Анна знов потай глянула на пані Анелю і мимоволі порівняла себе з нею. Зате у цієї жінки не така гарна, як у неї, фігура, не таке юне обличчя і не такі яскраві губи, а ще у неї втомлений вигляд, а в погляді та рухах нема жвавості та життєрадісності. Напевно, коли обіймаєш високе становище, то вже і не до веселощів та безтурботності. Зрештою, хто б там порівнював їх між собою. Вони з різних світів. Світів, які ніколи не перетинаються, хіба паралельно співіснують. Здається, завчасно вона зраділа її появі тут. Навряд чи від цієї пані дочекаєшся допомоги у буденних справах.

Анна знов взялася до роботи, проте за декілька хвилин із подивом зрозуміла, що родичка пані Терези теж не збирається сидіти склавши руки. Без зайвої метушні та біганини вона якось відразу порозумілася з усією прислугою, знайшла не лише відповідний тон, інтонацію та манеру спілкування, але й за чверть години примусила всіх рухатися вдвічі швидше, а накази та доручення розуміти і виконувати не лише бездоганно чітко, але й без довгих пояснень та розмов. Анна аж рот відкрила від подиву, коли за годину пані Анеля зробила те, на що їй самій довелося б витратити не лише три години, але й змарнувати купу нервів. Здається, ця жінка не лише витончена та гарна, але й вміє чудово залагоджувати звичайні побутові справи та давати лад найбанальнішим щоденним клопотам. Щоб так господарювати, треба мати неабиякий досвід. Напевно, у неї великий маєток і вона навчилася всього того ще змалку.

Переконавшись, що основна робота завершена, Тереза зітхнула з полегшенням та пішла перевдягатися, а Анна з її родичкою змогли присісти на невеличку канапу в кімнаті, суміжній із вітальнею, і трохи перепочити. Дуже доречно, бо задуха ставала нестерпною і хотілося спокійно посидіти та не метушитися.

Насолоджуючись смаком і ароматом кави, яку щойно принесли, вони якийсь час сиділи мовчки. Анна тому, що боялася відкрити рот у присутності такої поважної пані, а Анеля тому, що думала про щось своє і майже не помічала дівчини, яка тихенько сиділа навпроти та мовчала. Бачила її тут вперше, проте особливого зацікавлення та у неї не викликала. Гарна, молоденька панна — мила, тендітна, сором’язлива і дуже невинна. Цій дівчині ще пасувало б бавитися в ляльки, але, судячи з того, як старанно намагається не збитися з серйозного настрою та вдати дорослу, саму себе вона сприймає інакше. Наївна дитина. Ліпше б тішилася з того, що молода, невинна і ще нічого не знає про життя. Очевидно, це донька однієї зі знайомих Терези. Про що з нею говорити? Про погоду? Про сукенки чи капелюшки? Про майбутню забаву? Не мала до того ані настрою, ані бажання. Надто багато сумнівів та побоювань заважали зосередитися на сторонніх речах.

Кинувши погляд на настінний годинник, Анеля підвелася з канапи і підійшла до вікна.

— Нянька вже давно мала б привести дітей. Де вона ходить?

Невпевнено глянувши на родичку Терези, Анна промовчала. Навряд чи ця пані сподівається отримати відповідь на своє запитання. Це не запитання, а думки вголос.

Ще раз глянувши на Анелю, Анна мимоволі відзначила, що, коли та спокійно стояла біля вікна і яскраве світло добре освітлювало її обличчя, здавалася трохи старшою. Їй, певно, уже добре за тридцять, проте вона все ще дуже вродлива. Шкода лише, що виглядає чимось засмученою. Невже у такої гарної пані є причини для суму?

Помітивши, що дівчина надто уважно розглядає її, Анеля навіть не відвернулася. При Терезі чи комусь із родини, може, й спробувала б приховувати свій настрій, але перед цією дівчинкою могла того не робити. Навряд чи цю панну цікавить її особа? Зараз вона або вимальовує в уяві образ високого шатена, що познайомився з нею на одному з останніх балів, або намагається здогадатися, чого очікувати від сьогоднішнього прийому. Щасливий час. Шкода лише, що надто швидко минає.

Анеля ще раз визирнула на вулицю і, переконавшись, що няньки з дітьми досі немає, повернулася на місце.

— Я панну ніколи тут не бачила. Ви не належите до близької родини. Правда ж? — не так тому, що це справді її цікавило, як для того, щоб чимось себе зайняти, запитала вона Анну. — Ваша матінка теж незабаром прийде?

Розгублено усміхнувшись, Анна у відповідь промимрила щось невиразне.

Не розчувши слів, але побачивши, що дівчина зніяковіла, Анеля не наполягала. Очевидно, цій панні не хочеться бути відвертою з незнайомою для неї жінкою. Справедливе бажання.

— Не мусите відповідати.

Анна якось невпевнено глянула на свою співрозмовницю.

— Я справді чужа тут людина. Батьків у мене немає, а пані Тереза зовсім недовго опікувалась мною.

Анеля затримала погляд на дівчині. Щось у тому, як вона це сказала, зачепило її за живе. Здається, ця панна теж не надто щаслива людина.

— Знаєте, у мене теж давно вже нема батьків, але у вас, принаймні, все інше ще попереду.

Анеля замовкла. Те, що вона не обмежилася ввічливим «перепрошую», здивувало її саму. Напевно, надто знервована сьогодні, а може, у цій панні щось викликає довіру. Іноді з незнайомою людиною значно легше порозумітись, аніж із кимось з родини. Цікаво, хто вона така.

— А хто вами опікується зараз? З ким ви прийшли сюди? Можливо, я знаю цю людину.

Почервонівши, Анна опустила очі. Хто опікується? Власне, насправді опікується Адам, але про таке навіть подумки згадувати соромно.

— Я компаньйонка пані Беати… Напевно, ви її знаєте… Так сталось, що я мусила шукати це місце. У моїх опікунів доволі скрутне фінансове становище, і пані Тереза порекомендувала мене їй, але…

Так і не договоривши, Анна, ніби за щось вибачаючись, невпевнено усміхнулася своїй співрозмовниці.

— Не думаю, що панна має того соромитись, — по-своєму потрактувала її ніяковість Анеля. — У житті складається по-різному. Ніхто не знає, де опиниться через рік чи два. Думаю, у вас іще все налагодиться. Ви надовго не залишитесь у пані Беати. Не спам’ятаєтесь, як вийдете заміж та матимете власну родину.

Потупивши погляд, Анна якось не надто оптимістично усміхнулась у відповідь. Знала б ця пані, якою насправді є ситуація, — ніколи б такого не сказала.

— Ні, заміж я взагалі не вийду. Це вже вирішено.

Усміхнувшись на таку наївність, Анеля, проте, вирішила промовчати. Очевидно, щось дуже серйозне примушує цю панну говорити таке. Може, якась життєва драма чи розчарування?

Вона ще раз придивилася до Анни. А от репутація в цієї дівчини має бути бездоганною, інакше її б не приймали тут. Зрештою, у неї гарні манери, правильна мова, вона добропорядна на вигляд і приємна у спілкуванні. Дивно, що Тереза не залишила дівчину в себе. За її постійної потреби кимось опікуватись ця — ідеальний об’єкт. Цікаво, хто попросив Терезу подбати про неї?

Анеля знов підійшла до вікна і, відхиливши фіранку, визирнула на вулицю. Як завжди, коли діти були не з нею, починала непокоїтися, коли ті затримувалися хоч на п’ять хвилин. Ще й Войцех іноді так поводиться, що мимоволі переживаєш, аби не сталось чогось поганого.

— Ну, нарешті, — здалеку помітивши дітей, які в супроводі няньки з’явилися на іншому боці вулиці, Анеля зітхнула з полегшенням. — Я вже почала непокоїтись.

Не втримавшись, Анна й собі визирнула на вулицю. Отже, у цієї пані двоє дітей — син років дев’яти-десяти і маленька чотирирічна донечка. Гарні діти. Особливо дівчинка. Зграбна, мила, з пишним, як у мами волоссям, така ж бездоганна постава та рухи.

— У пані такі милі та чемні діти.

— О, так. Особливо Войцех, — не втрималася від іронічної усмішки Анеля. — Думаю, він ще проявить себе сьогодні.

Ніби на підтвердження її слів, малий раптом вирвався наперед і у своєму святковому костюмчику спробував залізти на огорожу одного з сусідніх будинків — підтягнувся на руках, перекинув ногу через штахетину, за щось зачепився, проте в останню мить няньці вдалось відчепити його штанину від паркану та обережно стягнути малого на землю.

Кроків десять Войцех ішов більш-менш спокійно, проте зауважив за огорожею вже іншого будинку собаку, не втримався, знов вирвався наперед і дрючком, затисненим у руці, протарабанив уздовж усієї огорожі по штахетинах перед носом у розлюченого пса.

Пес кинувся лапами на огорожу, зайшовся гавкотом, проте з ланцюга не зірвався.

Від несподіванки сестра Войцеха зойкнула і злякано схопилася за спідницю няньки.

— Якась покара, а не дитина, — Анеля сердито стиснула губи. — Уже й ця нянька не дає з ним раду.

Не передчуваючи жодних проблем, Войцех спокійно злегковажив зауваження няньки і за декілька секунд почав уважно приглядатися до калюж, які залишилися після нічної зливи.

Не дійшовши до найближчої кроків зо три, відволікся на голубів, які спокійно походжали по хіднику, і з відчуттям конче потрібної справи замахнувся на них, а коли голуби дружно здійнялися в повітря, відчуття конче необхідної справи змінилось у ньому на щирий захват та задоволення від вдало виконаного маневру.

Прослідкувавши захопленими очима за розполоханими голубами, Войцех раптом зауважив у вікні маму. Судячи з виразу її обличчя, вона вже давненько за ним спостерігала і зовсім не поділяла ні його радості, ані ентузіазму.

З жалем глянувши на калюжу перед собою, Войцех неохоче обійшов її і поплівся поряд із сестрою та нянькою до брами.

Перехопивши погляд Анелі, Анна невпевнено усміхнулася їй.

— Знаєте, мій брат теж колись був таким непосидющим хлопчиком. Мама постійно мала з ним клопіт. Потім пішов на навчання і змінився до невпізнання. Тепер такий серйозний молодий чоловік, аж не віриться, що колись жив на суцільних збитках. Думаю, він донесхочу надурівся у дитинстві й тому зовсім втратив до того інтерес. Ваш хлопчик теж такий.

Слабо всміхнувшись, Анеля відійшла від вікна. Зауваження цієї панни видалося їй доволі кумедним. Якщо керуватись її логікою, то у майбутньому Войцех мав би стати зразком чемності.

Раптом двері рвучко розчинились і до покою не так увійшли, як забігли діти. Властиво, забіг хлопчик, а дівчинка, перш аніж увійти, затрималася при порозі й вже тоді ступила декілька невпевнених кроків досередини.

Не надто переймаючись тим, що в кімнаті хтось чужий, а може, й не зауваживши того, Войцех підбіг до мами і міцно обійняв її руками за шию. Очі його радісно блиснули. Знав, що мама так сильно його любить, що не здатна довго сердитися. Якщо він не потрапив під гарячу руку, то тепер жодної небезпеки немає.

Анеля пригладила розкуйовджене волосся сина і нагадала, що він забув привітатися. Малий у неї, звичайно, доволі нечемний, неуважний, занадто імпульсивний, проте він завжди був таким — неспокійним, не по літах розвиненим та непосидючим. Звичні покарання не мають на нього жодного впливу, слова не допомагають, проте їй завжди вдається тримати його у руках. Принаймні, попри свої не завжди мудрі витівки, великої шкоди Войцех нікому ще не завдав, жорстокості чи люті в ньому немає, а образи він довго не пам’ятає. У Люцини інакший характер. Дівчинка тиха, заглиблена в себе і дуже вразлива. Перш аніж підвищити на неї голос, доводиться добре подумати. Іноді вартує не так сварити її або карати за провини, як втішати чи витирати сльози.

Трохи соромлячись, Люцина чемно привіталася з Анною і, скоса глянувши на неї, підійшла до мами.

Обійнявши доньку, Анеля поцілувала її в нахилену голівку і, присівши на канапу, посадила малу собі на коліна. Та міцно притиснулася до неї і, все ще з недовірою приглядаючись до незнайомої панни, завмерла, обіймаючи маму ручкою за шию.

Анна відвела погляд. Добре було б і собі мати таку гарненьку дівчинку. Так іноді хочеться пригорнути до себе ось таке невинне створіння, поцілувати маленькі пальчики, пухнасте волоссячко, а ще дитина належала б лише їй. Це не чужий чоловік, який, хай там що, але ніколи їй не належатиме.

Почувши, що знов відчиняються двері, Анна озирнулася. До кімнати зайшла пані Тереза, вже переодягнена у святкову сукню і, судячи з усього, у пречудовому настрої.

Побачивши іменинницю, діти побігли її вітати, а Анна мимоволі відчула себе зайвою. Здається, вона опинилася втягнутою в життя чужої родини.

— Але ж ви виросли, — розцілувавши дітей, Тереза усміхнулася їм. — Зовсім великими стали. Я теж маю для вас подарунки. Ходімо до дитячої, подивитесь, що я вам приготувала. Скажете, чи догодила.

Захоплених передчуттям приємного сюрпризу, малих не довелося просити двічі. Їх як вітром здуло.

— Дивіться, тільки чемними там будьте, — навздогін їм кинула Анеля. — Войцеху, ти мене чуєш?

Вона перевела погляд на свою сукню. Зістрибуючи з її колін, Люцина необережно зачепила пряжкою черевичка низ сукні й ненароком надірвала тканину.

Анна теж мимоволі прослідкувала очима за напрямком погляду Анелі й теж зауважила розірвану сукню.