Розділ XXIV

Хто ж не здогадається про те, що було далі? Якщо молодим людям спало на думку одружитися, вони неодмінно свого доб'ються, хоч якими б вони були бідними, нерозсудливими, хоч як би мало вони були в змозі дати щастя одне одному. Нехай мораль моєї історії мало повчальна, проте вона вірна; а якщо й такі шлюби можливі, то чом би капітанові Вентворту й Енн Елліот, при благословеннях зрілого розуму, чистої совісті й маючи до того ж незалежні кошти, було не подолати всіх перешкод? Вони могли б подолати їх далеко більше, ніж випало їм на долю. Єдине, що їх засмучувало, — це суха стриманість рідних. Сер Волтер не заперечував проти цього шлюбу, а Елізабет дозволила собі всього лише вигляд холодності й байдужості. Капітан Вентворт, який мав двадцять п'ять тисяч фунтів і досяг найвищого становища, якого тільки можна було досягти з його обдарованнями й заслугами, не був тепер порожнім місцем. Йому було простимо посвататися до дочки дурного марнотратного баронета, якому забракло честі й сенсу грати роль, що відвело для нього Провидіння, і який поки давав за дочкою лише дещицю з десяти тисяч фунтів, що їх вона згодом мала одержати.

Насправді сер Волтер, хоч і не відчував істинного щастя, бо не любив Енн і не бачив себе улещеним, не вважав, однак, що капітан Вентворт не пара його дочці. Навпаки, придивившись до капітана Вентворта при денному світлі, він був вельми вражений його зовнішністю й помітив, що перевага вроди з його боку зрівнює перевагу знатності з боку Енн; до того ж його ім'я звучало дуже непогано, і сер Волтер готував своє перо, щоб зробити запис про шлюб у фамільному щоденнику.

З усіх своїх близьких лише одну людину Енн неабияк боялася засмутити — леді Рассел. Енн знала, що леді Рассел буде важко усвідомити, ким є насправді містер Елліот, і оцінити по справедливості капітана Вентворта. Однак леді Рассел мала це зробити. Вона мала дізнатися, що стосовно обох помилялася, судячи з зовнішності; що в характері капітана Вентворта, який їй був не до вподоби, вбачала небезпечну легковажність, а статечні манери містера Елліота, яким вона була дуже задоволена, вважала наслідком найсуворіших правил і шляхетного розуму. Леді Рассел нічого більше не залишалось, як визнати, що вона часто помилялася, змінити свої судження й віддатися новим сподіванням.

Деякі люди вміють швидко розпізнавати чужу вдачу, прозирати в чужу душу; цей природний дар не замінить ніякий досвід, і тут леді Рассел поступалася своїй юній подрузі. Але вона була дуже доброю жінкою, і якщо й хотіла бути розсудливою та проникливою, ще більше хотіла бачити Енн щасливою. Енн вона любила більше за її обдаровання, і, подолавши першу незручність, вона без великих зусиль полюбила як мати того, хто зробив щасливою її дитину.

З усього сімейства Мері, мабуть, перша зрозуміла переваги цієї зміни. Видати сестру заміж — це потішить чиє завгодно самолюбство, а хто ж, як не вона, сприяла цьому шлюбу, утримуючи біля себе Енн цілу осінь; а якщо власна сестра, звичайно, краща за сестер чоловіка. Приємно було й те, що капітан Вентворт був багатший за капітана Бенвіка й Чарлза Гейтера. Мабуть, вона й засмутилася, коли потім вони зустрілися й вона побачила Енн володаркою прав старшинства й гарненького ландо; зате в майбутньому її чекала чудова розрада. Цією розрадою було те, що Енн не буде володіти Апперкросс-холлом і округовими землями, не стане на чолі сімейства; і якби все склалося так, щоб капітан Вентворт не зробився баронетом, вона б не помінялася з Енн.

Було б добре, якби старша сестра теж була задоволена своєю долею, бо навряд чи вона зміниться. Незабаром їй довелося пережити відступ містера Елліота, і вже ніхто з молодих людей з гідним становищем у суспільстві не збуджував у ній навіть нездійсненних надій, які залишили її разом з ним.

Новина про заручини кузини Енн була для містера Елліота цілковитою несподіваною. Гинули його найсвітліші мрії про сімейне щастя, його найсвітліші надії утримувати сера Волтера від одруження невсипущим наглядом, на який становище зятя давало б йому права. Розчарований і безутішний, він усе ж таки зміг дещо зробити для свого добра й задоволення. Невдовзі він залишив Бат, а з того, що місіс Клей потім теж виїхала звідси і, за чутками, оселилась у Лондоні під його протегуванням, стало ясно, яку він вів подвійну гру та як прагнув не дістати відставку хоча б від однієї розумної жінки.

Почуття місіс Клей перемогли її бажання мати користь, і заради молодого чоловіка вона пожертвувала можливістю й далі розраховувати на сера Волтера. Вона вміє, однак, не тільки відчувати, але й думати, і тому ще невідомо, хто з них виявиться хитрішим і чи не доведеться йому, запобігши її шлюбові з сером Волтером і здавшись на її ласки й умовляння, назвати її зрештою дружиною сера Вільяма.

Поза всяким сумнівом, сер Волтер і Елізабет були приголомшені та ображені, утративши свою подругу й розчарувавшись у ній. Звичайно, в них залишилися розрадою їхні імениті родички, але вони, певно, вже здогадалися, що лестити й догоджати іншим, коли тобі не лестять і не догоджають, — не така вже й велика приємність.

Щастя Енн, яка дуже скоро переконалася, що леді Рассел схильна любити капітана Вентворта, як їй і належить, ніщо не затьмарювало, крім жалю, що в неї немає кола знайомих, гідного такої людини, як її чоловік. Тут вона й відчувала свою нерівність із ним. Те, що він заможніший за неї, нітрохи її не засмучувало; для неї це зовсім не мало значення, але не мати родини, яка прийняла б та оцінила його по заслузі, яка могла б запропонувати пошану, доброзичливість і злагоду в обмін на ту радість, з якою зустріли її його брати й сестри, — ось що завдавало їй болю, наскільки це лише було можливим за таких щасливих обставин. Вона могла додати лише два імені до списку його друзів — леді Рассел і місіс Сміт. Леді Рассел, незважаючи на її минулі провини, він тепер любив від щирого серця. Його не змушували визнавати, що вона зробила вірно, колись розлучивши їх, а інших вад він у ній не бачив; що ж до місіс Сміт, її найрізноманітніші достойності відразу здобули їй його незмінну прихильність.

Достатньо було й тієї доброї послуги, яку вона нещодавно зробила Енн, щоб унаслідок їхнього шлюбу вона не тільки не втратила друга, але здобула двох. Вона була найпершою гостею в їхньому новому домі, і капітан Вентворт, з безустанною дбайливістю й істинною безстрашністю допомагаючи їй повернути майно її чоловіка в Вест-Індії, клопочучись за неї, пишучи для неї листи, долаючи за неї різні дрібні перешкоди, розплатився сповна за все, що вона зробила або збиралася зробити для його дружини.

Життя місіс Сміт не отьмарилося тим, що поправилися її справи та здоров'я, і вона часто насолоджувалася товариством своїх любих друзів, тому що веселість і жвавість розуму її не покинули, а маючи ці подарунки долі, ніяких земних успіхів вона вже могла не побоюватись. Навіть бувши казково багатою й цілковито здоровою, вона б залишалася щасливою. Джерело її радощів було у веселій вдачі, тоді як у її подруги Енн воно було в люблячому серці. Енн була сама ніжність, якій цілком відповідала найніжніша прихильність капітана Вентворта. Його ремесло тільки й примушувало друзів бажати, щоб цієї ніжності зменшилося; небезпека майбутньої війни тільки й туманила її небозвід. Вона пишалася тим, що стала дружиною моряка, і невсипущими тривогами платила законну данину за те, що прилучилася до племені, домашні чесноти якого роблять йому не менше честі, ніж служба вітчизні.