивився Нік — поруч привітно махала рукою Таля, закликаючи Ганну до ложі.

Ганна через силу посміхнулася до Талі й жестом показала, щоб Таля зійшла до неї. Але, не діждавшись Талі, вона сама рушила назустріч, почуваючи, що їй несила сидіти під Ніковим поглядом. Вони зустрілися в коридорі.

— Ой, як чудово Володимир Андрійович виконав увертюру, — екзальтовано викрикнула Таля.

— Прекрасно, — погодилась Ганна. — А ти була хіба з самого початку?

— Ну да ж. Ми зарання з татом прийшли. Він не хотів мене саму відпустити. Зайдім до тата, га?

Ганна вагалась. Їй ніяково було одмовити Талі, особливо тепер, коли Таля так щиро поділяла Володимирів успіх, однак же ж ніяково було й підступити до Ніка після того, як він заборонив Ганні переступати поріг свого дому. Але в ту ж мить Ганна засоромилася свого вагання, побачивши, як сходами до них наближався Нік. Його кроки були несміливі, видно було, що він із великим зусиллям перемагав самолюбство.

Ганна пішла йому назустріч.

Обоє шанобливо привіталися. Вмовкли.

— А Баталова прекрасно співала сьогодні, — промовила Таля, щоб тільки розвіяти ніяковість батьків.

— Н-да. У неї чудовий голос, — відповіла Ганна.

— А оркестр хіба кепський? — звернулася Таля до батька.

— Треба віддати Володимирові Андрійовичу справедливість, із нього путній вийде диригент. Я з великою насолодою слухав увертюру.

Ганна пильно вдивлялася в Ніка, щоб зрозуміти, наскільки щирий був його тон. Вона промовила байдуже:

— Може, пересічний і вийде.

— Ні, ні, є дані, безперечно є, — намагався перечити Нік, але зараз же перейшов:

— Ну, як же вам живеться?

— Так собі, по-холостяцькому. Володимир Андрійович у свою дорогу, а я в свою. Ходжу на лекції до професора, часом слухаю лекції в музичному технікумі, аби заповнити час. А ти як?

— Моя праця тобі відома: вдень на заводі, а увечері в своїй келії. Я тепер у буквальному розумінні чернець.