– Аллах усемогутній! Ви вражаєте мене дедалі дужче і дужче! Я справді багато про вас знаю, але ніхто не казав мені, що ви співаєте солодше за гурій у райських садах!

Емір знає багато, але не про неї, не про Джоанну де Шампер!

Жінка здригнулася, мов від протягу. У цій грі із сарацинським вельможею прихована якась небезпека, але вона досі не могла зрозуміти яка. Щоб відволікти співрозмовника, Джоанна почала розповідати: цю канцону склав дід королеви Елеонори Аквітанської, володар величезних земель, які згодом перейшли до Людовіка, батька Філіпа Французького, а після розлучення королеви Елеонори і її нового шлюбу з королем Генріхом Плантагенетом, стали частиною Анжуйської держави короля Річарда Левове Серце.

Емір слухав з усмішкою і, нарешті, промовив:

– Це не буде зухвало з мого боку, якщо я попрошу вас докладніше розповісти мені про могутній рід Плантагенетів?

Джоанна була ладна на все, аби лише відвести розмову від Іванни Сицилійської. Тим паче, про Плантагенетів вона знала достатньо. Тому розповіла про старого короля Генріха, першого з англійських монархів, який мав прізвисько Плантагенет на честь гілочки дроку, про його сварку із синами в останні роки життя, про те, як старший син короля, теж Генріх, почав вимагати, щоб батько поділився з ним владою, та це лише поглибило непорозуміння між ними. Згадала Джоанна й дружину Генріха Молодого, про яку казали, начебто вона зрадила чоловікові з Вільямом Маршалом, на той час найкращим воїном християнського світу, і народила від нього сина. Щоправда, ця дитина віддала Богові душу незабаром після народження, але поговір не вщух. Коли ж Генріх Молодий помер, його дружина вийшла заміж за короля Белу Угорського, а спадкоємцем короля Генріха було визнано наступного за віком сина – Річарда. Щоправда, Річард перебував під впливом своєї матері, і при дворі певний час уважали, що Генріх передасть трон не йому, а молодшому з Плантагенетів – Джону, своєму улюбленцю. Середній син короля Генріха, Джеффрі, обвінчався зі спадкоємицею герцогства Бретонського Констанцією, отримавши її титул і володіння на посаг. Він дуже полюбляв турніри, й на одному з них загинув через нещасний випадок. Залишилося двоє – Річард та Джон, і, як знає благородний емір, королем усе ж став Річард.

– А що із Джоном? – Малік затягнувся й випустив сірувату хмарку диму. – Адже поки в Річарда немає синів, саме він спадкоємець трону старшого брата?

Емір украй здивувався, довідавшись: вирушаючи в похід, Річард призначив своїм наступником не брата, а сина покійного Джеффрі – малолітнього Артура Бретонського. Та чи розважливим є те, щоб залишити величезну Анжуйську імперію на юного принца?

Джоанні довелося пояснити, що Джон має певний вплив в Англії, але в континентальних володіннях Річарда до нього ніхто всерйоз не ставиться. Отже, французькі землі Анжуйської імперії підтримують Артура, а не Джона. В Англії ж принц Джон перебуває під пильним оком канцлера короля Річарда – Лошана, і той не дозволить йому жодного свавілля.

– Ви кажете так, наче принц Джон уже зараз прагне до корони. – В очах еміра Маліка спалахнув гострий вогник цікавості.

Джоанна неквапно відпила шербету, міркуючи, чи не забагато сказала цьому східному вельможі. А потім невимушено перевела мову на дочок Генріха та Елеонори Аквітанської. Старша, Матільда, вийшла за герцога Саксонського Генріха Лева, народивши йому багато дітей, але вона вже покинула цю долину сліз – земля їй пухом. Друга принцеса, названа на честь матері Елеонорою, стала дружиною короля Альфонсо Кастільського. Джоанна знала її в дитинстві і добре пам’ятала. Повідавши про долю принцеси, вона додала, що Елеонора Кастільська наполягала на тому, щоб і її чоловік приєднався до хрестового походу, проте через війни на Піренейському півострові Альфонсо не міг понести хрест, його дружина сама спорядила в похід лицарів ордену Сантьяго і Калатаври.

– Та, – емір недбало махнув рукою, що сяяла перснями. – Ці іспанські чваньки в себе в королівстві не можуть дати ради правовірним. Яка від них користь у Палестині? Але, о зоре очей моїх, чому ви мовчите про Іванну Плантагенет, вдову короля Сицилії?

Під його напахченими вусами майнула така багатозначна усмішка, що Джоанна перелякалася: зараз емір сяде біля неї на подушки й обніме її. Недарма ґречне звертання «пані» змінилося на квітчасті східні звороти типу «зоре очей моїх», «світло моєї душі» і таке інше. Може, в мусульман так і заведено?

Із крижаним виразом обличчя вона відповіла, що королева Джованна прагне повернути християнам Гроб Господній, тому вирішила пожертвувати свою «вдовину долю» на потреби брата, короля-паладина, але за однієї умови – Річард ніколи не примушуватиме її виходити заміж, якщо вона сама того не захоче.

Усмішка вмить зникла з вуст сарацина. Він рвучко підвівся і почав ходити під навісом сюди-туди, а потім, насилу тамуючи гнів, заявив, що назаряни, мабуть, остаточно з’їхали з глузду, якщо дозволяють жінкам диктувати такі умови. О, в правовірних усе інакше! Жінки тішать око вдень, а плоть – уночі. А їхні повелителі платять коханим повагою та любов’ю за насолоди.

– Але ж ваші жінки не мають права й слово мовити без дозволу чоловіка, – зауважила Джоанна. – До них ніхто не дослухається!

– Даремно ви так думаєте, благородна пані. – Малік, опанувавши себе, знову опустився на подушки. – Скажімо, наш благородний султан Салах ад-Дін після того, як узяв Дамаск, одружився з удовою правителя Ну рад-Діна – Ісмет ад-Дін Хатун, мовою франків це ім’я означає «пані чистоти у вірі». Попри те, що жінка була значно старша за Саладіна, він любив і поважав її, щодня писав їй листи й радився щодо правління. Але кілька років тому Ісмет ад-Дін Хатун померла. Спершу султанова свита навіть не наважувалася повідомити Мечу ісламу про цю жорстоку втрату. Коли ж звістка дійшла до його вух, султан у відчаї розірвав на собі одяг, а його скорботні волання схожі були на ревіння пораненого лева.

– Але ж у султана ще є жінки, – обережно поцікавилась Джоанна.

– Так, однак іншої такої, як мудра Ісмет ад-Дін Хатун, нема і не буде. Нині султан одружений зі знатною єгиптянкою, яка народила йому шістнадцятьох дітей, а другою його дружиною стала прекрасна дочка одного з найближчих радників – Дженаха. Пророк заповідав – нехай стократ буде благословенне ім’я його! – правовірний може взяти за дружин чотирьох жінок, але може утримувати й кількох наложниць – стільки, скільки потрібно залежно від його становища і достатку. Адже жінки слабкі та весь час потребують захисту та турботи.

Коли Малік замовк, у Джоанни раптом промайнув здогад: цього вельможу послав сам Саладін, щоб вивідати все про ту, котру він би хотів отримати як одну із дружин. Але ж Іванна – християнська принцеса! Вона ніколи не погодиться на шлюб із невірним! Невже Річард… О, Боже! Адже саме Річард так наполягав, щоб сестра здійснювала ці прогулянки верхи, знаючи, з ким їй доведеться зустрітися!..

Помітивши її розгубленість, емір знову запропонував зіграти партію в шахи, бо ця гра, хоч коли б ти за неї взявся, вгамовує пристрасті й відточує розум, мов мантачка лезо. Проте цього разу Джоанна відмовилася, вказавши на те, що її гостини у благородного еміра стали значно тривалішими, ніж вона планувала, і їй уже час повертатися в Акру.

Як і напередодні, Малік її не затримував, але й не приховував засмучення, почувши, що жінка навряд чи зможе відвідати його завтра. Джоанна не могла більше ризикувати, видаючи себе за сестру короля. Та емір наполягав і, врешті-решт, заявив: він чекатиме на неї в умовленому місці під скелею ще два дні, молячи Всевишнього, щоб вона приїхала. Якщо ж цього не станеться… На превеликий жаль, справи та обов’язки змусять його вирушити в Назарет.

Джоанна вже готова була піти, але від останніх слів еміра вона завмерла. Серце прискорено забилося. Назарет! Місто, де жила Діва Марія зі своїм святим вінчаним чоловіком Йосипом, де їй було послано благу вість про народження Ісуса, де минуло дитинство та юність Спасителя! Саме там він відкрився людям і звідти ж його вигнали юдеї, не повіривши, що перед ними – месія!

Це місце було священним для кожного християнина, й Джоанні раптом спало на думку, що сама вона, прибувши в Палестину, так і не прихилила колін у жодної зі святинь, освячених присутністю Сина Божого! Кожен у стані хрестоносців мріяв про той час, коли нога його ступить на землю Єрусалима та Віфлеєма, але коли це станеться? Упертість сарацинів не дає доступу до святих місць, однак ось перед нею стоїть невірний, котрий за якихось три дні вже буде там, де мріє побувати кожен істинно віруючий християнин.

Коли Джоанна обернулася до еміра, очі в неї палали. Цієї миті вона не усвідомлювала своєї краси і того, як хвилювання оживляє її обличчя. А наступною думкою жінки було: якщо вже любовний зв’язок із Мартіном невдовзі матиме для неї негативні наслідки, молитва біля стін Назарета і джерела Марії могли б відвернути від неї біду. Віруючому дано буде по вірі його! А Джоанна вірила пристрасно та упевнено.

Слова вирвалися з її вуст іще до того, як вона спромоглася дати лад своїм думкам:

– Назарет! О, як я хотіла б там побувати!

У темних очах Маліка зблиснув веселий вогник.

– Одне ваше слово – і я готовий буду супроводжувати вас до будинку, де жила Маріам та ріс юний Іса.

Серце в Джоанни закалатало. Вона притиснула долоні до скронь. Пальці були крижаними, чоло ж палало. Чи розуміла вона, на що йде? Це вкрай небезпечно… Але ж нині перемир’я: султан дав слово повернути християнам Животворний Хрест, обіцяв своїм емірам викупити заручників з Акри й звільнити полонених християн. Якщо ці умови буде виконано, тоді… Тоді Річард, може, й обдумає пропозицію Саладіна виступити разом із ним проти ворожих до султана нащадків Ну рад-Діна. І емір Малік, який напевно все це знав, навряд чи наважиться взяти її в полон, якщо вона поїде з ним у Назарет. Адже він уже міг це зробити, однак весь цей час був з нею ввічливим та уважним.

Помітивши її вагання, емір мовив:

– Вам нема про що непокоїтися, о зоре мого серця! Я залюбки візьму вас із собою в Назарет, а вже надвечір ви, ціла і неушкоджена, повернетеся в Акру. Присягаюся Магометом, пророком Бога, і Аллахом, Богом пророка!

Наблизившись, він украдливо вів своєї: шлях від Акри до Назарета не такий уже й тривалий, його можна здолати лише за кілька годин, тим паче, на таких конях, як у них. Якщо виїхати вдосвіта, у місті пророка Іси вони будуть, коли сонце сягне зеніту. Там прекрасна пані зможе побачити і відвідати все, про що просить її серце, а він, обтяжений справами, на певний час залишить її, надавши надійну охорону. І не варто ніжній пері тривожитися: ніхто не дізнається, яка вона поважна особа. Потім вони так само швидко поскакають назад і прибудуть в Акру ще до того, як грізний Мелік Рік розпочне шукати сестру.

Але щоб владика назарян нічого не запідозрив, нехай пані Півона скаже всім, що за два дні збирається відвідати монаха-відлюдника, який живе неподалік. Цей старець мешкає серед руїн замку Саффад, тому його так і назвали – Саффадський відлюдник. Він скромно живе, молиться своєму Богові, пасе кіз, харчується коржами, сиром і молоком. Однак слава про нього розходиться далеко. Саффадського відлюдника відвідувала сама Ізабелла Єрусалимська, і цей візит не минув даремно – невдовзі вона понесла дитя.

Найкраще буде, якщо прекрасна Джоанна розповість про Саффадського самітника королеві Беренгарії та переконає її в призначений день вирушити до руїн замку. А там вона, пославшись на першу-ліпшу нагоду, покине дружину Мелік Ріка, а сама вирушить сюди, і вони негайно дістануться до Назарета. Повернувшись, вона знову зустрінеться з Беренгарією, котра, як усі знають, молиться довго, і вони разом повернуться в Акру.

Малік був переконливим, наполегливим, красномовним. І його план видався Джоанні не таким уже й поганим. Але вона не знала, чи погодиться на це. Прощаючись з еміром, Джоанна нічого не пообіцяла, натомість він весь час повторював, що чекатиме й сподіватиметься…

Думка про можливість відвідати Назарет не залищала молоду жінку і наступних два дні.

Коли ж вона розповіла про дивовижного відлюдника королеві, набожна Беренгарія прийняла це близько до серця і попросила в Річарда дозволу побувати в нього. Король не заперечував, та й Півона, яка вже почувалася краще, зголосилася супроводжувати королеву. Вона звеліла осідлати свою чудову сріблясто-бежеву кобилу – і, коли Джоанна виїхала в складі кортежу за мури Акри, саме Іванна Плантагенет гарцювала поруч із королевою на блакитноокій арабці в діадемі поверх рожевої вуалі, а Джоанна де Рінель їхала слідом на своїй незербійській гнідій – у синій сукні та блакитному серпанку, утримуваному на чолі срібним обручем.

Ще було поночі, лише на сході проблискувала смужка зорі. Дами стиха перемовлялися, а Джоанна напружено міркувала. Вона й досі не вирішила остаточно, чи приймати їй люб’язну пропозицію Маліка. Минулі два дні вона шукала зустрічі зі старшим братом, щоб розповісти йому про все й порадитися. Але Вільяма не було в Акрі, і, врешті-решт, Джоанна, помолившись, подумала, що це вищий знак – нікому заборонити їй здійснити ризиковану прощу в Назарет.