Тільки на світанку Мартіну вдалося заснути. Його ніхто не турбував, і спав він довго, глибоко та безжурно. Насамперед тому, що ніде він не почувався так захищено, як тут, у цьому знайомому до дрібничок домі. Так було відтоді, коли він уперше потрапив сюди як підкидьок і незабаром повірив, що нарешті знайшов рідних людей, небайдужих до його долі. І хоч які випробування готувало йому мандрівне життя воїна, він завжди повертався сюди, як у спокійну гавань.

Лицар прокинувся, коли сонце було вже високо. Слуга повідомив, що Сабір з Ейріком уже тут. Ейрік хропить у відведеній для нього кімнаті, виснажений бурхливою ніччю, а Сабір розташувався в дальньому кінці галереї, що оточує будинок, і здійснює полуденний намаз, звернувши обличчя до Мекки.

Умившись і поснідавши, Мартін убрався в довгий вільний одяг та вирушив у покої Ашера бен Соломона: запрошено було тільки його, отже, покровитель збирається доручити йому дещо незвичне.

Коли він минав галереї та переходи просторого даянового будинку, його вкотре вразила сувора розкіш. Стіни в позолоченому декорі, на панелях – вигадлива в’язь висловів древніх мудреців, за фіранками, у нішах, – низькі дивани, закидані шовковими подушками, ноги потопають у коштовних килимах із Шираза. Прислуги не було видно, із саду долинало дзюрчання водограю та шелест листя, від чого тиша здавалася ще глибшою. І це в галасливій, спилюженій Нікеї!

Таки цей народ умів оточувати себе вигодами та комфортом, що були недоступні іншим племенам. Але інакше й бути не могло: дім єврея – його фортеця, житниця, джерело радості та щастя. Тут забуваються всі страждання й приниження, що випали на долю гнаного та зневаженого народу.

При вході до покою Ашера бен Соломона Мартін підняв важку, розшиту сріблом завісу й увійшов у прохолодну напівтемряву. Денне світло пробивалося сюди крізь листя гліциній та плюща, які обвивали заґратоване вікно. Напівморок здавався зеленавим, виткі рослини уздовж стін від подиху повітря коливалися, і складалося враження, що ти раптово опинився під водою.

Даян сидів за столом при вікні, перед ним лежав сувій Тори.

– Нехай будуть з тобою мир і благословення, хлопчику мій, – привітався старий.

– Нехай перейде це благословення на тебе й на твою сім’ю, мудрий Ашере бен Соломон, – стримано вклонився лицар.

Він поцілував покровителю руку й сів на диван навпроти. Незважаючи на самовладання, Мартін був напружений, розуміючи, що не варто зволікати з розмовою про Руф. Іншого такого шансу може не бути. Водночас він почувався перед Ашером ніяково, можливо, це почуття корінням сягало його сирітського дитинства.

Ашер розгорнув сувій.

– Ця книга упродовж віків захищає мій народ від духовного звиродніння, невігластва й варварства. Століття за століттям сини Ізраїлю зазнають переслідувань та презирства. У нас нелегка доля. І все ж ми обраний народ, оскільки не потребуємо посередників між нами і Всемогутнім. Нехай інші навпомацки блукають у пітьмі, марно покладаючись на слова лжепророків, нам же дозволено безпосередньо споглядати лице Його й шанувати Його заповіді!

Даян був відомим красномовцем. Мартін знав про це й мовчки слухав, розуміючи, що за цим вступом ітиме довгий перелік бід, принижень і зла, що їх доводиться витримувати євреям.

Так і сталося, але сьогодні Ашер бен Соломон особливо напустився на франків. Ці варвари, виголосив він, позбавлені всіх чеснот, крім безглуздої хоробрості, привселюдно брешуть, що народ Ізраїлю начебто заплямував себе кров’ю того, кого вони у своїй сліпоті називають Сином Божим! І які тільки злочини вони приписують синам Сіону: мовляв, євреї не лише вбили Месію, так іще й насміхаються зі святого причастя, обкрадають добрих християн, отруюють криниці, вбивають християнських немовлят, щоб на їхній невинній крові замішувати тісто для своїх опрісноків.[36] Священики франків із кафедр закликають усіляко паплюжити євреїв, щоб ті щомиті відчували свою гріховну провину і, врешті-решт, навернулися до істини Христової, відкинувши власну віру.

Мартін мовчав. Усе це він чув не один раз. Але зараз у запалі його наставника було щось іще. Можливо, річ у тому, що Ашер знав: Мартін, який весь час живе серед християн, міг зазнати їхнього впливу і засумніватися. А він же був найближчою довіреною особою даяна, старий хотів покладатися на нього в усьому, без жодних вагань.

О, якби ж то Ашер бен Соломон знав, як мало в Мартіна було віри! Життя серед людей різних релігій і конфесій переконало його в тому, що не вищі сили, а сама людина приймає рішення, керуючись власною волею, силою, розумом. Інша річ, що саме євреї були з ним добріші за всіх; він глибоко симпатизував цьому працьовитому й заповзятливому народові, який, спричиняючи ненависть своїх переслідувачів, примудрявся звестися, навіть коли його було скинуто в прірву.

– Дозвольте вас перебити, вчителю, – нарешті промовив він, відвівши погляд від здивовано підведених брів даяна. Ви кажете істину. Я багато міркував про це і дійшов висновку, що для мене настав час стати одним із вас. Прийняти на себе заповіді Тори, обрізання, очиститися в мікві[37] і перед лицем усього світу стати правовірним юдеєм.

Суворе лице Ашера бен Соломона завмерло. Відвернувшись до вікна, він узявся розтирати великим пальцем правої руки ліву долоню – добре знаний Мартіну жест, що видавав хвилювання чи збентеження. Але коли даян заговорив, голос його лунав рівно:

– Чи знаєш ти, Мартіне, закони Ромейської імперії? Згідно з ними, того, хто здійснить обрізання християнина, можуть засудити за насильне оскоплення.

– Але хто про це дізнається?

Ашер ледь нахилив голову, тінь від великого носа лягла на його сухі губи, і, здавалося, їх скривила скептична посмішка.

– Хлопчику мій! Те, про що ти кажеш, не може мене не тішити. Душею ти з нами, я в цьому не сумніваюся. Але тобі доводиться часто мандрувати, жити серед назарян, а там… там різне може статися. І якщо про те, що ти обрізаний, дізнаються – непереливки буде не лише нам, а й тобі.

Мартін рвучко зітхнув, обличчя сполотніло й чіткіше окреслилися вилиці.

Пора. Зараз він скаже про найголовніше.

– Дорогий друже і вчителю! Уже понад десять років я виконую небезпечну роботу, для якої ви мене підготували. Коли мені було п’ятнадцять, ви пояснили, заради чого ввели мене у свій дім і не шкодували коштів, щоб зробити з мене майстерного воїна, провідника та розвідника. Ви нічого не приховали й пояснили, що, коли я відмовлюся вам служити, відпустите мене під чотири вітри і здобуті знання допоможуть мені в подальшому житті. Я зможу стати лицарем, найманцем, драгоманом, амбасадором, придворним, будь-ким, але хай там як, я не бідуватиму. Тоді ж ви пояснили і про труднощі та небезпеки, що чекають на мене, якщо залишуся з вами. І, поміркувавши, я зробив свій вибір, адже змалечку прив’язався до вас і любив вашу родину.

Із сімнадцяти років я служу вам не з принуки, а добровільно. За цей час я став дуже заможною людиною…

Мартін замовк. Він говорив із невластивою для себе гарячністю, ходячи сюди-туди по кімнаті. Ашер скоса за ним спостерігав, погладжував бороду і злегка ствердно кивав.

Мартін вів далі. Мовляв, він розбагатів, придбав у Константинополі віллу із садом і маєток в околицях Нікеї, що регулярно дає прибуток. Та що там казати, Ашер бен Соломон і так усе знає про справи й статки свого вихованця, адже Мартін вклав чимало коштів у його підприємства.

Проте даян не міг зрозуміти справжньої причини його хвилювання, аж поки Мартін почав скаржитися на самотність. О, так, у нього багато роботи, він рідко відпочиває, але й не прагне дозвілля, оскільки без доручень на нього находить туга. Який сенс у розкішному будинку, де на тебе ніхто, крім слуг, не чекає?

Ашер бен Соломон випростався, відкинув голову так різко, що кіпа[38] на його сивіючій шевелюрі мало не впала на кам’яні плити підлоги.

– Ти вирішив одружитися? – Очі єврея застигли, ніби він удивлявся в себе. – Он воно як? Ти самотній, прив’язаний до мого роду, хочеш одружитися, а перед тим ти сказав, що хотів би здійснити гіюр і стати юдеєм. Пригадую, Йосип якось пожартував, що ти не зводиш очей із нашої красуні Руфі. Який із цього висновок? Ти хочеш породичатися зі мною, Мартіне?

У горлі лицаря вмить зробилося так сухо, наче він щойно перетнув пустелю. Відчувши сильну слабкість, він мусив знову сісти на оббитий смугастим шовком диван.

– Добре, що це сказали ви, а не я, – нарешті спромігся промовити Мартін. – Може, я так би й не наважився, адже безмежно вас шаную і пам’ятаю, яким ви знайшли мене в сиротинці в госпітальєрів. Але ж відтоді багато змінилося, правда ж?

– Авжеж, – кивнув Ашер бен Соломон. – Ти справді наш, тебе любить моя родина. Стосовно ж Руфі…

Мартін палко вигукнув:

– Запевняю, якби я не мав надії на взаємність від вашої дочки, я про це не починав би й мови. Запитайте в неї! Євреї не чинять зі своїми жінками так, як заведено в назарян, вони поважають їхню волю та бажання.

Вітер ворухнув виткі рослини, по обличчю Мартіна пробігли вигадливі тіні.

Ашер бен Соломон бачив, яка несамовита надія сяє в його очах. Даян уважно роздивлявся Мартіна, немов бачив уперше.

Яка міць у цих широких раменах! Як прекрасно виліплено шию, як гордовито посаджено крупну голову! Ніхто з його одноплемінників не має такої величної постави, як цей нащадок північних воїнів. У дитинстві Мартін був білявий. Волосся мав кольору вівсяної соломи. Але з віком воно потемнішало й набуло м’якого каштанового відтінку. Усе в ньому видає європейця. Риси обличчя приємні й симетричні: міцне підборіддя, високі вилиці, прямий ніс. Легка горбинка на переніссі – слід давнього перелому – додає лицю мужності.

Так, його знайда виріс і перетворився на могутнього воїна та вродливого чоловіка. Занадто вродливого, як іноді скрушно думав Ашер. Колись, угледівши в прецепторії госпітальєрів біляве дитя, він хотів зробити з нього свого нишпорку в середовищі християн. Але шпигуну не можна мати такої яскравої та примітної зовнішності. Виконавець таємних доручень має бути непоказним, як миша.

Проте Мартінова краса теж стала в пригоді: із часом він навчився використовувати свою мужню привабливість на користь справі. Жіночі серця, зокрема дуже впливових та поважних осіб, легко відкривалися перед ним, і вони залюбки допомагали гожому християнину в такому, з чим не зміг би впоратися жоден інший чоловік.

Але його дочка – це зовсім інше. Зараз Мартін готовий угамувати гординю й благати Ашера про милосердя та благословення на шлюб. Готовий навіть навернутися й стати євреєм. Та чи вигідно таке Ашеру бен Соломону?

– Я поки що не можу говорити з тобою про це, – зізнався даян, відводячи очі й знову беручись терти долоню лівиці. Потім він розгорнув сувій і, знайшовши потрібну главу та вірш, стиха прочитав: «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитися і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час вбивати і час лікувати…»

Він зупинився, пропустивши кілька віршів, і продовжив:

– «Час руйнувати і час будувати».

Він перевів погляд із сувою на обличчя Мартіна. Той зрозумів.

– Ви не бажаєте говорити зі мною про Руф… Отже, маєте для мене нове доручення. – Мартін рвучко видихнув, немов звільняв місце в грудях: – Що ж, не гаймо часу й перейдімо до справи. І все ж… В ім’я Бога Авраама, Ісаака і Якова пам’ятайте моє прохання. Мені потрібна Руф!

Його сині очі несподівано зблиснули кригою.

«Усі вони такі, – Ашер бен Соломон мимоволі зіщулився під пильним поглядом лицаря. – Ця варварська гординя… Хлопчик каже, що просить, а насправді, вимагає і погрожує. Та й давно це вже не хлопчик, а воїн, рішучий і небезпечний. Недурно Сінан, старець гори Масіяф, отримав від мене стільки золота за те, що з Мартіна зроблять безстрашного воїна і вбивцю».

Справді: Мартіна не варто гнівати.

Тому даян майже благодушно промовив:

– Мені потрібен час, друже мій, щоб дібрати для відповіді достойні слова. Адже Руф… Вона, немов пальмова гілка, що вінчає свіжою зеленню мої сивини! Як батько я хочу для неї лише добра. І щойно я переконаюся, що шлюб з тобою стане якнайсприятливішим для неї і для всієї нашої сім’ї, я не перешкоджатиму вашому щастю.

Ашер бен Соломон скоса поглянув на лицаря і, впевнившись, що після його слів Мартінове обличчя пояснішало, змінив тон:

– А зараз, друже, до справ…

І даян нагадав Мартіну про його недавню мандрівку до Англії.

Надійні люди повідомили очільнику нікейської общини про доволі сладне становище євреїв у цій країні. За колишнього монарха Генріха Плантагенета вони мали багато свобод і привілеїв: голова англійської єврейської общини, Аарон із Лінкольна, тривалий час обіймав посаду королівського радника, а заможні купці не раз позичали Генріхові чималі суми. Натомість король дозволив англійським євреям вільно торгувати на території всіх своїх володінь і без обмежень стягувати відсотки. Та коли змінюється влада, різне може статися. Тому по смерті Генріха передбачливий Ашер вирішив не зволікати й послав на острови Мартіна, який мав перебувати в Лондоні в личині лицаря-храмовника і втрутитися, якщо тамтешнім євреям знадобилась би допомога.