— Тридцять першого грудня вночі я мало не постукала у твій номер; але ж не наважилась. Я була переконана, що між нами нічого не вийде; найгіршим було те, що я навіть не могла розсердитися на тебе. У групових мандрівках люди багато спілкуються, але це завжди удаване приятелювання, бо вони точно знають, що потім ніколи не побачаться. Дуже рідко товариські стосунки переростають у сексуальні.

— Ти так вважаєш?

— Я переконана в цьому. З цього приводу проводилися спеціальні дослідження. Це характерно і для курортів та будинків відпочинку, де така ситуація становить серйозну проблему, бо саме в цьому і полягає їх єдиний козир. Вже протягом десяти років відвідування курортів знижується, тоді як ціни помітно зменшились. Єдине більш-менш правдоподібне пояснення полягає в тому, що сексуальні відносини у відпустці стали майже неможливими. Це менше стосується лише місць відпочинку з чітко спрямованою гомосексуальною клієнтурою, як, наприклад, Корфу чи Ібіца.

— А ти дуже обізнана в цьому питанні, — здивовано промовив я.

— Це нормально, адже я працюю у сфері туризму. — Вона невимушено усміхнулась. — Це теж невід’ємна складова групових поїздок: люди дуже мало говорять про своє професійне життя. Це щось на зразок ігрового доповнення, спрямованого на те, що організатори турів називають «радістю нового відкриття». За взаємною згодою учасники уникають серйозних небажаних тем, як то робота чи секс.

— А де ти працюєш?

— У «Нувель Фронтьєр».

— Отже, ти їздила зі своїх професійних обов’язків? Готувала доповідь, чи не так?

— Ні, я справді була у відпустці. Звичайно, мені зробили добру скидку. Я вже п’ять років працюю в цьому агентстві, але вперше вирішила скористатись їхнім туром.


Готуючи салат з помідорів та моцарелли,[43] Валері розповіла мені про своє професійне життя. У березні 1990 року за три місяці до випускних іспитів у школі вона почала замислюватись, навіщо їй потрібне навчання і чого вона прагне досягти в цьому житті. З неймовірними труднощами її брату пощастило вступити до Геологічного інституту в Нансі; він тільки-но отримав диплом. Його кар’єра інженера-геолога, схоже, буде продовжуватись на шахтах чи нафтових платформах, у будь-якому разі — далеко від Франції. Він любив мандрувати. Валері теж мала певну схильність до мандрівок, тому й вирішила вступити до професійного училища за спеціальністю «Туризм». Інтелектуальна ретельність, необхідна для тривалого навчання, здавалося, була не для неї.

Таке рішення було помилковим, і вона дуже швидко це збагнула. Рівень знань у її групі був надто низький, вона сама дуже легко писала всі контрольні роботи і могла спокійно, особливо не переймаючись, розраховувати на отримання диплома. Паралельно вона записалась на курси, рівень підготовки на яких відповідав двом рокам навчання в університеті за спеціальністю «Література та суспільні науки». Отримавши диплом училища, вона закінчила магістратуру з соціології. І знову дуже швидко розчарувалася. Галузь була дуже цікавою. Тут можна було б зробити безліч відкриттів, проте сама методика викладання матеріалу, так звані передові теорії навчання здавались їй напрочуд простими й непрофесійними: все було заідеологізоване, просотане неточністю викладених даних та аматорством. Вона покинула навчання серед навчального року, навіть не отримавши диплома, і пішла працювати адміністратором до філіалу «Куоні» в Рені. Пропрацювавши два тижні й збираючись зняти квартиру, вона усвідомила, що пастка зачинилась: відтепер вона належала до світу працюючих.

У «Куоні» вона працювала протягом року, показавши себе сумлінною продавщицею. «Це було зовсім неважко, — розповіла вона. — Досить було трохи зацікавлено поговорити з клієнтом. Зрештою, зараз дуже рідко зустрічаєш людину, яка цікавиться тобою». Після цього керівництво запропонувало їй місце менеджера в туристичному агентстві в паризькому офісі. Необхідно було брати участь у розробці нових маршрутів, замовляти готелі й екскурсії, обговорювати з готелями й місцевими операторами ціни та послуги. І тут вона добре справлялась. Через півроку вона відповіла на оголошення агентства «Нувель Фронтьєр», яке пропонувало посаду, подібну до попередньої. Саме тоді її кар’єра по-справжньому пішла вгору. Її включили в команду Жана-Іва Фрошо, молодого випускника Вищої комерційної школи, який практично не розумівся на туризмі. Відразу ж він оцінив її здібності, почав довіряти, і, хоча теоретично він був її начальником, їй надали широку свободу дій.

— Найкраще у Жан-Іва було те, що, на відміну від мене, він був дуже амбітною людиною. Якщо треба було обговорити знижки або підвищення тарифів, то це робив він. Він і тепер здійснює керівництво турами за кордон, контролює всі наші програми, а я, як і раніше, — його помічниця.

— Тобі мають добре платити.

— Сорок тисяч франків на місяць. Але ж зараз слід рахувати в євро. Трохи більше шести тисяч євро.

— Це ж треба… Такого я не очікував… — глянув я здивовано на Валері.

— Це тому, що ти не бачив мене в діловому костюмі.

— У тебе є діловий костюм?

— Так, але я не дуже часто його одягаю. Здебільшого я працюю на телефоні. Але, якщо є потреба, можу й надіти діловий костюм. У мене навіть є пояс для підв’язок. Якщо хочеш, коли-небудь вдягну.

— Нормальний. Одружений, двоє дітей. Працює дуже багато, навіть на вихідні бере з собою роботу додому. Такий собі звичайний молодий керівник, скоріше розумний та амбітний, проте дуже симпатичний і з легким характером. Я добре з ним лагоджу.

— Не знаю чому, але ж я радий, що ти багата. Насправді, це не має значення, однак мені чомусь дуже приємно.

— Так, у мене добра зарплата, але я відраховую сорок відсотків податків та за квартиру щомісяця сплачую десять тисяч франків. Не впевнена, що мені вже гарантовано безбідне життя: якщо показники впадуть, мене виженуть. Таке вже траплялось з іншими. Якби в мене були акції, тоді б я була насправді багатою. Спочатку агентство «Нувель Фронтьєр» дуже дешево продавало авіаквитки. Тільки завдяки своїй концепції розвитку та співвідношенню ціна — якість маршрутів, а частково завдяки нашій праці, моїй та Жан-Іва, керівництво змогло перетворити агентство на перший французький туроператор. За десять років вартість підприємства збільшилась у двадцять разів; оскільки Жаку Майо, як і раніше, належить тридцять відсотків акцій підприємства, я можу з впевненістю сказати, що він склав капітал завдяки мені.

— Ти вже з ним зустрічалась?

— Багато разів. Мені він не подобається. Зовні це продвинутий католик-демагог зі своїми розмальованими краватками та кількома скутерами; але в душі — це лицемірний і безжалісний мерзотник. Перед Різдвом до Жан-Іва звернувся робітник рекрутингового агентства; вони мали зустрітися цими днями. Схоже, в нього є нова інформація. Я пообіцяла зателефонувати йому, щойно повернусь.

— Телефонуй, адже ж це важливо.

— Так… — Здавалось, вона трохи сумнівалася. Спогади про Жана Майо були болісними для неї. — Моє власне, особисте життя — також важлива річ. Попри все, я хочу кохатися з тобою.

— Не знаю, чи зможу завестись просто зараз.

— Тоді полижи мене. Мені буде приємно.


Вона встала, зняла трусики і зручно влаштувалась на канапе. Я прилаштувався перед нею на колінах, розсунув її статеві губи і почав потроху пестити язиком її клітор. «Сильніше», — промуркотіла вона. Я засунув палець в її зад, наблизився і поцілував. «О, так…» — простогнала вона. Я поцілував ще раз, і ще. Вона кінчила несподівано, здригнувшись усім тілом.

— Сідай поруч зі мною…

Я сів на канапе. Вона скрутилась калачиком біля мене, поклала голову мені на коліна.

— Коли я спитала в тебе, що є в таїтянках, чого немає у нас, європейок, ти мені так і не відповів. Просто показав інтерв’ю директора матримоніального агентства.

— Він казав правду: багато чоловіків бояться сучасних жінок. Вони хочуть мати просто лагідну дружину, яка б вела господарство і доглядала за дітьми. Не можна сказати, що це явище повністю зникло, але на Заході стало неможливо признатись у таких бажаннях. Саме тому чоловіки одружуються на азіатках.

— Гаразд… — Вона замислилася. — Але ж ти не такий. Я ж бачу, тебе не бентежить моя висока зарплатня і відповідальна посада. Не схоже, щоб тебе це лякало. Втім, ти ходив у масажні салони, а не намагався підчепити мене. Ось чого я не можу збагнути. Що ти знайшов у тих дівчатах? Вони кохаються краще за нас?

При останніх словах її голос злегка затремтів; я розхвилювався. Мені знадобилась хвилина, поки я сподобився на відповідь. «Валері, — нарешті пояснив я. — Ще ніколи в житті ніхто не кохався зі мною так добре, як ти. Те, що я відчуваю з учорашнього вечора, просто неймовірно». Я помовчав і додав: «Ти не можеш цього усвідомити, але ти — виняток. Зараз дуже рідко можна зустріти жінок, які відчувають задоволення і бажають дати задоволення іншим. Спокусити незнайому жінку, спати з нею — все це стало причиною образ та проблем. Коли думаєш про нудні розмови, які треба вести з жінкою перед тим, як затягти її в ліжко, та ще про те, що вона виявиться невірною коханкою, яка дошкулятиме вам своїми проблемами, увесь час говоритиме про своїх чоловіків, відразу вам набриднувши, але вам все рівно доведеться провести з нею решту ночі, стає зрозуміло, що чоловіки можуть уникнути купи проблем, заплативши невелику суму. З віком та досвідом чоловіки намагаються уникати любові. Зняти повію значно простіше. І не європейських повій, на Заході. Це — людське сміття, протягом року в них ніколи немає часу, вони багато працюють. Отже, більшість з них нічого не роблять, а решта час від часу витрачають гроші на секс-туризм. І це ще не найгірший випадок: піти зняти повію значить підтримувати якісь людські стосунки. Є також чоловіки, які воліють дрочити через Інтернет або переглядаючи порнофільми. Щойно з члена виривається жаданий струмінь, як він заспокоюється.

— Так… — мовила вона після довгої паузи. — Розумію, що ти хочеш сказати. А ти не вважаєш, що чоловіки або жінки можуть змінитися?

— Ні, мені не здається, що час можна повернути назад. Найімовірніше, жінки стануть схожими на чоловіків; зараз процес спокутування для них дуже важливий, тоді як чоловікам у глибині душі плювати на спокутування, їм аби швидше сам процес фізичної близькості. Спокутування може цікавити лише тих чоловіків, у яких не склалося бурхливе професійне життя та в яких немає інших інтересів у житті. Що більше жінки працюватимуть, що більше професійне життя ставатиме для них метою, то частіше вони також вважатимуть за краще заплатити за процес заняття любов’ю і теж звернуться до секс-туризму. Жінки здатні пристосуватися до чоловічих цінностей; іноді їм важко це зробити, але вони здатні на таке, історія вже знає схожі приклади.

— Отже, в цілому, все погано.

— Дуже погано… — похмуро погодився я.

— Отже, нам пощастило.

— Так, мені пощастило, бо я зустрів тебе.

— Мені теж, — промовила вона повагом, дивлячись мені у вічі. — Мені теж дуже пощастило. Чоловіки, яких я знаю, — справжня катастрофа. Жоден з них не вірить у любов. Вони розказують вам казки про дружбу, спільність інтересів, одне слово, про всі ті речі, які ні до чого не зобов’язують. У якусь мить я відчула, що вже не можу терпіти саме слово «дружба», мене від нього просто канудить. А ще є чоловіки, які відразу одружуються, пристосовуються до нових обставин і дбають лише про свою кар’єру. Звичайно, у такому становищі ти ще не був, але я відразу зрозуміла, що ти не будеш вульгарним і ніколи не говоритимеш зі мною про дружбу. Я відразу сподівалась, що ми кохатимемось разом і що між нами щось відбудеться. Але могло нічого й не відбутися. Такий варіант був навіть більш вірогідним. — Вона зупинилась, дещо нервово посміхнулась. — Добре, — покірно промовила нарешті. — Все ж таки зателефоную Жан-Іву.

Поки вона телефонувала, я одягався. «Так, дуже добра відпустка», — долинуло до мене. Раптом вона вигукнула: «Скільки?..» Коли я повернувся до кімнати, вона, про щось замислившись, стояла зі слухавкою в руках. Вона ще не встигла одягтися.

— Жан-Ів розмовляв з хлопцем із рекрутингового агентства, — сказала вона. — Йому пропонують сто двадцять тисяч франків на місяць. Вони готові мене теж узяти. Він каже, можна розраховувати на вісімдесят тисяч. Завтра він зустрічається, аби обговорити деталі посади.

— А де працювати?

— У підрозділі з дозвілля групи «Орор».

— Велика компанія?

— Скоріше, так. Це перша у світі мережа готелів.

2

Розуміти поведінку споживача, щоб зуміти зацікавити його, опанувати ним, запропонувати потрібний товару потрібний час, але найголовніше — переконати його в тому, що запропонований товар розроблений та пристосований саме під його потреби: ось про що мріють всі підприємства.