Фанні, опустивши погляд і заливаючись рум'янцем, скорилася. Після недовгої паузи сер Томас змусив себе приховати усмішку і повів далі:

— Ти, певно, не знаєш, що сьогодні вранці в мене був гість. Тільки-но я прийшов після сніданку до своєї кімнати, як з'явився містер Кроуфорд. Про ціль його візиту ти, мабуть, здогадуєшся.

Фанні густо зашарілася, і дядечко, розсудивши, що вона не може ні говорити, ні підвести очей від надмірного хвилювання, сам відвів від неї погляд і не гаючись продовжив розповідь про візит містера Кроуфорда.

Містер Кроуфорд прийшов сказати, що він закоханий у Фанні, зробити їй пропозицію і просити згоди її дядечка, який начебто заміняв їй батьків; він оголосив про це належним чином так щиро, сміливо й відверто, а сер Томас до того ж відчував, що і його власні відповіді та зауваження були вельми доречними для такого випадку, і тому був радий докладно розповісти племінниці про їхню бесіду, і гадки не маючи, що відбувається в її душі, та впевнений, що всі ці деталі втішають її ще більше, ніж його самого. Він говорив уже кілька хвилин, і Фанні не наважувалася його перервати. Вона навіть не відчувала такого бажання. Вона була надто збентежена. Трохи відсунувшись від дядечка і втупивши погляд у вікно, вона в тоскній тривозі продовжувала слухати. На мить він замовкнув, та перш ніж вона встигла це усвідомити, він підвівся й мовив:

— А тепер, Фанні, оскільки я вже виконав частину свого обов'язку і показав тобі, що все відбувається на вельми серйозних та приємних підставах, я можу перейти до тієї частини, що лишилася, і попросити тебе спуститися зі мною донизу, де я, хоч і не вважаю себе негідним супутником, буду змушений поступитися місцем іншому, кого тобі зараз і треба послухати. Містер Кроуфорд, як ти, мабуть, здогадуєшся, все ще у домі. Він у моєму кабінеті і сподівається зустріти там тебе.

Почувши це, Фанні здригнулася, скрикнула, що здалося серові Томасу вельми дивним; та по-справжньому він здивувався, почувши її слова:

— О ні, сер, я не можу, справді не можу піти до нього! Містер Кроуфорд повинен знати… він мусить це знати; вчора я сказала йому досить, щоб переконати його, що… він учора говорив про це зі мною, і я так прямо й сказала йому, що мені це дуже неприємно; і я не владна над своїм серцем.

— Щось я не розумію, — мовив сер Томас, сідаючи знову. — Не владна над своїм серцем? Що це значить? Я знаю, він говорив з тобою вчора ввечері і, як я розумію, розважив за потрібне діяти далі лише тому, що його певною мірою заохочувала до цього одна розумна молода особа. Я був дуже задоволений тим, що почув від нього про твою поведінку; це свідчить про скромність, яка варта найвищих похвал. Але зараз, коли він так ґречно, з усією належною пристойністю, так благородно вдався до подальших кроків, — що бентежить тебе зараз?

— Ви помиляєтесь, сер! — вигукнула Фанні в такій душевній скруті, що навіть насмілилася суперечити дядечкові. — Ви глибоко помиляєтесь. Як міг містер Кроуфорд таке сказати? Я його зовсім не заохочувала! Навпаки, я сказала йому, що не бажаю його слухати, бо мені це дуже неприємно з будь-якого погляду, і що я прошу його більш ніколи не говорити зі мною у такому тоні… я певна, що саме це я й сказала, а може, не тільки це, і сказала б іще більше, якби була впевнена, що за цим ховається щось серйозне; але я не хотіла, я просто не могла витримати, щоб здалося, наче я сприймаю це всерйоз… я думала, він говорить просто знічев'я.

Вона більше не могла говорити; сили її були вичерпані.

— Отже, це слід розуміти так, — мовив сер Томас, трохи помовчавши, — що ти відмовляєш містерові Кроуфорду?

— Так, сер.

— Відмовляєш йому?

— Так, сер.

— Відмовляєш містерові Кроуфорду! На якій підставі? З якої причини?

— Я… він мені не подобається, сер, настільки, щоб вийти за нього заміж.

— Дуже дивно! — мовив сер Томас тоном холодного невдоволення. — У цьому є щось недосяжне для мого розуміння. Є молода людина, яка звернула на тебе увагу, і все свідчить на його користь: не лише його становище, капітал і характер, але й надзвичайно приємна вдача, люб'язна манера поводитись і говорити, що зачаровує кожного. І ти ж не вчора з ним познайомилася; ти знаєш його вже певний час. До того ж його сестра — твоя близька подруга; і він стільки зробив для твого брата, що, я певен, цього має бути для тебе досить, навіть якби він не мав інших чеснот. Я ось не впевнений, що зміг би так скоро допомогти Уїльямові. А він це зробив уже зараз.

— Так, — мовила Фанні, і голос у неї тремтів, і вона знов опустила очі — на цей раз від сорому; бо після тієї картини, що змалював дядечко, вона справді засоромилася своєї нелюбові до Кроуфорда.

— Тобі слід було б розуміти, — продовжував сер Томас, — що містер Кроуфорд приділяє тобі особливу увагу. Це не могло бути для тебе несподіванкою. Ти мала помітити його прихильність; і хоч ти завжди приймала знаки його уваги з належною скромністю (тут я не можу тобі дорікати), я ніколи не помічав, щоб це було тобі неприємно. Я схильний вважати, Фанні, що ти сама не розумієш своїх почуттів.

— О ні, сер! Я знаю свої почуття. Його увага завжди… була мені неприємна.

Сер Томас поглянув на неї з ще більшим подивом.

— Цього я просто не можу збагнути, — мовив він. — Поясни, будь ласка. Ти така молода, і навряд чи ти могла когось зустріти, щоб твої почуття…

Він замовкнув і пильно подивився на неї. Він бачив, що з її вуст ледь не зірвалося «ні», але вимовити цього вона не змогла і залилася густим рум'янцем. Однак у такій скромній дівчині це лише свідчило про невинність; і, визнавши за краще цим вдовольнитися, він квапливо додав:

— Ні, ні, я знаю, про це не може бути й мови; це неможливо. Ну, тоді більше нема про що говорити.

І кілька хвилин він справді не казав нічого. Він поринув у роздуми. Племінниця також напружено розмірковувала, намагаючись зібратися на силі і підготуватися до подальших розпитувань. Вона радше готова була вмерти, ніж сказати правду; і сподівалася, що роздуми вбережуть її від згубного зізнання.

— Незалежно від почуттів містера Кроуфорда, що, на мій погляд, цілком виправдані його вибором, — знову почав сер Томас, і дуже спокійно, — сама його схильність одружитися так рано здається мені вартою похвали. Я стою за раннє одруження, коли статки це дозволяють; і, як на мене, кожна молода людина з достатнім прибутком має по досягненні двадцяти чотирьох років одружитись якомога скоріше. Я так у цьому переконаний, що мені дуже прикро думати про те, як мій старший син, твій кузен містер Бертрам, уникає одруження; наразі, як я можу судити, шлюб не посідає скільки-небудь значного місця в його планах та задумах. Мені б хотілося, щоб він мав більшу схильність до сімейного життя. — Тут він знову подивився на Фанні. — Едмунд, мені здається, за своєю вдачею та звичками більш схильний одружитися рано, ніж його брат. Він, як я помітив останнім часом, уже зустрів дівчину, яку міг би покохати; чого, бачу, досі не трапилося з моїм старшим сином. Чи вірно я кажу? Ти згодна зі мною, люба?

— Так, сер.

Це було сказано ввічливо й спокійно, і сера Томаса могло більш не турбувати її ставлення до кузенів. Але те, що предмет його хвилювань змінився, анітрохи не допомогло Фанні; не змігши пояснити для себе її поведінку, сер Томас ще більш розгнівався; він встав з місця і заходив по кімнаті, враз спохмурнівши (Фанні це відчувала, хоч і не насмілювалася підвести на нього очі); а потім владним тоном спитав:

— У тебе є якісь підстави, дитино, щоб бути поганої думки про вдачу містера Кроуфорда?

— Ні, сер.

Їй дуже хотілося додати: «Але про його переконання — так»; та серце в неї впало при думці про те, до якої це призведе жахливої розмови, яких вимагатиме пояснень, — а переконати його вона, мабуть, таки не зможе. Її погана думка про Кроуфорда була викликана здебільшого спостереженнями, про які вона, заради блага своїх кузин, не наважилася б розповісти їхньому батькові. Марія та Джулія, і особливо Марія, були надто великою мірою причетні до недостойної поведінки містера Кроуфорда, щоб Фанні могла змалювати його характер таким, як собі його уявляла, не зраджуючи кузин. Вона сподівалася, що такий чоловік, як її дядечко — прозірливий, благородний, добрий, — має вдовольнитися самим лише її зізнанням у тому, що Кроуфорд їй не подобається. На її горе, вона відчула, що цього не досить.

Сер Томас підійшов до столу, за яким вона сиділа, знічена і нещасна, і з холодною суворістю мовив:

— Я бачу, говорити з тобою немає сенсу. Тож вважатимемо цю прикру розмову завершеною. Не слід змушувати містера Кроуфорда чекати так довго. Я можу лише додати, що вважаю за свій обов'язок висловити своє ставлення до твоєї поведінки. Ти розчарувала всі мої сподівання і виказала риси, цілком протилежні до тих, що я хотів би в тобі бачити, оскільки — і я думаю, що це було видно з мого ставлення до тебе, — відтоді, як я повернувся до Англії, я був про тебе вельми схвальної думки. Мені здавалося, що тобі не властиві надмірні гордощі, самовтіха та дух непокори, який за наших часів так часто можна зустріти навіть у молодих жінок і який у молодій жінці є взагалі неприпустимим та огидним. Але зараз ти показала мені, що також можеш бути впертою й непокірною; що ти можеш і хочеш чинити на свій власний розсуд, без будь-якої поваги до тих, хто, звичайно, має певне право тобою опікуватись, — і навіть не питаєш їхньої поради. Ти показала себе зовсім, зовсім іншою, ніж я тебе уявляв. Ти, здається, ані на мить не задумалася, чи піде це на користь твоїй родині, твоїм батькам, братам і сестрам. Яке це було б для них благо, як би вони зраділи, що ти так добре влаштувалася в житті, — та для тебе це нічого не значить. Ти думаєш тільки про себе, і лише через те, що ти не маєш таких почуттів до містера Кроуфорда, які молодій палкій уяві здаються необхідними для щастя, ти одразу ж йому відмовила, не бажаючи навіть лишити собі деякий час на роздуми, трохи часу, щоб спокійно все зважити і зрозуміти свої справжні бажання; натомість ти в миттєвому пориві відкидаєш можливість влаштувати своє життя, влаштувати пристойно, статечно, благородно, — навряд чи тобі ще колись випаде така можливість. Є претендент на твою руку — молодий, розумний, приємної вдачі, з солідним капіталом, — і він у тебе закоханий, і просить твоєї руки шляхетно й безкорисливо. І дозволь сказати тобі, Фанні, що ти можеш прожити ще вісімнадцять років і не спіткати подібної пропозиції від чоловіка, що був би хоч наполовину таким багатим, як Кроуфорд, чи мав хоча б десяту частину його чеснот. Я радо віддав би за нього будь-яку з моїх доньок. Марія взяла дуже вдалий шлюб; та якби містер Кроуфорд просив руки Джулії, я видав би її за нього з набагато більшим задоволенням, ніж видав Марію за містера Рашворта. — І по хвилі додав: — Я був би вельми вражений, якби будь-яка з моїх доньок, отримавши пропозицію, навіть удвічі менш вигідну від цієї, виявила таку неповагу до мене, що не схотіла б навіть порадитися зі мною і одразу ж, не роздумуючи, відмовилася. Такий вчинок вельми здивував би мене й образив. Я б вважав, що це прикрий переступ обов'язку та дочірньої поваги. Тебе не можна судити за тими ж правилами. У тебе не може бути такого обов'язку переді мною, як у моїх дітей. Але, Фанні, якщо в глибині душі ти можеш вибачити собі невдячність…

Він замовкнув. Фанні вже плакала, і так гірко, що він, хоч як був розгніваний, не міг продовжувати далі. Те, як він описав її, вразило її у саме серце; а ці звинувачення, такі тяжкі, нескінченні й чимдалі жахливіші! Себелюбна, вперта, непокірна й невдячна! Він вважає її такою. Вона обманула його сподівання, втратила його прихильність. Що з нею буде?

— Мені дуже шкода, — вимовила вона нечутно, крізь сльози, — мені справді дуже шкода.

— Шкода! Так, сподіваюся, тобі шкода; і в тебе, певно, будуть причини ще довго шкодувати про те, що сталося сьогодні.

— Якби лишень я могла вчинити по-іншому, — з новим відчайдушним зусиллям вимовила Фанні, — але я знаю, що ніколи не зроблю його щасливим, і сама також буду нещасна!

Знову полилися сльози; але, незважаючи на ці нестримні ридання і на те страшне слово «нещасна», яким вони були викликані, сер Томас подумав, що вона схильна поступитися, змінити свій намір — і, певно, не зможе лишитись байдужою до палких благань закоханого. Він знав, що Фанні дуже боязка і надміру вразлива, і вирішив, що вона зараз у такому душевному стані, коли потрібно трохи часу, трохи наполегливості й терпіння — чи то нетерпіння, — щоб закоханий молодик, розумно вживаючи всі ці засоби, міг досягти звичайного в таких випадках успіху. Якщо той буде досить наполегливим, — якщо він закоханий настільки, щоб не відступитися від своєї мети, — тоді ще є надія. І ці міркування трохи заспокоїли сера Томаса.

— Ну, гаразд, — мовив він похмуро, але вже не так гнівно, — годі, дитино, витри сльози. Вони тут ні до чого; сльозами горю не допоможеш. Тепер ти повинна спуститися зі мною вниз. Містер Кроуфорд і так уже задовго чекає. Ти мусиш сама дати йому відповідь; не можемо ж ми очікувати, що він вдовольниться меншим; лише ти сама зможеш йому пояснити, чому він так хибно зрозумів твої почуття і, собі на лихо, засліпив себе надією. Я ж не можу цього зробити замість тебе.