— Я знаю одного непоганого хлопця, з яким я працював у Сан-Хосе. Зараз зателефоную йому й довідаюсь, як у нього з роботою. Він міг би під’їхати за пару тижнів. Завтра я переповім вам щодо нього.

— Чудово, — Квінн подякував йому й поклав слухавку. Було б дуже добре, якби він зміг довірити всю роботу цьому чоловікові, якому, здається, можна довіряти. А може, він іще й зможе довести цей будинок до ладу, щоб підготувати для продажу?

Тієї ночі Квінн уперше ліг спати в те ліжко, яке він ділив із Джейн, не почитавши її віршів і щоденників. Він просто заснув, подумавши, як би довести цей дім до пуття, сподіваючись, що Джек Адамс — саме той чоловік, який йому потрібен.

Він прокинувся о шостій, відчуваючи, що добре виспався, одяг джинси, грубий светр, узувся і зійшов униз, щоб зробити собі чашку кави. Він саме допив другу чашку, коли Джек Адамс подзвонив у його двері рівно о сьомій. Він виглядав охайним, чистим, зосередженим. У нього було коротке темне волосся й великі сині очі, які дивились чесно, дружньо, по-доброму. Квінн запропонував йому чашку кави, але той відмовився, бо хотів перейти до справ якомога швидше й надати господареві будинку інформацію, що саме він може зробити для нього. Йому сподобався голос Квінна по телефону, і між цими двома чоловіками одразу виникло порозуміння. Квінн вів його з вітальні до гаража, де все навколо будинку було розбито, розкидано, зруйновано і пошкоджено. У Джека не було з собою блокнота й ручки, що стурбувало Квінна, проте, здавалось, він запам’ятав кожну деталь побаченого, продемонструвавши Квіннові свою пам’ять із дивовижною точністю. Якщо його праця буде настільки ж доброю, наскільки гострий його розум, то Квіннові суто випадково надзвичайно пощастило.

Джек Адамс — симпатичний хлопець, на вигляд десь близько сорока років. Він такий же високий, як і Квінн, і такий само худорлявий. І взагалі, між ними можна було помітити якусь дивну подібність, коли вони йшли навколо будинку й заходили в нього, але жоден з них не усвідомлював їх зовнішньої схожості. Коли вони йшли поряд, то виглядали як батько й син. А втім, Квіннове волосся вже посивіло, хоча раніше було темне, як Джекове, і обидва були подібної статури, однаково рухались і, обговорюючи проблеми ремонту, майже однаково жестикулювали. Фактично Джек був того самого віку, якого мав би бути Дуглас, якби він лишився живим. Йому було тридцять п’ять років, а Дугові було б тридцять шість. І взагалі він був дуже схожий на того чоловіка, яким міг стати Дуг, якби дожив до цих літ. Але це зовсім не спало Квіннові на думку. У його зоровій пам’яті Дуг навіки лишився тринадцятилітнім.

— Як довго все це триватиме? — твердо спитав Квінн, коли вони повернулись до будинку і цього разу Джек погодився випити чашку кави. Роботи було більше, ніж здалося спочатку, до того ж Квінн запропонував йому ще й додаткову роботу — підготувати будинок для продажу. Після буревію в нього було з десяток різноманітних пропозицій, але йому сподобалась можливість виконати до кінця одне велике замовлення. Його друг із Сан-Хосе погодився зробити дах і міг розпочати за пару днів, що дуже потішило Квінна. Джек викликав довіру до себе, він міг переконати клієнта, що його справа — в надійних руках. І його самовпевненість, і його ерудиція викликали у Квінна бажання якомога швидше доручити Джекові свої справи, якщо тільки той погодиться.

— Весь обсяг робіт? — Джек звузив очі, думаючи про це, а потім відпив гарячої кави, якою його почастував Квінн. — Певне, десь три місяці, може два, залежно від того, скількох хлопців я покличу на допомогу. Наразі мені необхідно двоє, принаймні на початку роботи. Закінчувати я вже можу сам, залежно від того, що ви хочете доробити для продажу. Можливо, перші два місяці ми працюватимемо втрьох, а потім або я сам, або двоє протягом третього місяця. Як це вам подобається? — спитав Джек спокійно.

— Схоже, мені це цілком подобається. Чи ви врахували й покрівельника? — Квінн не хотів ставати чимось на зразок бригадира проекту, але Джек і не збирався доручати йому це, та й у цьому не було потреби. Молодий тесля був цілком компетентний у цих питаннях, і люди, яких він запрошував, любили працювати з ним.

— Я про все подбаю, містере Томпсон. Це моя справа. Від вас вимагатиметься лише виписувати чеки. А я триматиму вас у курсі того, що ми робитимемо.

Джек був достатньо розумний і добре висловлювався, між обома чоловіками одразу виникла взаємоповага. Квінн потребував його допомоги, і його порекомендували знайомі. А щодо Джека, то йому Квінн сподобався. ДжековІ заздалегідь здавалось, що Квінн поставиться до нього добре. Він був бізнесменом, і певне, добрим бізнесменом, бо це було видно за три кілометри. Легко було побачити, що він уміє працювати з людьми, а також Джек помітив, що Квінн не хоче обтяжувати себе дрібницями. Саме це й підходило Джекові. Йому стало цікаво, чи є в нього дружина, з якою йому доведеться мати справу. Навкруги було повно фотокарток милої жіночки середніх літ, але Квінн не згадував її. Він сам вів справи — певне, так йому було зручніше. Але Джек не хотів утручатись у чужі справи, тож і не ставив особистих питань. Квіннові це також сподобалось. Джек Адамс цікавився тільки справами — так само, як і він.

— Коли ви зможете назвати ціну? — спитав Квінн сухо. Він добре знав, що, якби він робив замовлення великій фірмі, це коштувало б йому купу грошей. Але цей хлопець молодий, він працює на себе — отже, не загне божевільної ціни. Квінн принаймні так міркував. Джекові ж була потрібна робота, і, здається, його влаштовувала перспектива роботи на цього бізнесмена.

— Я зможу підрахувати до обіду, — відповів Джек, поставивши чашку і глянувши на годинник Він хотів полагодити вікна для свого друга сьогодні, щоб бути вільним для великої роботи. — Ви правильно ставите питання. Я назву суму до цього вечора. Я маю знайому, яка робить для мене паперову роботу. Це залишає мені час для відпочинку та інших справ. Я сьогодні зателефоную їй, і ми з нею прийдемо до вас, коли я закінчу ту роботу. Це вас улаштує?

— Цілком. Вона може послати мені факс, якщо так простіше. — Він простягнув Джеку папірець із номером факсу, а Джек приклеїв його до своєї кишені й простяг Квіннові руку.

— Сподіваюсь, ми будемо співпрацювати, містере Томпсон.

— Я також сподіваюсь, — просто відповів Квінн і посміхнувся. Йому подобалось у Джекові все: його погляд, манери, зовнішність і те, як він говорив про свою роботу. Джек Адамс став для нього ніби променем світла після буревію, який пронісся над Сан-Франциско.

За кілька хвилин Джек вийшов із його дому і від’їхав у своїй вантажівці.

Відчувши неймовірне полегшення, Квінн вирішив зателефонувати Тему Хаккеру в Голландію, щоб спитати про те, як просуваються справи з його вітрильником. І, сам не знаючи чому, він раптом подумав: «Чи любить Джек ходити під вітрилами і чи знає про це бодай щось?»

Розділ 5

Джек Адамс прийшов наступного дня, як і обіцяв, і робота розпочалась охайно й належним чином. Напередодні він переслав Квіннові факсом точний кошторис. Справу було вирішено й угоду укладено. Джек привів двох кремезних хлопців, і вони одразу стали до роботи. Вони вітались із Квінном або лише кивали йому, коли він проходив повз них, але всі справи вирішувались тільки з Джеком. А наприкінці тижня з’явився покрівельник. Як виявилось, дерево завдало більшої шкоди, ніж вони думали спочатку, і покрівельник разом із Джеком та Квінном порадились та вирішили, що робити. Передбачалась велика робота, але Квінн не мав вибору. Дах треба було лагодити, і Квінн не збирався робити це в найдешевший спосіб. Він хотів, щоб це було зроблено якнайкраще, — байдуже, скільки це коштуватиме, хоч він і збирається відтак продавати будинок. І Джек поважав його за це, та й за інше також. Він швидко побачив, що з Квінном Томпсоном дуже приємно працювати за умови, якщо бути з ним абсолютно чесним і відверто розповідати про все, що трапляється і що ти думаєш із цього приводу. Чого він не любить, так це перекручення фактів і брехні, а також людей, які ухиляються від своїх обов’язків. Але серед тих, кому Джек Адамс доручав роботу, таких не було. Він був професіоналом і кожні кілька днів інформував Квінна про хід робіт.

І коли наприкінці другого тижня він із цією ж метою завітав до Квінна, то застав його за письмовим столом над якимись кресленнями.

— Будуєте собі десь новий будинок? — запитав Джек приязно. Він ніколи не ставив питань, які б не стосувалися справи, а Квінн був настільки зосереджений на папері, що лежав перед ним, що це надзвичайно заінтригувало Джека. Що б не було накреслено, виглядало воно дуже грандіозно.

Квінн поглянув на нього з утомленою посмішкою. Цього тижня він зробив багато канцелярської роботи щодо нерухомості Джейн, і це була марна й депресивна робота. І він вирішив винагородити себе тим, що деякий час попрацює з кресленнями свого вітрильника.

— Це не будинок, Джеку. Це корабель. А ти щось знаєш про кораблі?

— Нічого, — відповів Джек із посмішкою. — Я багато разів дивився на них і навіть спостерігав за змаганнями вітрильників у бухті. Але ніколи у своєму житті не був на борту.

— Ти багато втратив, — сказав Квінн, розвертаючи креслення на столі так, щоб Джек міг побачити їх. Він знав, що той може оцінити ретельність, із якою їх виконано. Бо Джек сам був дуже ретельний. — Він буде готовий восени. Я збираюсь жити на ньому, коли продам будинок.

Джек кивнув, пильно вдивляючись у креслення. Він не ставив запитань, а просто висловлював своє захоплення тим, що побачив.

— Де ви збираєтеся плавати на цьому кораблі? — спитав Джек із цікавістю.

— Всюди. Південь Тихого океану. Антарктика. Північна Америка. Європа. Скандинавія. Африка. Я зможу попливти будь-куди. Я купив його в листопаді за день до того, як повернувся з Європи.

— Він має бути дуже красивим! — вигукнув Джек із захопленням, але без найменших заздрощів. Хлопець дуже поважав Квінна і вважав, що цей чоловік заслужив усе, що має.

— Ще ні, але буде, коли будівництво завершать.

— А де він зараз?

Квінн був здивований, коли почув це питання. Ім’я доку було гордо виписано вгорі сторінки, а слово «Нідерланди» чітко надруковано, але, певне, Джек не помітив його. Квінн припустив, що тесля був просто засліплений винятковим дизайном корабля, щоб помітити це. Квінн уже був глибоко закоханий у свій новий корабель і був переконаний, що кожен, хто побачить судно, розділить його почуття.

— Він будується в Голландії, — відповів Квінн.

— А ви часто навідуєтесь туди? — спитав Джек заінтриговано. Усе, пов’язане з Квінном, було для нього сповнене стилю, елегантності та сили. Цей чоловік здавався йому справжнім героєм.

— Я навідаюсь туди ще до закінчення роботи. Хочу сам передбачити всі деталі.

— А коли ви виставляєте будинок на продаж?

Вони раніше говорили про це, і Джек був у курсі справ, але Квінн не ставив точної дати. Тепер, побачивши плани корабля, Джек зрозумів: від’їзд Квінна не за горами, і скоро це стане реальністю.

— Я виставлю будинок на продаж, тільки-но ви закінчите або трохи по тому, наприкінці травня. Можу припустити, що продам я його протягом кількох місяців. Я хочу виїхати звідси до вересня або до жовтня. Саме тоді має бути готовий мій корабель.

— Хотів би я побачити його. Сподіваюсь, ви й сюди на ньому припливете?

Однак це було саме те, чого Квінн не хотів. Він бажав поїхати якомога далі від своїх безжальних спогадів, від того світу, у якому він жив разом із Джейн. Добре було б відплисти звідси якомога далі, забравши з собою всі спогади. А лишатись у цьому будинку, де він мешкав разом із нею, і в цьому місті, де вони прожили разом майже сорок років, було для нього занадто тяжко. Він погано спав уночі, тужачи за нею і блукаючи по дому. Думати про те, чого він ніколи не зробив для неї або разом із нею, було завеликим тягарем для Квінна. Він потребував зараз чогось такого, що відвернуло б його увагу, і був певен, що саме корабель стане для нього розрадою. Джек уже знав, що дружина Квінна померла. Квінн згадав одного разу про це минулого тижня, і Джек тихо висловив йому співчуття. Він зараз почав потроху розуміти, наскільки самотнім почувається цей чоловік. Квінн також казав, що в нього є дочка, яка живе в Женеві.

— Можливо, одного дня ви приїдете до Європи й побачите мій корабель, — міркував Квінн, відсуваючи креслення.

Джек розсміявся у відповідь і сказав йому, що для нього подорож до Європи є такою ж неймовірною, як політ у космос на ракеті.

— Гадаю, в мене й тут багато справ. Але, переконаний, ваш корабель просто чудовий, — чемно мовив він, і тоді Квіннові дещо спало на думку. Він швидко перейшов кімнату і з книжкової шафи, де в нього була ціла бібліотека книжок про вітрильники, дістав одну, дуже стару і, мабуть, надзвичайно рідкісну. І цей важкий том він простяг Джекові. То було запрошення вийти в море під вітрилами, а для Квінна ця книга являла собою своєрідну біблію, із якої в дуже давні часи почалося його захоплення.