Жан-Ів нічого не відповів. У цю мить з боку оркестру пролунали перші акорди. Танцівниці були гарні та привабливі, їх плісировані спідниці кружляли, відверто відкриваючи засмаглі стегна, немов яскраво ілюструючи мою промову. Спочатку я подумав, що він нічого не відповість, просто перетравить ідею і все. Проте хвилин за п’ять він повернувся до цієї теми:

— Ну, на мусульманські країни твоя система не поширюється…

— Жодних проблем, їм ти залишиш тур «Ельдорадо — завжди нові відкриття». Можеш навіть підняти його під більш строгу формулу з гірськими походами, екологічним туризмом, щось на кшталт «Останнього героя», яке ти міг би назвати «Ельдорадо — завжди нові пригоди»; скоріше за все, він матиме успіх у Франції та англосаксонських країнах. Натомість секс-клуби добре приживуться в середземноморських країнах та в Німеччині.

Цього разу він щиро усміхнувся.

— Ти міг би зробити непогану кар’єру в туризмі… — напівсерйозно мовив він. — У тебе багато ідей…

— Так, так, ідей багато… — Моя голова йшла обертом. Я вже не міг розрізнити танцівниць, залпом допив свій коктейль. — Мабуть, у мене справді є багато ідей, проте я неспроможний зануритись у розрахунок основної діяльності, скласти попередній кошторис. Чого-чого, а ідей у мене багато…


Я не дуже добре пам’ятаю решту вечора, схоже, заснув. Прокинувся я у своєму ліжку. Біля мене лежала й рівно дихала гола Валері. Потягнувшись за сигаретами, я розбудив її.

— Добряче ж ти набрався вчора…

— Так, але все те, про що я казав Жан-Іву, я казав серйозно.

— Здається, він так і зрозумів… — Вона пальцями погладила мій живіт. — Схоже, ти маєш рацію. Сексуальна революція на Заході вже завершилася.

— І ти знаєш чому?

— Ні, — невпевнено відповіла вона, — гадаю, що не знаю.

Я запалив сигарету, зручно влаштувався на підголівнику і сказав: «Відсмокчи в мене». Вона здивовано подивилась на мене, потім наблизила своє обличчя до мого члена. «Ось!» — переможно вигукнув я. Вона розпрямилась і здивовано подивилася на мене.

— Бачиш, я сказав тобі «Відсмокчи», і ти була згодна це робити. Але ж ти не відчувала ніякого бажання.

— Так, я не думала про це. Проте мені приємно, я відчуваю задоволення.

— Що цікаве у тебе, так це твоє бажання давати насолоду іншим. Віддавати своє тіло безкорисливо, просто заради задоволення: ось чого не вміють більше робити жителі заходу. Вони повністю розучились робити подарунки і тому марно намагаються відчути справжній природний секс. І нічого у них не виходить, що б вони не робили. Люди не тільки соромляться свого власного тіла, далекого від стандартів порнофільмів, але й з тих же причин вони не відчувають аніякісінького потягу до тіла свого партнера. Неможливо кохатися, не погодившись на певну, бодай тимчасову залежність та слабкість. Чуттєва захопленість і сексуальна омана мають однакове походження. І те, й інше передбачають часткове нехтування своїми власними інтересами. Неможливо реалізуватись у сексі, нічого при цьому не втративши. Ми стали холодними, раціональними, вкрай переконаними у власній винятковості та неповторності, добре знаємо свої права. Понад усе ми прагнемо уникати будь-яких поступок і щонайменшої залежності; крім того, ми звихнулися на здоровому способі життя і гігієні: а це не найсприятливіші умови для сексу. Зараз на Заході певний професіоналізм у сексі став неминучим. Звісно, існує також і садомазохізм. Це цілком розумовий всесвіт зі своїми чіткими правилами і попередньою взаємною домовленістю. Мазохісти цікавляться лише власними відчуттями, мов спортсмени-екстремали, які намагаються пізнати ту больову межу, до якої вони здатні дійти. Садисти ж, навпаки, можуть швидко зайти дуже далеко, вони випромінюють бажання все нищити: при першій можливості скалічити чи вбити людину вони, не роздумуючи, зробили б це.

— Навіть згадувати про них не можу, — здригаючись сказала вона. — Гидота.

— Це тому, що ти залишилась тваринною, сексуальною. Ти нормальна і зовсім не схожа на мешканців із Заходу. Організований садомазохізм зі своїми правилами захоплює лише освічених і розумних людей, для яких секс втратив усяку привабливість. Для решти існує лише один вихід: порнофільми з професійними акторами, а для реального сексу — країни третього світу.

— Гаразд, — вона посміхнулась. — Втім, можна я продовжу почате?

Я знову відкинувся на подушці і розслабився. Цієї миті я підсвідомо відчув близькість якогось важливого відкриття: з точки зору економіки я, певна річ, маю рацію. Переконаний, що вісімдесят відсотків потенційних клієнтів будуть туристами із західних країн. Хоча я також добре усвідомлював, що іноді людям важко сприйняти найпростіші ідеї.

10

Ми поснідали на терасі біля басейну. Коли я вже допивав свою каву, то ненароком побачив, як Жан-Ів виходить зі свого номера у супроводі дівчини, в якій я впізнав одну із вчорашніх танцівниць. Це була чорнява струнка дівчина з довгими ногами. Мабуть, їй було не більше двадцяти. На якусь мить він зніяковів, але швидко узяв себе в руки, посміхаючись підійшов до нашого столика і представив нам Анжеліну.

— Я розмірковував над твоєю ідеєю, — раптом сказав він. — Мене трохи лякає реакція феміністок.

— Серед клієнтів будуть не тільки чоловіки, але й жінки, — заперечила Валері.

— Гаразд?

— Впевнена, — сумно мовила вона. — Подивись довколо себе.

Він кинув погляд на столики навколо басейну: і справді, тут було багато самотніх жінок у супроводі кубинських хлопців, майже стільки ж, скільки було і чоловіків у аналогічній ситуації. Він спитав щось у Анжеліни іспанською і переклав нам її відповідь:

— Вона вже три роки jinetera[59], здебільшого серед її клієнтів зустрічаються італійці та іспанці. Вона вважає, що оскільки вона темношкіра, німці та англосакси задовольняються дівчатами типу латино, що теж доволі екзотично. У неї багато друзів jineteros[60]: їх клієнти здебільшого англійки та американки, зустрічаються і німкені.

Він відсьорбнув кави, замислився на мить і мовив:

— Як ми назвемо клуби? Треба вибрати щось оригінальне і привабливе, щоб відрізнялось від «Ельдорадо — завжди нові пригоди». Проте й не дуже відверте.

— Може, «Ельдорадо — Афродіта»? — запропонувала Валері.

— Афродіта… — Він задумливо кілька разів повторив це слово. — Непогано, не так відверто й вульгарно як «Венера». Еротично, розумно, ледь екзотично: так, мені подобається.


За годину ми знову поїхали в напрямку Гардалаваки. Біля мікроавтобуса Жан-Ів попрощався з jinetera; вигляд у нього був трохи сумний. Коли він сідав в автобус, я помітив осудливий погляд студентської пари; а от виноторговцю, навпаки, здавалось, усе було глибоко байдуже.

Повернення було доволі похмуре. Звичайно, ще залишались підводне плавання, вечірки з піснями під караоке, стріляння з луку; м’язи втомлюються, потім розслаблюються; дуже швидко починаєш куняти й засинати. У мене не залишилось жодних спогадів ні про останні дні нашої поїздки, ні про останню екскурсію, хіба що лангуст був наче гумовий, а відвідування кладовища вкрай мене розчарувало. Втім, нам пощастило побачити могилу Хосе Марті — батька нації, видатного поета, політика, полеміста та філософа. Поруч був його барельєф. Обличчя прикрашали розкішні вуса. Могила була щедро вкрита квітами. Вона стояла в глибині круглого яру, на схилах якого були вигравірувані найвидатніші його висловлювання — про незалежність країни, опір тиранії, відчуття справедливості. Проте в цій місцевості не дуже відчувався його дух. Бідолаха видавався просто мерцем. Але це не була потворна смерть; як не дивно, іноді навіть виникало бажання познайомитися з ним, поіронізувати над його серйозним і трохи обмеженим гуманізмом; щоправда, таке було неможливо — він, здавалося, повністю залишився у своєму минулому. Чи міг би він зараз знову піднятись і пробудити країну, привести її до нових вершин людського духу? Я навіть уявити таке не міг. Отже, це була ще одна сумна поразка, втім, як і всі інші республіканські кладовища. З прикрістю можна констатувати, що лише католики спромоглися розробити такий дійовий похоронний механізм. Проте слід визнати, що засобом, за допомогою якого вони зуміли показати смерть прекрасною і зворушливою, стало її повне заперечення. Зі схожими аргументами. Але за браком воскреслого Христа довелося вигадувати німф, пастушок, усі ці атрибути. Не схоже було, щоб Хосе Марті грав у господніх полях. Швидше за все, він сховався в попелі вічної нудьги.


Наступного дня після приїзду ми зібрались у офісі Жан-Іва. Ми мало спали в літаку, тому цей день залишив у мене відчуття веселої феєрії, яка дуже дивно виглядала у величезній майже порожній будівлі. Три тисячі людей працювали тут протягом тижня, але сьогодні, в суботу, нас було тільки троє, не рахуючи охоронців. Зовсім поряд у комерційному центрі Еврі дві ворогуючі банди з’ясовували стосунки за допомогою ножів, бейсбольних биток та пляшок із сірчаною кислотою. Згодом поліція нарахувала семеро загиблих, двоє з яких були простими перехожими, а ще один — поліцейським. Подію широко висвітлювали по радіо та на телебаченні; але на той час ми про все це не знали. У стані трохи нереального збудження ми розробляли програмну платформу розподілу світу. Пропозиції, які я мав внести, стануть підґрунтям для мільйонних інвестицій або створення сотень робочих місць. Такого в моєму житті досі ще не було і від цього ледь паморочилось у голові. Я просторікував увесь ранок, але Жан-Ів уважно мене слухав. Він був твердо переконаний, як потім сам зізнався Валері, що якщо мені начепити вуздечку, то на мене може зійти осяяння. Втім, на його думку, я лише виклав нову ідею, тоді як остаточне рішення залишалося за ним.

Проблема з арабськими країнами була вирішена дуже швидко. Враховуючи їх безглузду релігію, було очевидно, що будь-яка сексуальна індустрія тут просто неможлива. Отже, туристи, які обиратимуть ці країни, мають задовольнитися сумнівними радощами пригод. Бодай як, але Жан-Ів вирішив продати найбільш збиткові клуби «Агадір», «Монастир» та «Джерба». Залишалось іще два клуби, які б можна було занести до каталогу «Нових пригод». У Маракеш туристи із задоволенням каталися б на верблюдах, а в Шарм-Ель-Шейху — споглядали за червоними рибками або їздили на екскурсію до Сінаю[61], до місця гарячої води, туди, де в Мойсея «зірвало дах», за висловлюванням одного єгиптянина, якого я зустрів три роки тому під час екскурсії фелюгою до Долини Королів. «Атож! — відверто кип’ятився він. — Саме тут можна побачити вражаючу кількість гальки… Легко повіриш у існування єдиного Бога!..» Здавалося, ця розумна та часто-густо кумедна людина якось по-особливому уподобала мене, бо я був один француз у групі, а він з невідомих культурних та сентиментальних причин захоплювався, щоправда теоретично, Францією. Постійно розмовляючи зі мною, він буквально врятував мою відпустку. Завжди бездоганно одягнений, років п’ятдесяти, засмаглий з невеликими вусиками… Біохімік за фахом, він емігрував до Англії одразу після завершення свого навчання і добився там шаленого успіху в галузі генної інженерії. Час від часу приїжджаючи до своєї рідної країни, щодо якої він зберіг особливе почуття прихильності, він, проте, не завжди міг знайти цензурні слова, щоб виразити своє ставлення до ісламу. Єгиптяни — не араби, понад усе він хотів переконати мене в цьому. «Коли я думаю, що саме в Єгипті було винайдене майже усе!.. — пристрасно мовив він, широким жестом вказуючи в бік долини Нілу. — Архітектуру, астрономію, математику, сільське господарство, медицину… Все! (Звісно, він трохи перебільшував, але ж він походив зі східної держави, тож намагався швидко переконати мене.) А після появи ісламу — нічого! Інтелектуальна порожнеча, абсолютний вакуум. Ми перетворилися на країну вошивих жебраків. Прошаки, повні вошей — ось хто ми. Покидьки, покидьки суспільства!.. (Він гнівно відмахнувся від кількох хлопчиків, які з’явилися казна-звідки канючити монетку.) Ви повинні пам’ятати, дорогий мсьє (він добре говорив п’ятьма іноземними мовами: французькою, німецькою, англійською, іспанською та російською), що іслам народився посеред самої пустелі, серед скорпіонів, верблюдів та всіляких хижаків. Знаєте, як я називаю мусульман? Нікчемами Сахари. Тільки на таку назву вони і заслуговують. Чи вірите ви, що іслам міг народитись у такій чудовій місцевості? (Він знову жваво обвів рукою долину Нілу.) Ні, мсьє. Іслам міг народитися тільки в тупій пустелі, серед немитих бедуїнів, у яких немає інших справ, ніж — пробачте мені — содоміти своїх верблюдів. Чим більше релігія наближається до монотеїзму, добре поміркуйте над цим, дорогий мсьє, тим більше вона стає нелюдською і жорстокою, а іслам найзавзятіше порівняно з іншими релігіями насаджує монотеїзм. Із самого початку він відзначається безперервними загарбницькими війнами, кровопролиттям та різаниною. Доки існує іслам, ніколи у світі не настане згода і злагода, а розум і талант будуть зайвими на мусульманській землі. Якщо у світі є математики, поети чи вчені-араби, то це тому, що вони поступилися своєю вірою. Навіть при простому читанні Корану не можна не помітити вражаюче обтяжливої атмосфери тавтології, характерної для всього твору: «Немає іншого Бога, аніж сам Бог» і т.ін. Погодьтеся, недалеко можна просунутись із таким підходом. Глави про монотеїзм — це зовсім не спроба абстрагуватись, як це інколи дехто намагається подати, а тільки початок шляху загальної отупілості. Зауважте, католицизм — дуже тонка релігія, яку я поважаю, чітко визначила, що найбільше відповідає людській природі. Вона швидко відійшла від ідей монотеїзму, які нав’язувала їй первинна доктрина. Завдяки догматам про Святу Трійцю, культ Діви Марії та святих, визнання ролі сил Пекла і цілий сонм янголів католицизм поступово створив справжню політеїстичну релігію. Тільки за таких умов він спромігся створити на землі незлічені духовні та мистецькі багатства. Єдиний Бог! Абсурд! Нелюдяний і вбивчий абсурд!.. Кам’яний Бог, дорогий мсьє, ревнивий Бог, що кровоточить, який ніколи не повинен був переступати межі Сінаю. Коли розмірковуєш про нашу єгипетську релігію, розумієш, наскільки ж вона була глибшою, розумнішою та людяною… А наші жінки! Які ж у нас були гарні жінки! Згадайте Клеопатру, яка зачарувала великого Цезаря. Подивіться, що сьогодні від цього залишилось… (він навмання вказав на двох жінок, які повільно пройшли перед нами, несучи важкі валізи з товарами). Одна суцільна маса. Велика маса безформного жиру, який ховається під ганчір’ям. Щойно жінки виходять заміж, як починають думати тільки про їжу. Вони жеруть, жеруть, жеруть!.. (Його обличчя перекривилося у неймовірній експресивній гримасі а-ля Де Фюнес.) Ні, повірте, дорогий мсьє, пустеля народжує лише ненормальних бовдурів та кретинів. Чи можете ви назвати сьогодні представника вашої західної культури, яку я дуже ціную й поважаю, якого б вабила пустеля? Тільки педерастів, авантюристів та покидьків. Полковника Лоуренса?[62] Це ж смішно! Гомосексуаліст, декадент, патетичний позер. Вашого огидного Анрі де Монфреда,[63] готового до будь-яких поступок перед совістю, безсовісного афериста і торгівця? Ні, не таких, а людей великих, справді знаних та шляхетних, щедрих та здорових. Тих, кого непокоїть прогрес людства і його звеличування».