Кетрін слухала його з подивом. Вона ніяк не могла збагнути, як можна поєднати такі різні судження про ту саму річ: виховання, що вона його здобула, не навчило її, що невпинне базікання може дійти до абсурду, а надлишок марнославства призвести до безсоромної брехні. Її рідні дивилися на речі просто, не вдаючись до словесної еквілібристики: батько цілком задовольнявся якимось каламбуром, а мати — прислів’ям. Тому вони не мали звички брехати, аби напустити туману, казати одне, щоб уже наступної хвилини стверджувати інше. На якусь мить вона розгубилася і була вже ладна просити містера Торпа, щоб він чіткіше висловив свою думку щодо Джеймсового кабріолета. Але, згадавши, що він досі не надто був схильний говорити прозоро про речі, що перед тим висловлювався про них туманно, вона стрималася, зрозумівши, що він не став би наражати сестру й друга на небезпеку, якій міг би легко запобігти, і з усього цього вона нарешті зробила висновок, що містер Торп упевнений у надійності екіпажа Джеймса і, отже, їй нема чого тривожитися. Сам Торп, здавалося, цілковито про це забув, і їхня подальша розмова, або, скоріше, його розповідь, з початку до кінця була присвячена йому самому та його справам. Він розповідав їй про коней, яких купив за безцінь і продав за приголомшливі суми, про перегони, на яких він безпомилково передбачав переможців, про мисливські вилазки, де він убивав більше птахів (не зробивши, втім, жодного вдалого пострілу), ніж усі його супутники, разом узяті; а також описав їй надзвичайне полювання на лисиць, у якому його передбачливість і вміння керувати собаками виправили помилки найдосвідченішого мисливця і в якому його хоробрість у сідлі, що ні на мить не загрожувала його власному життю, безперестанку завдавала турбот іншим, отож багато хто, як він холоднокровно висловився під кінець своєї оповіді, скрутив собі в’язи.

Хоч як мало Кетрін уміла самостійно робити висновки і хоч якими нестійкими були її поняття про чоловічу досконалість, проте, слухаючи нескінченні хвастощі Торпа, вона не могла погамувати сумнівів у бездоганності цієї людини. То була смілива здогадка, бо він був братом Ізабелли, й до того ж Джеймс запевнював її, що манери Торпа мають подобатись усім жінкам; але, попри це, вже в першу годину прогулянки Кетрін відчула, що втомилася від його товариства, і ця втома дійшла до краю, аж доки вони не повернулися на Палтні-стріт. Кетрін певною мірою була тепер ладна протистояти таким авторитетним свідченням і поставитися з певною недовірою до його здатності подобатись усім і кожному.

Важко передати здивування Ізабелли, коли біля самих дверей будинку місіс Аллен вона виявила, що вже надто пізно для відвідування подруги: «Як, уже перейшло за третю годину?» Це було неймовірно, дивовижно, неможливо; і вона не хотіла вірити ні своєму власному годиннику, ні годиннику брата чи слуги, не могла погодитися з жодним доводом, заснованим на здоровому глузді чи реальності, доки містер Морланд, показавши свій годинник, не підтвердив цього факту. І після цього рівною мірою неймовірним, дивовижним і неможливим здавався усякий сумнів, і їй залишалося тільки твердити, що ніколи ще дві години з половиною не проминали так швидко.

До Кетрін звернулися, аби вона це підтвердила, але дівчина зовсім не вміла брехати, навіть для того, щоб догодити Ізабеллі. Проте остання не почула заперечень, бо не дочекалась відповіді: власні почуття цілком поглинули її. Особливо нещасною вона почувалася через те, що була змушена негайно повертатися додому. Минули століття відтоді, як вона мала можливість перемовитися словом зі своєю улюбленою Керрін. Здавалось, їм більше ніколи не трапиться нагода побути наодинці, а їй же треба сказати подрузі тисячу речей! І так із усмішками з приводу великого горя і з іскорками радості в очах з приводу глибокого смутку, вона попрощалася з подругою і поїхала додому.

Місіс Аллен, яка щойно покінчила з утомливим ранковим неробством, зустріла Кетрін словами: «А ось і ви, моя люба!» — спростувати вірогідність чого у Кетрін не було ні причини, ні бажання.

— Сподіваюся, ви приємно провели час, — сказала місіс Аллен.

— Так, мем, дякую. Погода була чудовою.

— Місіс Торп сказала те саме. Вона була дуже задоволена, що ви поїхали всі разом.

— Ви бачили місіс Торп?

— Так, коли ви поїхали, я пішла до Галереї. Там я її й зустріла, і ми приємно поговорили про се, про те. Вона сказала, що сьогодні вранці на базарі важко було купити телятину — її привезли дуже мало.

— Ви ще когось бачили зі знайомих?

— Так, ми звернули на Крессент, і там зустріли місіс Х’юз, яка гуляла з містером і міс Тілні.

— Справді? І ви з ними розмовляли?

— Атож, ми півгодини гуляли разом по Крессенту. Вони, здається, дуже приємні люди. Міс Тілні була в дуже гарненькій крапчастій мусліновій сукні. Я завважила, що вона завжди вишукано вбрана. Місіс Х’юз розповіла мені про їхню родину.

– І що ж вона вам про них розповіла?

— О, силу-силенну всього. Здається, ні про що інше вона не говорила.

— Вона казала, з якої частини Глостершира вони приїхали?

— Так, казала, тільки я не можу тепер пригадати. Вони люди дуже порядні і дуже багаті. Місіс Тілні до заміжжя була міс Драммонд, і вони з місіс Х’юз навчалися в одній школі. І в міс Драммонд були дуже великі статки, а коли вона вийшла заміж, батько дав їй двадцять тисяч фунтів, та ще додав п’ятсот на весільне вбрання. Місіс Х’юз бачила весь цей одяг, коли його привезли з крамниці.

— Містер і місіс Тілні теж у Баті?

— Здається, так, але я не зовсім упевнена. А втім, наскільки я пригадую, вони обидва померли, принаймні мати. Так, безперечно, місіс Тілні померла — місіс Х’юз розповідала про чудовий перловий гарнітур, який містер Драммонд подарував дочці на весілля. Після смерті матері він перейшов до міс Тілні.

— А містер Тілні, мій партнер по танцях, — єдиний син?

— Точно не знаю, моя люба, але, здається, так. Однак місіс Х’юз каже, що він дуже приємний молодий чоловік і що він, певно, живе на широку ногу.

Більше Кетрін ні про що не розпитувала. Вона почула достатньо, щоб дійти висновку, що від місіс Аллен вона більше не почує нічого путнього і що вона втратила нагоду зустрітися з братом і сестрою. Коли б вона знала, що така нагода випаде, ніщо б не змусило її поїхати на прогулянку в іншому товаристві. Та коли вже так сталося, то нічого не вдієш, можна лиш ремствувати на своє невезіння й думати про те, що вона втратила, — думати доти, аж допоки їй не стало зрозуміло, що від прогулянки вона не дістала найменшого задоволення і що Джон Торп — вельми неприємна особа.

Розділ Х

Увечері Аллени, Торпи й Морланди зустрілись у театрі, і, оскільки Кетрін та Ізабелла сиділи поруч, в Ізабелли з’явилася можливість повідомити хоч щось із безлічі новин, що в неї накопичилися упродовж їхньої нескінченної розлуки.

— Господи, Кетрін, моя люба, нарешті ми знову разом! — вигукнула вона, щойно Кетрін увійшла до ложі й сіла поряд з нею. — Отже, містере Морланд, — він сидів по інший бік від неї, — до кінця вечора ви не почуєте від мене жодного слова. Я вас попереджаю, щоб ви на це не розраховували. Кетрін, люба моя, як проминула для вас ця вічність? А втім, немає потреби про це питати, адже ви чудово виглядаєте. Сьогодні ваша зачіска чарівна, як ніколи. Легковажне створіння, вам хочеться підкорити весь світ? Можу вас запевнити, мій брат уже в вас закохався, а щодо містера Тілні, то це справа вирішена. Навіть вам при всій вашій скромності немає жодної підстави сумніватись у його почуттях; його повернення до Бата достатньо про них сказало. О! Я б усе віддала, щоб його побачити! Справді, мені вже терпець уривається. Матуся каже, що він найчарівніший серед молодих людей. Ви знаєте, вона його бачила вранці. Ви повинні мені його відрекомендувати. Він зараз у театрі? Ну будь ласка, пошукайте очима! Доки я його не побачу, я не заспокоюся.

— Ні, — сказала Кетрін, — його тут немає. Я ніде його не бачу.

— Це жахливо! Ні, мабуть, я ніколи з ним не познайомлюсь. Як вам подобається моя нова сукня? Гадаю, вона непогано виглядає. Рукави я придумала цілковито сама. Знаєте, мені страшенно набрид Бат! Ми з вашим братом сьогодні вранці вирішили, що, хоч тут і можна непогано провести кілька тижнів, проте жити тут постійно ми б не погодилися ні за які мільйони. З’ясувалося, що наші смаки збігаються в тому, що ми віддаємо перевагу селу над будь-яким іншим місцем. Наші погляди й справді надзвичайно схожі, це навіть смішно! Ми не знайшли жодної відмінності. Мені б нізащо у світі не хотілося, щоб ви були присутні при цій розмові. Ви б обов’язково підняли нас на кпини.

— Даремно ви так гадаєте!

— О, ні, ви б обов’язково кепкували над нами. Я знаю вас краще, ніж ви себе. Ви б сказали, що ми створені одне для одного, або ще якусь подібну нісенітницю, і довели б мене до сліз, я б почервоніла, як ваші троянди. Ні, я б нізащо у світі не хотіла, щоб ви були поряд.

— Ви до мене несправедливі. Я б ні в якому разі не зробила такого недоречного припущення. Не кажучи вже про те, що воно б ніколи не спало мені на думку.

Ізабелла недовірливо посміхнулась і до кінця вечора розмовляла тільки з Джеймсом.

Наступного ранку Кетрін знову всіма фібрами душі прагнула зустрітися з міс Тілні, і до звичайного часу відвідування Галереї її не покидала тривога з приводу того, що цьому знову щось зможе перешкодити. Але нічого подібного не сталося, її не затримав жоден відвідувач, і вони втрьох в належний час вирушили до Галереї, де відбувалися звичайні події та велися звичайні розмови. Випивши склянку води, містер Аллен підійшов до якогось джентльмена й заговорив з ним про політичні новини дня, порівнюючи повідомлення газет, які вони читали. А дами почали прогулюватися по залі, помічаючи кожне нове обличчя і майже кожен новий капелюшок. Жіноча половина родини Торп у супроводі Джеймса Морланда з’явилася в натовпі менш ніж за чверть години, і Кетрін одразу ж опинилася біля подруги. Джеймс, який тепер завжди супроводжував Ізабеллу, опинився з іншого боку, і, відокремившись від інших, вони якийсь час прогулювались утрьох, доки Кетрін не засумнівалася в зручності свого становища, коли вона цілком була прикута до подруги й брата, анітрохи не відчуваючи уваги з їхнього боку. Її супутники увесь час щось палко обговорювали або жваво сперечалися, але висловлювали почуття майже пошепки, а коли пожвавлювалися, то голосно сміялися, звертаючись за підтримкою до Кетрін, яка аж ніяк не могла її подати, бо не чула жодного слова з їхньої розмови. Врешті-решт їй все ж пощастило спекатися обтяжливого для неї товариства. Кетрін твердо сказала, що вона хоче поговорити з міс Тілні, появі якої разом з місіс Х’юз дівчина дуже зраділа й до якої одразу ж підійшла з такою рішучістю продовжити знайомство, яка навряд щоб у неї з’явилася, коли б не вчорашнє розчарування. Міс Тілні зустріла її дуже люб’язно, відповівши на її дружнє звертання з такою самою доброзичливістю, і вони розмовляли, доки обидві компанії не покинули Галерею. І хоча, цілком імовірно, ні та, ні інша юна дама не зробила жодного спостереження й не вимовила жодної фрази, які б не говорились під цим дахом тисячі разів протягом кожного батського сезону, проте простота, щирість і невигадливість сказаного були в даному випадку дещо незвичайними.

— Як добре танцює ваш брат! — простодушно вигукнула Кетрін під кінець їхньої бесіди, водночас здивувавши й потішивши свою співрозмовницю.

— Генрі? — відповіла та з усмішкою. — Так, він дуже добре танцює.

— Йому, певно, здалося дуже дивним, коли того вечора я відповіла йому, що мене вже запросили танцювати, хоча залишалася сидіти серед глядачів. Але мене справді запросив заздалегідь містер Торп. — Міс Тілні змогла тільки кивнути у відповідь. — Ви не можете собі уявити, — додала Кетрін, хвилинку помовчавши, — як я була здивована, коли знову його побачила. Я була цілковито впевнена, що він зовсім покинув Бат.

— Коли Генрі мав приємність бачити вас уперше, він навідався до Бата лише на два дні, щоб зняти для нас житло.

— Це не спадало мені на думку. І, звичайно, ніде його не зустрівши, я подумала, що він, певно, покинув Бат. Ту молоду даму, з якою він танцював у понеділок, звуть міс Сміт?

— Так. Це знайома місіс Х’юз.

— Здається, вона була дуже рада потанцювати. Як, на вашу думку, вона гарненька?

— Я б не назвала її красунею. Вона миловида, але не більше того.

— А він, мабуть, ніколи не заходить до Галереї?

— Ні, він тут іноді буває. Але сьогодні вони з батьком їздять верхи.

Тут до них підійшла місіс Х’юз і спитала в міс Тілні, чи збирається вона піти з Галереї.

— Сподіваюся мати приємність побачити вас невдовзі ще раз, — сказала Кетрін. — Чи будете ви завтра на котильйонному балу?