— Не переймайтесь. Я зашию. У мене навіть нитки відповідного кольору є.

Вона вклякнула на коліна і почала роздивлятися низ сукні.

— Спідниця майже й не постраждала. Я все це зашию так, що ніхто й не помітить.

Анеля здивовано глянула на Анну.

— Ви не мусите того робити… Принаймні, я можу зробити це сама.

Підвівши голову, Анна усміхнулася. Що поганого у тому, що їй хочеться допомогти? Це така незначна послуга, що й говорити не варто.

— Не переймайтесь, тут роботи на п’ять хвилин часу.

Майже завершивши роботу, Анна почула, що двері покою відчиняються, і озирнулася. До кімнати стрімко увійшла Тереза і, не роздивляючись, відразу підійшла до Анелі.

— Думаю, вам ліпше вийти. Я його не попередила, і зараз він у не надто доброму гуморі…

Анеля поривчасто підвелася на ноги, зробила крок до дверей, але відчувши, що її щось не пускає, зупинилася.

— Перепрошую панну. Напевно, я потім сама все це дошию. Маю нагальну родинну справу.

Інтуїтивно відчувши, що Анелі зараз не до розірваної сукні, Анна похапцем відірвала від недошитої спідниці нитку і вже хотіла підвестися з колін, але глянула на двері й заклякла.

На порозі кімнати стояв Адам і з таким очевидним подивом дивився на картину, яка перед ним відкривалася, що їй аж серце затремтіло від недоброго передчуття. Чому він прийшов саме сюди?

Вона спробувала підвестися, але несподіваний здогад спаралізував рухи. А якщо дружина Адама — це Анеля?

Вчепившись рукою в оббиття канапи, Анна з жахом дивилася на те, що діялось у кімнаті. Погляд, яким Адам обмінявся з Анелею, був таким красномовним, що жодних сумнівів не залишилося. Він її чоловік.

Після хвилинної німої сцени першим озвався Адам.

— І які ще сюрпризи мені тут приготували? Сподіваюсь, це останній.

Підкреслено незворушно він підійшов ближче і зупинився.

— Може, хоч хтось пояснить, що все це означає?

Намагаючись не зрадити себе, Анна ще міцніше вчепилася пальцями в оббиття канапи. До кого він звертається? До неї? До сестри? До дружини? До всіх одночасно?

Ще один несподіваний здогад кинув її спочатку в жар, тоді примусив ще дужче сполотніти. Адам не знає, що відбувається.

Вона розпачливо глянула спочатку на нього, тоді на Анелю, тоді знов на Адама і відчула, що їй не лише важко дихається у туго зашнурованому корсеті, але й стає геть кепсько.

Вона знов спробувала підвестися з колін, оперлась рукою на невеличкий столик при канапі, але ноги знов не послухалися її. Вона лише перекинула філіжанку із залишками кави, і кавова гуща розпливлася незугарною чорною плямою по білій серветці.

— Ну, добре, — Адам подивився спочатку на Анну, тоді на сестру та дружину. — Нехай так. Не бачу причин відкладати розмову. Якщо ви самі все це затіяли, то невчасний, як на уродини, скандал нікому не зашкодить.

Тереза здивовано перезирнулася з Анелею. Ані одна, ані друга нічого не розуміли.

Раптом Адам підступив до Анни, нахилився і допоміг їй підвестися з колін.

— Може, хоч ти поясниш, що тут діється?

З неприхованим жахом глянувши на нього, Анна сполотніла. Боже, що він каже? Що робить? Як дивиться на неї? Як його взагалі зупинити?

Вона розпачливо озирнулася довкола. Здається, його сестра та дружина ще нічого не розуміють, проте десь за півкроку до розуміння.

Погляд її гарячково метнувся по кімнаті й зупинився на Терезі.

— Я дуже пані перепрошую, але я ліпше піду. Здається, у вас тут якась родинна справа. Мене вона не стосується, а сукню пані Анелі я вже майже зашила.

Намагаючись оцінити ситуацію, Тереза обвела спантеличеним поглядом усіх присутніх. Що це таке? Адам намагається влаштувати дружині публічний скандал чи це щось інше?

Вона мимоволі затрималася поглядом на братові. Адам — не прихильник скандалів при сторонніх людях. Це щось інше.

Тереза перевела погляд на Анну. А якщо ця дівчинка — не чужа для нього людина? Чому він підійшов саме до неї? Чому допоміг підвестись? Про що він її запитав? Чому він взагалі так надмірно цікавиться нею? Здається, Анна йому подобається. Незрозуміло лише, як далеко він зайшов у тому своєму «подобається». Дівчина ще надто молода і невинна для того, щоб він її домагався. Таких уподобань у нього ніколи не було.

Вона зміряла Анну вивчаючим поглядом. Хоча… Яка там вона дитина. Саме той вік, коли дівчата розквітають найніжнішими барвами й особливо сильно приваблюють чоловіків. Здається, вона її недооцінила, а Адам давно роздивився.

Тереза рішуче взяла Анну під руку.

— Розумієш, мій брат намагається поговорити з дружиною про якусь витівку сина. Войцех — такий жвавий хлопчик… Іноді діти виводять батьків зі стану рівноваги.

Не даючи нікому часу на те, щоб оговтатися, Тереза вивела Анну з кімнати, проте відразу за дверима зупинилася і виразно глянула на неї.

— Я б не радила брати все це близько до серця. Між подружжям трапляються дрібні непорозуміння, але потім усе завершується примиренням. У них таке не вперше. Вони порозуміються, а тому, хто втрутиться у їхні стосунки, дуже сильно не пощастить. Сподіваюсь, ти мене зрозуміла? Бо мені б не хотілось, щоб ти постраждала… Ти ж розумієш, про що я кажу? Поводитимешся розсудливо? Не забудеш хто він, а хто ти?

Закам’янівши посеред передпокою, Анна злякано кивнула. Що означають слова Терези? Натяк, попередження чи відкрита погроза? Невже вона здогадалася про їхні з Адамом стосунки? А дружина? Вона теж зрозуміла?

Розділ 5

Чого вартувало Анні пережити наступні декілька годин, знала лише вона, а те, що не вмерла з сорому, не зімліла від страху та не розплакалася з відчаю, здавалося справжнім дивом. Боялася викриття так сильно, що про інше не могла й думати. Ще й задуха в помешканні стала просто нестерпною. Шовкова сукня обважніла, тоненькі нижні спідниці немилосердно чіплялися за ноги, а туго зашнурований корсет не дозволяв нормально дихати. До всіх цих мук додалося ще й те, що Адам та його сестра, ніби змовившись, ані на мить не випускали її з поля зору. За годину Анна дійшла до того стану, коли їй раптом стало все байдуже, і вона інтуїтивно обрала правильну тактику поводження — примусила себе не лише не сторонитися дружини Адама, але приязно розмовляла з нею, не уникала жодної можливості зробити якусь послугу, спокійно відповідала на запитання, усміхалася, а за столом сама сіла неподалік.

Укотре піймавши здивований і трохи роздратований погляд Адама, Анна навіть не глянула у його бік. Чи не вперше в житті її тішило те, що він сердиться. Йому навіть почала зраджувати звична витримка, і він ледве приховував роздратування. Ну, й нехай. Сам винен, що поставив її та себе в таку ситуацію. Здається, те, як він сприймає свої стосунки з дружиною, зовсім не означає, що й та сприймає їх так само. Врешті, Анна відчула, що в будь-яку мить може розплакатися, проте щоразу, коли сльози підступали до горла, міцно стискала зуби і не дозволяла їм пролитися.

Самовладання покинуло її лише тоді, коли Анеля сіла за фортепіано. Виконання нею восьмого етюду Кесслера було досконалим — професійним, артистичним, глибоким, трохи ексцентричним, проте з таким чітким чуттям техніки, ритму, мелодики, напівтонів та індивідуальним баченням настрою твору, що Анні аж подих перехопило. Їй самій уже ніколи так майстерно не виконати жодного твору. Втратила не лише час, але й розгубила вміння та бажання працювати над собою. Досі не мала заздрощів до становища Анелі, проте зараз як перемкнуло — відчула таку шалену заздрість до цієї її гри на фортепіано, аж сама себе злякалася. Ще ніколи у житті так сильно нікому не заздрила і навіть боялася, що не зуміє впоратися з цим почуттям.

Рвучко підвівшись, Анна вийшла з кімнати, а тоді, не знаючи, де себе подіти, зайшла у дитячу і присіла на стільчик у кутку біля шафи. Ще тремтіла від нервового перенапруження, проте вже думала цілком логічно. Якщо її ще й досі не вигнали, то нічого певного про них із Адамом тут не знають, а отже, не все так страшно і безнадійно, як видається на перший погляд.

Вона глянула на малих, які бавилися неподалік. Була абсолютно не готова до того, що коли-небудь доведеться зустрітися з ними. Навіть не знала, що в Адама їх двоє. А діти — це ще один незаперечний доказ того, що цей чоловік їй не належить. Не належав колись, не належить тепер і, найімовірніше, не належатиме у майбутньому. Чомусь раніше не усвідомлювала цього так гостро, як зараз.

Анна мимоволі уважніше придивилася до дітей Адама. У Войцеха очі та риси обличчя батька. Можливо, поводження теж із часом стане інакшим? Зараз нічого певного не скажеш. Малий іще по-дитячому розбишакуватий. Розтріпане волосся, подряпані руки і цілковитий брак організованості у поведінці. Навіть святковий одяг якось косо на ньому сидить, а кишені аж випинаються від безлічі абсолютно необхідних для хлопчика його віку речей — якихось кольорових камінців, дрібних монет, невідомо де назбираних скляних кульок, металевого залізяччя, поламаних частин іграшок і незрозумілого походження дерев’яного дріб’язку. Добру половину тих скарбів він щойно виміняв на не менш цінні скарби з кишень найстаршого з онуків пані Терези.

Анна перевела погляд на Люцину. А от дівчинка в Адама — повна протилежність його синові. Тихе, миле, делікатне створіння, в акуратній сукенці з мереживом та атласними стрічками, з чорним, як у мами, волоссям і з такими ж, як у неї, виразними рисами обличчя та блакитними очима. Сидить собі в куточку з новими забавками і лише зрідка сторожко позирає довкола. Як на свій вік вона не просто чемна — вона на диво серйозна і не по літах зосереджена дівчинка. Неможливо, щоб така мала дитина постійно була слухняною. Очевидно, вона просто ще не проявила себе.

Ніби на підтвердження її думок, ситуація у дитячій поступово почала змінюватися. Задкуючи, Войцех раптом наступив на нове іграшкове ліжечко, в яке сестра щойно вклала ляльку, і ненароком розтрощив його черевиком. Люцина, побачивши, яку шкоду їй завдано, підхопилася на ноги і накинулася на брата з кулаками. Зчинився лемент, і, рятуючи ситуацію, Анна заходилася розбороняти дітей, а тоді, намагаючись відволікти Люцину від рукопашної з братом, взялася переконувати її в тому, що ліжко ще можна полагодити, а лялька — то й взагалі анітрохи не постраждала. Якщо докласти зусиль, її навіть можна зробити ще кращою. Треба тільки зробити зачіску, а ще додати декілька шовкових стрічок.

Присівши біля Люцини, Анна підняла з підлоги ляльку, розправила їй сукню, зробила нову зачіску і, продовжуючи розмовляти з малою, почала збирати докупи ліжечко. Непомітно для себе так захопилася, що не зауважила, як обережно прочинилися двері й в дитячу зазирнула Тереза.

Декілька хвилин вона спостерігала за Анною, тоді так само тихенько зачинила двері. Дівчина спокійно бавиться з дітьми. Підозрювати її в тому, що вона коханка Адама, безглуздо. Вона ще сама дитина і не розуміє, що діється, проте від гріха подалі треба подбати, аби ситуація не змінилася. Добре було б віддати її заміж.

Забавляючи Люцину, Анна й сама поступово почала приходити до тями. Потрясення від знайомства з дружиною Адама потроху минало, але на зміну переляку прийшло набагато гірше відчуття — почуття провини і розуміння того, що вона втрутилася в стосунки, в яких абсолютно нічого не тямила. Чому Адам не живе з дружиною? Як взагалі можна не любити таку жінку? Що вони не поділили? У них такі гарні діти.

Анна знов глянула на малих. А на що вона сподівалася? Думала, що дружина Адама підступна, зла і негарна? Якби вистачило сміливості подумати про все це серйозно — відразу б зрозуміла, що це надто наївно. Анеля не лише вродлива, але й розумна жінка. Адам, звичайно, чоловік зі своїми фокусами та примхами, проте теж не з найгірших. Напевно, між ними відбувається щось таке, чого вона не розуміє зараз, навряд чи зрозуміє потім і вже напевно ніколи не знатиме, як на все це реагувати в майбутньому… Та й чи є у них з Адамом це майбутнє? Щось починала у тому сумніватися.

Підвівшись на ноги, Анна глянула на годинник. Минуло достатньо часу для того, щоб повернення додому не виглядало втечею або визнанням провини. Гостина на тому етапі, коли її зникнення помітить хіба Адам.

Скориставшись із того, що Люцина, впіймавши кота, намагається натягнути на нього сукенку ляльки, Анна непомітно вислизнула з дитячої. Тихенько причинила за собою двері, зробила декілька обережних кроків і наштовхнулася на Адама.

— О, Боже, що ви тут робите? — вона злякано замовкла і прислухалася. За зачиненими дверима салону чулись голоси гостей, десь на кухні перегукувалися кухарка зі служницею, брязкали тарелі, гриміли баняки, а в дитячій хтось із малих весело розсміявся і до того сміху доєдналося ще декілька дитячих голосів. Господи, навіщо Адам стоїть тут? Невже йому байдуже до її репутації?