Жозетта та Рене під час цієї екскурсії відверто нудьгували. Мені здалося, що вони нетерпляче топчуться на місці.

Точнісінько так поводилися Бабетта та Лея. Екологи ж та натуропати, навпаки, були у захваті. Вони наклацали неймовірну кількість знімків. Валері задумливо прогулювалась плитами уздовж алеї та між кущами. «Оце — культура! — вигукнув я подумки. — Дещо нуднувата, і це добре. Кожен знайде тут своє власне небуття. Якже скульпторам періоду Аютт-хаї вдалося створити таке? Яким чином вони зуміли надати своїм статуям Будди такого сяючого вигляду?»


Після падіння Аюттхаї тайське королівство вступило у період великого спокою. Столиця була переведена до Бангкока. На трон зійшла династія Рама. Протягом двох століть (до наших часів) королівство не знало жодної великої зовнішньої війни, ні цивільної, ні релігійної. Пощастило також уникнути будь-якої форми колонізації, запобігти голоду та епідеміям. За таких обставин, коли родюча земля приносить багаті врожаї, коли люди не відчувають на собі гніту різних хвороб, а миролюбна релігія впливає на свідомість людей, населення збільшується і множиться. Звичайно вони живуть щасливим життям. Але з часом ситуація змінюється. Таїланд увійшов до вільного світу, тобто до світу ринкової економіки. Протягом останніх п’яти років у країні відчувалася страшна економічна криза, яка призвела до здешевлення національної валюти удвічі та банкрутства й розорення найуспішніших підприємств. Це чи не перша справжня трагедія, яка трапилась у країні за останні два століття.

Один за одним мовчки ми посідали в автобус. Вирушили в дорогу на заході сонця. Ми мали встигнути на нічний поїзд з Бангкока до Сурат Тхані.

9

Сурат Тхані налічує 816 000 мешканців, але в жодному путівнику не значиться бодай якоїсь визначної пам’ятки. Єдине, що можна про нього сказати, так це те, що він є місцем обов’язкової зупинки на шляху до порома Кох Самуї. Проте люди там живуть, а путівник стверджує, що це місто вже давно є великим металургійним центром, а віднедавна набуло певної ваги в галузі машинобудування.

А чого б країна була варта без машинобудування? Залізну руду видобувають у дуже віддалених районах і привозять її до країни на вантажних суднах. Станки найчастіше виробляються під контролем японських компаній. Таке зливання відбувається саме в таких містах, як Сурат Тхані: у результаті з конвеєра сходять автобуси, залізничні вагони та пороми за ліцензією «НЕК», «Дженерал Моторс» або «Фуджиморі», які, зокрема, використовуються для перевезення західних туристів, таких як Бабетта та Лея.

Я міг би з ними поспілкуватись, я такий же повноправний учасник мандрівки, але усвідомлюю, що не підходжу на роль потенційного коханця, що само по собі вже відразу обмежувало коло тем для розмови; проте я придбав такий же квиток, тож міг увійти з ними у контакт. Було схоже, що Бабетта та Лея працювали в одному інформаційному агентстві, головним чином влаштовуючи події. Події?

Так, за участю різних організацій або підприємств, які бажали удосконалити свій меценатський імідж. «Вони мають гребти гроші лопатою», — прикинув я. І так, і ні. На сьогодні підприємства більше уваги стали приділяти «правам людини», інвестиції зменшилися. Проте справи поволі йшли. Заробітна плата могла б бути й більшою, але і так вона була на належному рівні. У двадцять п’ять разів більше, ніж платня металурга в Сурат Тхані. Економіка — загадкове явище.


Після приїзду до готелю група розбрелася; мені не хотілось обідати з іншими, бо вони вже трохи набридли. Я спустив жалюзі на вікнах і простягнувся на ліжку. Дивно, я відразу заснув, і мені наснилася дівчина-арабка. Вона танцювала в метро. Здається, вона не була схожа на Аїшу. Вона крутилася навколо центральної колони немов дівчата-танцюристки у нічних барах. Її груди прикривала тоненька смужка тканини, яку вона повільно знімала. Ледь посміхаючись, вона повністю позбавилась її. Груди були чарівні — круглясті, неймовірної форми. Потім вона облизала пальці і почала ніжити свої соски. Після цього поклала руку мені на штани, розімкнула блискавку, дістала мій член і почала його пестити. Люди проходили повз нас, виходили на своїх станціях. Вона стала навколішки і задрала міні-спідницю: під нею не було білизни. Її лоно так притягувало, манило, неначе подарунок, своїм чорнявим волоссячком, і я увійшов до нього. Поїзд був напівпорожній, ніхто не звертав на нас жодної уваги. Таке за будь-яких обставин не може статися в реальному житті. Це був голодний, приємний, усміхнений сон вже літнього чоловіка. Я прокинувся о п’ятій і помітив, що простирадло все вкрите плямами сперми. Нічне забруднення… це так зворушливо. На мій превеликий подив, я також помітив, що все ще збуджений; мабуть, це через клімат. Тарган лежав нерухомо посеред тумбочки. Можна було чітко розрізнити кожну його лапку Як говорив мій батько, йому вже нема чого хвилюватись. Сам же батько помер наприкінці 2000 року. Це добре — його життя повністю вмістилося у двадцяте століття, невід’ємною частинкою якого, зі своїми вадами, він був. Моє ж життя, сподіваюсь, перебувало на своєму екваторі. Мені пішов п’ятий десяток, скажімо, тільки-но пішов, мені ж всього сорок років і декілька місяців. Це десь половина дистанції. Смерть батька забезпечила мені певну свободу; я ще не сказав свого останнього слова.


Розташований на східному березі Кох Самуї, готель дуже нагадував створений образ тропічного раю, який можна побачити у всіх брошурах туристичних агентств. Гори та пагорбки навколо були щільно вкриті густими джунглями. Низькі будиночки, біля яких суцільними рядами росли дерева, вишикувалися терасами, закінчуючись внизу гігантським овальним басейном, обладнаним з кожного боку джакузі. Можна було пропливти до бару на острові в центрі басейну. Кількома метрами нижче знаходився піщаний пляж і море. Я озирнувся навколо. Здалека я впізнав Ліонеля, який хлюпався, немов поранений дельфін. Потім я пройшов до бару через тоненький місток, який нависав над басейном. Зі звичною недбалістю я ознайомився з картою коктейлів; тільки-но почалася пільгова година.

Я встиг замовити «Сінгапур Слінг», коли у бар увійшла Бабетта. «Ну так, — подумав я, — отже…» Вона наділа роздільний, але дуже закритий купальник, шорти, які дуже щільно її облягали, та широку бандану, на якій дуже гарно поєднувалися темно- та світло-блакитний кольори. Тканина купальника здавалася неймовірно тонкою; варто було цій красі один раз намокнути, як вона відразу проявляє себе у повній красі. «Ви не купаєтесь?» — запитала вона. «Е-е-е…» — промимрив я. Тут з’явилася і Лея, по-своєму сексуальна в більш класичному стилі у своєму закритому яскраво-червоному із глибоким вирізом купальнику на чорних напіврозстебнутих застібках-блискавках, крізь які було видно її шкіру (одна з «блискавок» застібувалась прямо на грудях, демонструючи неймовірно вродливий сосок). Вона кивнула мені й пішла до води, біля якої вже влаштувалась Бабетта. Коли вона обернулась, я міг пересвідчитись, що в Леї були й гарні сідниці. Попервах вони трималися осторонь мене, але, коли я заговорив з ними на поромі, вони вирішили, що я людина безпечна та відносно кумедна. І вони мали рацію: я майже такий і є.

Вони синхронно занурились у воду. Я повернув голову, щоб трохи поспостерігати. За сусіднім столиком сидів двійник Роберта Хью. Тільки-но вода потрапила на купальник Бабетти, як він став неймовірно дивовижним: крізь нього можна було оцінити груди, соски і неймовірну форму сідниць, навіть дещо загусте лобкове волосся, і це при тому, що вона голилась. У цей час люди працювали, створювали поживну їжу, а може, десь і не зовсім. Вони створювали. А що створив я за свої сорок років? Насправді небагато. Я організував довідкову систему, полегшив користування нею, удосконалив передавання інформації; іноді перераховував гроші (скромно: так я зазвичай оплачував невеликі рахунки). Одне слово, я працював на ринку послуг. Таких людей, як я, дуже просто замінити, без них легко обійтися. Однак марність мого існування не так впадала в око, як даремність життя Бабетти та Леї; скромний паразит, я не надто надривався на роботі і не відчував жодної потреби зображувати надмірну службову старанність.


Коли стемніло, я повернувся до готелю, де зіткнувся з Ліонелем; він уже встиг засмагнути і випромінював радість від вдало прожитого дня. Він чимало поплавав. Про таке місце можна мріяти лише в найсміливіших фантазіях.

«Мені довелося немало економити, щоб подарувати самому собі таку мандрівку, — сказав він. — Проте я ані краплі не жалкую». Він сів на край крісла, знову згадуючи своє повсякденне життя. Працював Ліонель у компанії «Газ де Франс» у південно-східному передмісті Парижа, а жив у Жювізі. Часто-густо зустрічався з незаможними селянами, помешкання яких не відповідали санітарним нормам. Він був змушений перекривати користувачам газ, якщо вони були неспроможні оплатити проведення необхідних робіт. «Деякі люди живуть у таких умовах… — гірко промовив він, — навіть уявити собі таке важко».

«А тут іноді трапляються кумедні речі…» — продовжував він, опустивши голову. Йому це пасувало. Квартал, який він обслуговував, був не тільки жахливим. Скоріше, він був відверто небезпечний. «Є такі місця, які краще обминати. Але в цілому — нічого. Ми ж на відпочинку зараз», — додав він, прямуючи до їдальні. Я захопив кілька рекламних буклетів і пішов у свій номер читати. Мені все ще не хотілось їсти разом з усіма. Саме через спілкування з іншими людьми краще усвідомлюєш себе; і саме тому таке спілкування з іншими часом стає нестерпним.

Від Леї я дізнався, що Кох Самуї був не тільки тропічним раєм, але й широко розрекламованим місцем. Кожної ночі на сусідньому острові Кох Ланта відбувалася колосальна рейв-вечірка. Для того щоб узяти в ній участь, туристи приїжджали аж з Австралії чи Німеччини. «Як на Гоа», — промовив я. «Навіть краще, ніж на Гоа, — відповіла вона. — Гоа відпочиває, щоб пізнати справжній рейв, тепер слід їхати на Кох Самуї або на Ломбок».

Але так багато мені й не треба. Чого б зараз не завадило, так це повноцінного «масажу тіла», а потім — мінету та доброго сексу Здавалося б, нічого особливого, але, прогорнувши кілька брошур, я з невідворотним смутком помітив, що така фірмова страва в цій місцевості була відсутня. Пропонувались різні варіанти щодо сеансів акупунктури, масажу з ароматичною олією, вегетаріанської їжі або тай-чі-хуань; проте ані слова про масаж тіла чи нічні бари. Здавалося, все було просочене тяжким американським, каліфорнійським духом, коли всі схибнулися на здоровому способі життя та медитації. Я очима перебіг лист Гі Хопкінса, читача «Що нового на Самуї?», який вже протягом двадцяти років регулярно приїздить сюди. Самого себе він називав «запеклим прихильником здорового життя». «The aura that backpackers spread on the island is unlikely to be erased quickly by upmarket tourists»,[24] — писав він. Це бентежило. Я не міг навіть розпочати пошуки якихось пригод, бо готель стояв віддалено від усього; правду кажучи, все знаходилось надто далеко, та й не було тут нічого цікавого. На мапі острова не було жодного примітного центру: біля пляжів — кілька бунгало-готелів, таких як наш. З прикрістю я згадав, що у «Путівнику бродяги» цей острів дуже розхвалювали. Тут зуміли зберегти якусь мораль, і я почувався пацюком у пастці. Разом з тим певне задоволення я відчув від дещо теоретичного відчуття, немов би я зараз кохаюся. Скорившись долі, я знову взяв «Фірму», перескочив двісті сторінок, потім повернувся на п’ятдесят назад, випадково натрапивши на еротичну сцену. Напруга зростала: Том Круз перебував зараз на Кайманових островах, розробляючи не знаю яку схему уникнення податків, чи, навпаки, намагаючись її розкрити, це було не зовсім зрозуміло. Як би там не було, він познайомився з чарівною метискою. І очі дівчини аж ніяк не випромінювали холод. «Мітч почув легкий шурхіт і побачив, як спідниця зісковзнула до самісіньких щиколоток Айлін, оголивши вузькі трусики, які ледь тримались на двох шнурочках». Я розстебнув блискавку на штанях. Потім ішов дещо дивний, психологічно незрозумілий уривок: «Іди звідси, — нашіптував їй внутрішній голос. — Кидай пляшку з пивом в океан, а спідницю — на пісок. Ноги в руки й біжи щодуху, не обертаючись до самого дому. Тікай звідси!» На щастя, Айлін не почула цей голос: «Дуже повільно вона поклала руку собі на спину, звільняючись від бікіні, яке ковзнуло униз, оголюючи її груди, які здавалися у своїй наготі ще більш пухкими. — Хочете потримати? — спитала вона, простягаючи йому ніжний білий клапоть матерії, не важчий за пташине перо». Я продовжував мастурбувати, уявляючи собі уночі метисок, одягнених у тонесенькі купальники. Із стогоном задоволення я кінчив прямо між двох сторінок. Вони злипнуться… Ну нічого, все одно ця книжка для одноразового читання.