І відбувається врешті те, що має відбутися: Кукань, хоч і живе своїми первісними, на позір добрими, засадами, поступово втрачає владу над собою, перетворюється на маріонетку, якою граються незалежно від її бажання. Вперше це сталося в обложеному Магдебурзі, де виникла секта верітаріїв. Кукань здивовано довідується, що чималий гурт однодумців повторює його істини і скандує їх, наче хунвейбіни — цитати з повчань Мао Цзедуна. Секта виникає незалежно від волі Куканя, і єдине, що йому залишається, підкорити її своєму впливові. Але цей вплив мінімальний, бо кожен із верітаріїв, скандуючи доброчесні істини Куканя, залюбки бере участь у розбоях, а награбоване приховує по власних криївках. Більше того, Кукань довідується з часом, що дії його загону стали дисциплінуючим стимулом для армій, які брали участь у Тридцятилітній війні і вже почали було масово розкладатися, тобто — став фактично не стимулом до припинення бойні, а засобом її посилення. Кукань сам переконується, що його дії марні і війни не припинять. І ось — кульмінація: Кукань стає кандидатом на чеську корону — перетворюється в керовану іншими маріонетку.

Можновладці граються його долею, але Петра Куканя це не вражає: він сам бере участь у грі і випадково чи не випадково усуває з дороги єдиного серйозного конкурента — герцога Вальдштейна. Без вагання покидає Петр Кукань своїх верітаріїв, яких одразу ж по тому знищують; він навіть скидає панцира, якого завжди носив під сорочкою, — відчуває себе убезпеченим. І вже тим самим перестає існувати як давній Петр Кукань — удар чаклунки Лібуші кинджалом тільки ставить на цій історії останній знак оклику. Кукань перетворюється в ніщо, як свого часу перетворився в ніщо малюк Цахес, на прізвисько Цинобер з відомої повісті Е. Т. А. Гофмана.

Те, що вбиває його чаклунка Лібуша (однойменна з легендарною чеською королевою), теж не випадково. Вона — представниця ділового світу, який гріє руки на воєнному вогні, тож не лише ревнощі спонукали її до такого вчинку. Курча з-під Квочки засліпило на якийсь час цю практичну даму, затьмарило їй тверезий погляд сяєвом ідеалу, вибило її зі звичної колії, але це світло виявилося врешті блиском скельця на смітнику. Чаклунка Лібуша повертається до того, з чого й починала, — збирає зі своїм чоловіком, найближчим приятелем Куканя Франтою Ажзавтрадома, грошву, інколи побивається: «Ти був єдиний, а я тебе вбила!..» — і далі складає собі грошенята, відсилаючи їх векселями до Праги. Справді-бо: її «єдиний» перетворивсь у дим і пішов за димом, не залишивши по собі й сліду.

Отаку серйозну, печальну історію оповів читачеві веселим, авантюрним романом Владімір Нефф. Отака сумна засторога сучасному людству прочитується за бурлескними сценами, перемішаними з моторошними, болючими описами людської бойні, описами облудного і безумного світу, що сплівся в безглуздій, безконечній і нікому не потрібній війні, якої не вдавалося поки що зупинити ні супергероям, ні донкіхотам, ні тим, котрі намагалися їм вторувати.


Валерій ШЕВЧУК