У цей час задеренчав дзвінок. Володимир квапливо побіг відчиняти.

Ганна зустріла Баталову на порозі своєї кімнати й радісно, немов після довгої розлуки, кинулась в обійми.

Володимир споглядав обох блискучими від утіхи очима, ладний сам прилучитись до їх обіймів. Коли їх руки рознялися, Володимир узяв на себе місію роздягати Баталову. Його рука несамохіть кілька разів торкнулась її грудей, і Баталова так само несамохіть притискала її на грудях, висловлюючи подяку за послугу.

Визволившись від важкого верхнього одягу, Баталова вихилялася перед веселковим світлом кришталевої люстри. На її зчервонілому від морозу обличчі двома великими іскрами світилися чорні очі, брови вирізьблювалися чорними гадючками, що ніби на герць спинались одна перед одною. Кармінові уста променилися привітною посмішкою, а зверху весь овал лиця був декорований хвилястим вінком жовтого підстриженого волосся. Вся висока постать Баталової в темно-зеленій шовковій сукні мінилася блиском морської хвилі, розсипалася бризками кольє гірського кришталю. В тій хвилі, як білі наяди, бавились оголені граційні руки. Баталова ніби милувалася своєю владою над присутніми.

Володимир не відривав очей. У них, як у плесі озера, відбивалась привітна її посмішка.

«З них гарна була б пара», — мимоволі подумала Ганна, і раптом на її привітне обличчя набігла тінь. Щоб не засмутити гостю, Ганна одвернула погляд і в люстрі побачила свою постать. Вона була в сукні з сірої шерсті, і від того все обличчя здавалося так само невиразно сіруватим. Бліде пом'яте лице, бліді вуста, вицвілі й сіруваті очі. Широкий лоб зовсім не до речі перерізували дві великі борозни.

Ганна подумала, що сукня їй не до лиця, слід фарбувати губи й колір шатенки змити перекисом водню. На цій думці Ганна повеселішала й приязно звернулася до Баталової, запрошуючи її до столу.

Володимир запропонував Баталовій розігнати мороз коньяком і сам охоче склав їй компанію.

Скоро кімната заповнилась гамірливим сміхом. Володимир з одного боку, а Ганна з другого ретельно частували Баталову. Кожного разу, коли вона відмовлялася випити, Володимир брав чарку її ж рукою, і жінка скорялась.

Ганна кілька разів затримувалась на кухні, щоб позбавити їх своєї присутності. Вона певна була, що не ревнує Володимира до Баталової, й хотіла це підкреслити.

Вечеря проходила в супроводі анекдотів, що їх розповідали по черзі то Баталова, то Володимир. Усі сміялися з недомовності в анекдотах, а в Талі загорались цікавістю очі.

Вже було за дванадцяту, як саме розпочалась концертова частина вечора. Кожний з присутніх мусив демонструвати свій музичний хист, і навіть Ганна з ніяковістю за свій дилетантизм виконала кілька романсів.

Таля заграла фокстрот. Баталову раптом потягло до танцю. Вона охопила Володимира й, притиснувшись усім тілом, почала водити його по кімнаті. Очі Володимирові заблищали живим сріблом.

Ганна дивилась на них вибачливою посмішкою.

Раптом Баталова схаменулась. Уже пізно, вона мусить йти додому.

Володимир випростався, готовий до її послуг.

«Він буде її проводити», — майнула Ганні думка, і в ту ж мить вона простягла обійми до Баталової:

— Люба моя! Ви нікуди не підете. Вже дуже пізно.

— Ні, Ганнусю, я мушу завтра ще до репетиції підучити свою роль.

— Я вас уранці розбуджу, коли ви тільки захочете.

Ганна глянула на Володимира. Він, мабуть, не поділяв її думки. Мовчки стояв і тарабанив нервово пальцями по столі.

— Я дуже вам вдячна, але я не можу.

Баталова намірялась попрощатись з Ганною, але та відважно стисла її в обіймах.

— Тепер будьте сумирною. Нікуди я вас не пущу.

— Їй-богу, мені дуже ніяково перед вами. Ще стільки клопоту зі мною, — вже згодливим тоном промовила Баталова.

— Зовсім ніякого клопоту. Володимир Андрійович ляже в себе в кабінеті на канапі, я з Талею тут, а ви на Талиному ліжку…

І Ганна, задоволена своєю перемогою, весело кинулася до другої кімнати готувати постіль.

— Звичайно, ночуйте! Не все одно, де вам переспати, — тоном ввічливого господаря заговорив Володимир і для більшої переконливості глянув іскристо Баталовій у вічі.

Баталова лукаво глянула на Володимира, але в ту ж хвилину зніяковіла й зовсім не до речі розсміялась.

Скоро помешкання замовкло в пітьмі.

Ганна довго лежала горілиць біля Талі, настирливі думки відганяли їй сон. Вона була певна того, що якби не затримала Баталової вдома, їхній флірт сьогодні зайшов би далеко. Але хіба цим вона вбереже Володимира від дальшого залицяння? Такій вибачливості треба поставити край. Кінець кінцем, він зовсім одвикне від неї. Вона загубить у його очах усяку ціну. Володимир ставиться терпляче до неї лише через те, що вона не заважає його фліртові. Ганна давно вже не помічала на собі таких закоханих поглядів, якими обдарував він сьогодні Баталову.

Раптом по тілі Ганні пробіг холодний струм. Видалося, що з кабінету скрипнули двері.

Ганна напружила зір. Перед шторами майнула тінь. У суміжній кімнаті виразно почувся скрип ліжка.

Гаряча хвиля затопила Ганні свідомість. Вона в нестямі підведися на ліжку.

— Мамо, ти не спиш? — почувся Талин шепіт.

І Ганна опритомніла. Затаївши слух і серце, вона знову лягла під ковдру. Таля тремтіла, як у пропасниці.

— Тобі холодно?

— Холодно, — відповіла задихано Таля, перебиваючи склади цокотанням зубів.

Ганна накрила її з головою й міцно притисла до грудей. Їй здавалось, що так затамує Талі слух і біль власного серця. Але серце їй билося так сильно, що від того розбігалися кольорові кола в очах і от-от, здавалося, вона втратить свідомість.

— Мовчи, мовчи, — наказувала собі Ганна. Моментами вона здатна була припустити, що все їй лише здалося. Проте раз по раз до її слуху долітав із бічної кімнати шелест, і знову Ганна горіла мукою, ладна зірвати з себе ковдру, що душила її, і мстиво кинутись у бічну кімнату.

Та знову присутність Талі наказувала їй: цього не треба, не треба…

Таля, відкривши голову, так само прислухалась… У кімнаті було вже зовсім тихо.

Ганні хотілося, щоб Таля мерщій заснула, тоді вона підійшла б принаймні до Володимирової канапи й остаточно переконалася б.

Але Таля не спала, і Ганна лежала, як сомнамбула, дивилась нерухомим поглядом на чорну пащу, де мали бути двері в бічну кімнату.

Атрофувалось почуття часу й власної волі. Коли це знову перед очима постав чорний силует і нечутно пройшов.

Ганна не ворухнулась.

Уранці, коли вона прокинулась, Баталова була вже зодягнена. Володимир іще спав.

Ганна наказала Талі подати Людмилі Юріївні каву, а сама почала одягатись.

На прощання Баталова, як і завжди, міцно обійняла Ганну.

Побачивши перед собою чорні відьомські очі, Ганна захотіла хижо вгрузнути в них нігтями, але натомість змушено посміхнулась і двічі міцно поцілувала Баталову в губи. Таля ж, ухилившись від поцілунку, подала тільки руку.


III

Вистава в опері тільки-но закінчилася.

Ганна швидко переодяглась і рушила до виходу, щоб не зустрічатися з Гдалем, але, незважаючи на її квапливість, Гдаль уже очікував у коридорі. Він фамільярно взяв її під руку.

Не озираючись на Гдаля, Ганна виразно бачила його обличчя: сивуваті залички, такі ж сиві маслянкуваті очі з двома випорожнілими торбинками під ними, а з боків — віялами зморшки.

Ганна вже знала, що ця людина значно цікавіша за своїм диригентським пультом, аніж зблизу. А втім, Ганна сама себе може винуватити, що наблизила його до себе, давши право на таку фамільярність. Вона перша кинула виклик.

Це сталося скоро після тієї пам’ятливої ночі, коли Ганна ночувала під одним накриттям із Баталовою. Ганна не знала, що їй робити з собою, як поводитися в театрі з Баталовою, а вдома з Володимиром. І тут їй став у пригоді Гдаль, як дипломатична заслінка. Кожної вільної хвилини в опері Гдаль крутився біля Ганни, й тоді їй доводилось лише здалеку зустрічатись поглядами з Баталовою. Баталова в таких випадках лукаво підморгувала Ганні: «фліртуєте?» І Ганна відповідала такою ж лукавою посмішкою. Вона була задоволена, що Баталова її бачила з Гдалем. Вона ж напевно розповість про все Володимирові.

Фліртувати з Гдалем на очах у людей було для Ганни якоюсь втіхою, але йти з ним на самоті — це кара. Вона розуміла, що в таких випадках її флірт не досягає ніякої мети й стає гидкий для самої себе.

— Може, поїдемо? — улесливо промовив Гдаль.

— Що? — звернулася Ганна глузливим тоном.

— Я думаю завезти вас додому, — капітулюючи, відповів Гдаль.

Ганні раптом стало ніяково за свій безпідставний здогад…

Вона навіть злякалася, що занадто відштовхує Гдаля. Він може розчаруватись нею, побачивши таку недоторканність.

— Як їхати, так їхати куди-небудь у безвість, — зухвало промовила вона, — давайте рисака.

Гдаль кумедно заметушився, вдаючи молодого піжона.

У Ганні прокинулася задерикуватість. Вона буде кататися до пізньої ночі. Хай Володимир жде, хай!

Вороний огир під синьою сіткою рвав копитами сніг, розрізував грудьми простір ночі. Морозний вітер щипав Ганні лиця, молодо ширились груди. Їй уже здавалося, що вона юначка, їде поруч зі своїм прихильником Загорським.

Але дійсність нагадала їй, хто вона є і з ким їде. Гдаль, притримуючи Ганну, ніби ненароком торкнувся старечою рукою її грудей. Ганна раптом пригадала, що, одягаючись, не поправила груди під бюстгальтером. Уголос єхидно промовила:

— Це правда, що Баталова недавно послала вас до Мефістофеля вставити ще кілька золотих зубів?

Рука Гдалеві ослабла так, ніби хтось несподівано перерізав на ній жилу.

— Що ви хочете цим сказати?

— Нічого. Я тільки хочу знати, чи цьому правда.

— Правда. Так що з того? — Голос Гдалеві звучав вороже.

У Ганни зник вираз насмішкуватості. Вона ніби тільки зараз пригадала, що поруч сидить оперовий диригент і заслужений артист республіки. Вона взяла Гдалеву руку.

— Їй-богу, вибачте мені цей жарт. Я зовсім не хотіла вас образити.

— Шпильками не ображають, а колють. Мене тільки дивує, звідки у вас така поінформованість?

— Ви хіба забули, що ми з Баталовою приятелі?

— Цього я не знав. Одначе ваш вибір приятелів не робить вам честі.

— За Баталовою я досі не знала ніякого злочину.

— Я вважаю, що безпринципні люди вже самим фактом свого існування роблять злочин.

— А в чому ж ви бачите її безпринципність?

— У кожному її виразі, навіть у кожному погляді. Вона вам не ступить, щоб не зважити користі цього кроку.

— Тоді вона надто принципова.

— Ну, якщо ви цінуєте таку принциповість, то я не дивуюся, що ви з нею так скоро сприятелювались. Тільки боюсь, що Баталова все ж перехитрить вас.

— Нам зовсім ні для чого перехитрювати одна одну. Та й яка може бути їй користь із мене? Я людина маленька.

— Гадюче кодло однаково живиться як із великих, так і з малих істот.

— Ну, Михайле Романовичу, я бачу, що ви просто сердиті на Баталову за те, що вона сказала вам у вічі правду.

— Ви думаєте? Так отже знайте, що ця сама Баталова ще в Москві підлещувалась до мене, як остання сука. Тоді в дирекції я багато важив, а вона лише починала кар'єру. Я не відкидаю того, що вона талановита. Я щиро пішов їй назустріч. Я ж вивів її в люди. Заради неї я покинув Москву, заради неї я покинув дружину і дітей… Я полюбив її, як власний витвір, як власне дитя. І тепер, коли вона почула під ногами ґрунт, вона послала мене к чорту. Ось яка це особа.

— Дивно. Я ніколи не підозрювала, що між вами були якісь близькі стосунки.

— Ближчі, аніж ви думаєте. Я в буквальному розумінні відігрів гадюку на своїх грудях. Так що знайте, з ким маєте приятелювати. Неминуче вкусить. Я певний того, що ви для неї зовсім не цікава.