— До речі, — звернувся трохи згодом Френк Черчілль до місіс Вестон, — а як там стосовно плану містера Перрі придбати собі екіпаж?

Місіс Вестон здивовано поглянула і сказала:

— А я й не знала, що він мав такий план.

— Та ні ж бо, я дізнався про це від вас. Ви самі написали мені про це у своєму листі три місяці тому.

— Я?! Бути не може!

— Авжеж писали. Я чудово пам'ятаю. Ви згадували про це як про подію, що ось-ось має статися. Про це з величезною радістю розповідала комусь місіс Перрі. Саме вона переконала його це зробити, бо, на її думку, його виїзди на виклик у негоду робили йому велику шкоду. Тепер згадали, еге ж?

— Даю слово, я тільки зараз про це почула.

— Тільки зараз?! Не може бути! Господи, це що — мені наснилося, чи як? А я в цьому був абсолютно переконаний!.. Міс Сміт, схоже на те, що ви дуже втомилися. Нічого, скоро будете вдома.

— Про що це ви, га? — вигукнув містер Вестон. — Про Перрі та екіпаж? Френку, а що — Перрі збирається придбати собі екіпаж? Радий, що він може собі це дозволити. Від нього про це почув, еге ж?

— Ні, сер, — відповів із усмішкою його син, — виявляється, що ні від кого не чув. Так дивно! Я і справді був переконаний, що мені розповіла про це у всіх подробицях місіс Вестон ув одному зі своїх листів до Енскума багато тижнів тому, — але оскільки вона стверджує, що не чула про це і півслова, то, значить, мені все це наснилось. Я, щоб ви знали, удатний бачити сни. Коли я у від'їзді, то мені сняться мешканці Гайбері, а коли пересняться всі мої близькі друзі, то приходять у сни містер і місіс Перрі.

— Ай справді — дивно, — зазначив його батько, — що тобі завжди сняться люди, про яких ти навряд чи згадуєш коли-небудь в Енскумі. Перрі збирається придбати екіпаж! А дружина, турбуючись про чоловікове здоров'я, намовляє його це зробити. Саме так, не сумніваюся, колись і станеться; а поки що це тільки наснилося. Бува, дехто бачить дійсно пророчі сни! А хтось так — якусь недоладну купу нісенітниць! Що ж, Френку, з твого сну і справді видно, що, коли ти у від'їзді, Гайбері завжди в твоїх думках. Еммо, мабуть, ви теж часто бачите сни?

Та Емма була надто далеко і не почула. Вона поквапилася попереду гостей, аби налаштувати батька на їхній прихід, і тому до неї не долинув натяк містера Вестона.

— А що, коли вже говорити відверто, — вигукнула міс Бейтс, котра останні дві хвилини марно намагалася привернути до себе увагу, — якщо ми вже заговорили про це, то неможливо заперечити, що містер Френк Черчілль міг дізнатися… Я не хочу сказати, що йому це не могло приснитися, — я інколи теж бачу такі чудернацькі сни! — але коли спитатися в мене, то я відповім, що так, дійсно, минулої весни і справді була така думка; бо місіс Перрі сама поділилася нею з моєю матінкою, і Коули — як і ми — теж про це знали, але це була наче таємниця, про яку більше ніхто не знав і про яку говорили десь три дні, не більше. Місіс Перрі дуже хотілося, щоб він придбав карету й одного ранку вона прийшла до моєї матінки в настрої надзвичайно піднесеному, тому що їй здалося, наче її думка взяла гору. Джейн, пам'ятаєш, як бабуся нам про це розповідала, коли ми повернулися додому? Не пам'ятаю, куди ми ходили, — скоріше, до Рендоллза; так, гадаю, що до Рендоллза. Місіс Перрі завжди дуже любила мою матінку — та її, мабуть, усі люблять, — і тому розповіла їй про цю новину по секрету; вона, звичайно ж, не заперечувала, щоб матуся і нам про це розповіла, та, крім нас, цього не мусив знати ніхто; тож відтоді я жодній відомій мені живій душі про це не розповідала. Водночас не можу напевне стверджувати, що нікому про це не натякнула, тому що я себе знаю — часто можу щось бовкнути, не подумавши. Люблю, знаєте, побазікати, дуже люблю; тому інколи можу обмовитися про те, про що говорити не слід. Я не така, як Джейн, а жаль. Од неї, даю слово, ніколи зайвого не почуєш. А де ж вона? Ой, якраз позаду! Прекрасно пам'ятаю, як приходила місіс Перрі. І справді, дивний сон!

Вони саме входили. Містер Найтлі випередив міс Бейтс і першим устиг поглянути на Джейн. З обличчя Френка Черчілля, де він, як йому здалося, помітив приборкане сум'яття чи навіть сміх, містер Найтлі мимоволі перевів погляд на її обличчя, але вона йшла позаду і була надто зайнята своєю шаллю. Містер Вестон зайшов усередину. Двоє інших чоловіків зупинилися біля дверей, аби пропустити її. Містеру Найтлі здалося, що Френк Черчілль має намір спіймати її погляд — так пильно він на неї дивився, одначе, коли й так, то надаремне, бо Джейн пройшла повз них до передпокою і на жодного не поглянула.

Часу для подальших зауважень і пояснень не залишилося. Довелося вдовольнитися тим, що це був сон, довелося містеру Найтлі разом з усіма сісти за сучасний круглий стіл, котрий з'явився колись у Гартфілді завдяки Еммі й котрий тільки Емма завдяки своєму впливу змогла переконати свого батька поставити і використовувати саме в тому місці замість невеличкого пемброка, на який двічі на день доводилося примощувати його страви. Чаювання пройшло в приємній атмосфері, і ніхто, здавалося, не поспішав іти.

— Міс Вудхаус, — мовив Френк Черчілль, пильно придивившись до столу, який стояв позаду нього і до якого він міг сидячи дотягтися рукою, — а ваші племінники забрали з собою свої абетки — коробочку з літерами? Колись вона стояла тут. Куди вона поділась? Якийсь сьогодні вечір нуднуватий; можна подумати, що надворі зима, а не літо. Якось вранці ми добре погралися цими літерами. Я знову хочу загадати вам загадки.

Еммі ця думка сподобалася; дістали коробочку і висипали на стіл літери абетки, гратися якими ніхто, крім них двох, особливого бажання не виявив. Вони швидко почали утворювати слова одне для одного або для тих, хто ще бажав взяти участь у грі. Спокійний характер гри особливо імпонував містеру Вудхаусу, бо ігри пожвавленіші, ініціатором яких інколи виступав містер Вестон, часто псували йому настрій. Тож він сидів і з приємністю для себе та з ніжною меланхолією ремствував із приводу від'їзду «бідолашних хлопчиків» або — взявши до рук якусь випадкову літеру — з любов'ю зазначав, як гарно Емма її виписала.

Френк Черчілль поклав перед міс Ферфакс літери. Вона швидко оглянула стіл і взялася до справи. Френк сидів поруч із Еммою, Джейн напроти них, а містер Найтлі — так, що йому було зручно бачити їх усіх; тож він мав можливість бачити усе, не надто демонструючи при цьому свою увагу. Слово відгадали і з легкою посмішкою відсунули вбік. Його слід було негайно змішати з рештою літер, аби ніхто не побачив і не здогадався; Джейн треба було дивитися не через стіл на Френка, а на стіл; тож вона не встигла його змішати, і Гаррієт, радіючи кожному новому слову і не відгадавши ще жодного, відразу ж підхопила купку літер і заходилася відгадувати. Це було, як виявилося, слово «необачність», і, коли Гаррієт, торжествуючи, оголосила його, то щоки Джейн спалахнули сором'язливим рум'янцем, котрий нічим іншим пояснити не можна було. Містер Найтлі пов'язав це слово з Френковим сновидінням; але як усе це стало можливим — він просто не міг збагнути. Як удалося приспати витончений смак і розсудливість його улюблениці?! Він боявся, що справа зайшла вже надто далеко. Здавалося, що за кожним рогом на нього чатували нещирість та лицемірство. Ці літери були лише засобом залицяння та обману. Це була дитяча гра, яку Френк Черчілль обрав для того, щоби приховати свою серйознішу гру.

Із великим обуренням він продовжував спостерігати за ним; з великою стурбованістю і підозрою спостерігав він також за двома його недалекоглядними компаньйонками. Містер Найтлі побачив, як Френк приготував коротке слово для Емми і з поглядом хитрим і удавано ніяковим підсунув до неї. Він побачив, що Емма швидко відгадала його і визнала дуже цікавим, хоча означало воно щось, на її погляд, варте осуду, бо вона вигукнула: «Яка дурниця! Соромтеся!» А потім він почув, як Френк Черчілль сказав, поглянувши на Джейн: «Нехай вона відгадає — добре?», а ще так само добре почув, як Емма із запалом і сміючись почала заперечувати: «Ні-ні, не треба, не смійте, кажу вам!»

Цей галантний молодик, для якого, здавалося, кохання було просто грою і який безпардонно себе нав'язував, відразу ж підсунув купку літер до міс Ферфакс і без усякого сорому попросив розгадати. Містеру Найтлі так кортіло знати це слово, що він скористався кожною найменшою нагодою, аби підглянути, тож невдовзі здогадався, що то — «Діксон». Судячи з усього, Джейн Ферфакс теж здогадалася; вона, звичайно ж, краще розуміла приховане значення, вищий сенс отих розкладених у такому порядку літер. Вона була явно незадоволена; підвела очі й помітивши, що за нею спостерігають, почервоніла так, як він ніколи раніше не бачив, а потім промовила лише: «А я й не знала, що за умовами гри можна використовувати прізвища». Розгнівавшись іще більше, вона відштовхнула від себе літери і всім своїм виглядом демонструвала рішучість ніяких слів більше не розгадувати. Вона відвернула своє обличчя від тих, хто вчинив на неї такий напад, і обернулася до своєї тітки.

— Авжеж, серденько, — скрикнула та, хоча Джейн їй і слова не сказала. — Я саме збиралася нагадати. Мабуть, нам уже пора йти. Вечоріє, і бабуся скоро буде виглядати нас. Шановний добродію, ви такі люб'язні. Бажаємо вам доброї ночі.

Тітка вірно вгадала, що Джейн поривалася піти: вона негайно підхопилась і хотіла вибратися з-за столу; але інші теж заметушилися, тож вона затрималася. Містер Найтлі краєм ока помітив, як їй похапливо підсунули ще одну купку літер, але вона, навіть не поглянувши на них, із обуренням їх відкинула. Потім заходилася шукати свою шаль — і Френк Черчілль заходився теж — уже сутеніло, в кімнаті панувало сум'яття, тож як вони розсталися — містер Найтлі бачити не міг.

Коли всі пішли, він залишивсь у Гартфілді, і думки його були зайняті побаченим; ці думки настільки переповнювали його, що коли на допомогу його спостережливості принесли свічки, то він вирішив, що мусить — так, саме мусить як друг, як стурбований друг — відкрити Еммі очі на те, що відбувається та поставити деякі запитання. Він, бачачи, що їй загрожує небезпека, просто мусив застерегти її. Це був його обов'язок.

— Скажіть будь ласка, Еммо, — сказав він, — чи можна дізнатися, в чому полягала та надзвичайна веселість, та ядуча шпилька останньої загадки, запропонованої вам і міс Ферфакс? Я бачив це слово, і мені надзвичайно цікаво, чому так вийшло, що одну воно звеселило, а другу — засмутило?

Емма страшенно знітилась. Їй несила було дати містеру Найтлі правдиве пояснення; бо хоча її підозри жодним чином не були розвіяні, все ж їй було соромно, що вона поділилася ними взагалі.

— Та, — вигукнула вона, явно збентежена, — слово не означало нічого — просто зрозумілий лише нам жарт.

— Здається, — відповів він із серйозним виглядом, — що цей жарт обмежується вами та містером Черчіллем.

Він сподівався, що вона знову заговорить, але цього не сталося. Вона воліла зайнятися чим завгодно, аби тільки не розмовляти. Він трохи помовчав, вагаючись. Одна за одною в його голові промайнули зловісні думки. Втручання — чи буде воно корисним? Сум'яття Емми, підтвердження їхньої дружби з Френком, здається, свідчили про те, що з її боку існує певна симпатія до нього. Однак усе одно він висловить свою думку. Це був його обов'язок перед нею: поставити під загрозу все те, що можна втратити в результаті небажаного втручання, але тільки не її добробут і спокій; зазнати будь-яких негараздів, але тільки не вислуховувати потім докори за те, що він не захотів допомогти їй у такій ситуації.

— Люба Еммо, — сказав він зі щирою симпатією в голосі, — ви впевнені, що добре розумієте ту міру знайомства, котра існує між тим джентльменом і тією панянкою, про яких ми тільки-но розмовляли?

— Між містером Френком Черчіллем і міс Ферфакс? О, так, чудово розумію. А що змушує вас сумніватися?

— Невже ви зовсім ніколи не мали підстав гадати, що він у захваті від неї чи вона — від нього?

— Та що ви, ніколи! — скрикнула вона жваво з надзвичайною щирістю в голосі. — Ніколи, ні на мить ця ідея не спадала мені на думку. Господи, а звідки вона могла взятись у вас?

— Останнім часом мені здавалося, що я був свідком ознак того, що між ними існує симпатія — певні значущі погляди, котрі, як мені здається, не призначалися для сторонніх очей.

— О, ви мене вельми дивуєте! Я просто в захваті від того, що ви нарешті зболили попустити свою уяву, — тут воно ні до чого. Дуже не хочеться обривати вас на першій же спробі, — але тут ваша уява зовсім ні до чого. Вони не в захваті одне від одного, я запевняю вас; і ті погляди, котрі вам начебто вдалося перехопити, були викликані якимись конкретними обставинами — почуттями абсолютно іншої природи, які зараз неможливо з певністю пояснити; в усьому цьому багато несуттєвого і дріб'язкового, але аспект, що піддається поясненню, тобто сенс, полягає в тому, що немає на світі людей більш далеких од взаємної прихильності, ніж вони. Іншими словами, я припускаю, що таке почуття у неї відсутнє, а у відсутності в нього такого почуття я просто впевнена. За байдужість до неї цього джентльмена я ручаюся особисто.