Осип Назарук - Роксоляна

Для тих, що зацікавляться особою Роксоляни, подаю тут деякі найбільш доступні жерела про неї:

1) Hammer: Geschichte des Osmanischen Reiches, größtenteils aus bisher unbenutzten Handschriften und Archiven. Друге, поправлене, видання, Пешт, 1834. Головно Том II-ий. (Але для пізнання Туреччини треба перечитати всі томи). Се величезний і дуже докладний твір німецького ученого. Iсторики інформували мене, що, хоч тому творові вже сто літ, то він все ще належить до найлучших.

2) Niemcewicz: Zbiór pamiątek o dawnej Polsce. Warszawa, 1822. Том II.

3) Szajnocha: Szkice historyczne. III.

4) Żegota Pauli: Starożytności galicyjskie, 1840. Він цитує в оригіналі реляцію венецького посла Петра Брагадіно про Роксоляну з 1526 p.: «questa domna di natione Rossa, giovine, non bella, ma grassiada…»

Те, що пише італійський (венецький) посол, котрий бачив Роксоляну як султанку, значить, що та пані, по народності русинка, не була гарна, але приємна. Та кождий має своє поняття про красу. Портрет Роксоляни, котрий знаходиться в пашім Національнім музеї у Львові, роботи італійського майстра, вказує, на мою думку, що вона була дуже гарна: дуже делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду, — така спокійна, що успокоюе навіть погляд на її портрет. Кромі сего прегарного портрета Роксоляни, бачив я ще оден, роботи німецького артиста, на котрім крісло її й буквально весь її одяг висаджені великими перлами. В нашім Національнім музеї є два її портрети

5) Польський посол Твардовський, який був у Царгороді в 1621 р., чув від турків, що Роксоляна походила з Рогатина. Iнші вістки кажуть, що вона походила зі Стрийщини; Гославський пише, що з містечка Чемерівці на Поділлі[104]

Наша народна традиція, яку пригадую собі ще з діточих літ, в'яже її походження з Рогатином, що підтверджує привезене Твардовським свідоцтво турків, яким та їх султанка мусіла глибоко вбитися в пам'ять — з ріжних причин.

6) 3 белетристичних опрацьовань теми відома мені історична повість «Роксоляна, или Анастазія Лисовская», печатана в «Подольских Епархиальных Ведомостях» з 1880 р., мала поема Старицької, печатана в Києві, й лібретто до опери Д. Січинського, печатане в Станиславові.

7) Кромі того, відомо мені, що в бібліотеці одного з італійських університетів знаходиться по-латинськи написана книжка про Роксоляну під заголовком «Roksolana uхог Suleimani». Я робив усякі можливі заходи, щоб одержати ту книжку до перечитання, але мені не удалося. Звертаю увагу будучих наших письменників, що для докладного пізнання тої епохи і теми треба пізнати і сю працю.

8) Кромі згаданих тут праць, які я міг роздобути, користав я ще з ріжних інших історій східних держав, з описів подорожників, з докладних мап Стамбула і т. п. А шлях, котрим татаре гнали Роксоляну в ясир, відбув я в деякій частині возом в часі війни і приглядався, очевидно зміненій тепер, природі тих околиць. Кромі того, мав я в часі війни нагоду докладно оглянути Рогатин, церковцю св. Духа й околицю, бо недалеко відтам стояв довший час кіш українських січових стрільців, у якім я працював при його пресовій кватирі. Народне передання про Роксоляну, писана історія про неї й особисті вражіння з місць, па котрих вона перебувала, зложилися в моїм умі й уяві на сю працю.

9) До орієнтації в релігійних поглядах і почуваннях послужили мені м. і.: «Причинки до історії фільософії середньовіччя, тексти й розсліди», видані професорами Баймгером зі Штрасбурга[105] й Гертлінгом з Мінхена[106], особливе том VI, часть 3: Д-ра Георга Грінвальда: «Iсторія доказів на істнування Бога в середньовіччу аж до кінця високої схоластики», Мінхен, 1907.

10) Д-ра Маріiна Вітмана: «Становище св. Томи з Аквіну до Авенцеброля (Iбн Гебіроля)», Мінстер, 1900.

11) Проф. Рауля Ріхтерії: «Фільософія релігії», Липськ, 1912.

12) Д-ра Е. Люца: «Психологія Бонавентури», Мінстер, 1909.

13) До психології релігійних почувань взагалі — твір Віліяма Джемса «Релігійний досвід в його ріжноманітносіи, матеріяли і студії до психольогії и патольогії релігійного життя», Лнпськ, 1907 (її німецькім перекладі).

14) Розуміється, уживав я також повного перекладу св письма мусульман — Корану й особливо цікавих турецьких приповідок, котрих назбирав значну скількість з ріжних творів.

15) 3 українських праць користав я з великої історії проф М. Грушевського, зі студій про старий Львів д-ра Iв. Крип'якевича, з іпорії Туреччини Кримського, з ріжних томів Записок Наук. Тов Шевченка у Львові і ін.

16) Святоафонські легенди взяв я з російських творів про монастирі на св. Афоні. Виписки з гих творів десь заподілися в моїх подорожах, тому не подаю їх заголовків.

Будучий автор, котрий схоче докладніше опанувати тему, мусітиме знати особливо перську мову, бо культура на султанськім дворі була в тім часі більше перська, ніж турецька й навіть арабська.

В галицько-руській бібліографії Еміліяна Левицького записано, що маємо ще невелику «політично-історичну» драму «Роксоляна», печатану в Коломиї в 1869 р. (ст. 77), рецензія на неї була в 22 ч. львівської «Правди» з 1869 р. Але я, на жаль, не міг роздобути тої драми.

Про такі відомі твори, як Буркгарда, Хлендовського й інші, не згадую докладніше. Взагалі до сеї теми треба вжити також творів, що описують вчасніші або пізніші часи її епохи, бо вчасніші мали вже в собі зерна, які доспіли щойно за часів Роксоляни, а пізніші — се овочі тих зерен, які повставали в її часах.

Шо лучаються жінки, котрі до самої смерті ділають своєю красою, — про се свідчить відома історія славної тулузанки Павлі де Віньє, сучасниці Петрарки (1304 — 1374). Французькі й італійські письменники описують, що вона не могла вийти на вулицю, щоб зараз не почали збиратися товпи народу, зложені не тільки з молодих мужчин, але і зі старих та й навіть з дітей і жінок, котрі подивляли її красу. Доходило до того, що при її появі на вулиці комунікація в місті ставала неможлива й рада міста була приневолена заборонити їй виходити без заслони. Павля де Віньє згодилася на те. Але коли вістка про се розійшлася по Тулузі, товпа грозила явним бунтом за позбавлення її такого виду. Прийшло до нової постанови: гарна Павля мала два рази в тижні показуватися народові без заслони у вікні свого помешкання, а на місто виходити тільки в заслоні. Сучасні пишуть, що Павля де Віньє до смерті, котра наступила и глибокій старості, ділала ще на мужчин красою своєї постави і приємним видом.

Подібним феноменом, який сильно дідав на відомого з твердосіi характеру султана Сулеймана Великого, була, очевидно, й одинока його жінка Роксоляна, котра задержала вплив т нього аж до своєї смерті. Навіть коли з віком зів'яла вже давня краса її й вороги її впливу хотіли підсунути Сулейманові молоду прегарну дівчину та й уже привели її до палати султана, — Роксоляна спротивилася тому. Султан піддався її волі й не приняв молодої дівчини. Так обстояла вона до кінця моногамічне подружжя своєї країни, всупереч звичаям народу мужа свого. Надзвичайно драматичні і високо трагічні події з її дальшого життя зломали її передвчасно: вона померлії, зуживши сили надмірним проявом своєї енергії та гризотою із-за своїх синів. Наскільки відбилося на її душі і здоровлю відступство від віри батьків, трудно виробити собі поняття. Але що й се му сіло з літами ділати на неї — в тих часах ще дуже твердої віри, особливо на Сході, — не підлягає сумніву. Все те могло б бути предметом окремої праці про ту дуже цікаву й визначну жінку.

Тут треба ще підчеркнути, що між ріжинми реляціями про походження Роксоляни не конче мусить бути суперечність. Напр., коли Гославський пише, що Роксоляна родом з Чемеровець, а гурки казали польському послові Твардовському, що вона походила з Рогатина, — то правдою може бути одно і друге. Бо уродитися вона могла в Чемерівцях, а виростала в Рогатині, куди перенісся батько. Родина ж її могла походити зі Стрийщини (Самбірщини), як твердять інші. На всякни випадок, походила вона з української землі, й, може, колись устійнять точно, з котрої саме місцевості. При тім хибно було б уважати польськими або московськими студії таких письменників, котрі походили з України, а писали по-польськи чи по-російськи. Такі праці, очевидно, належаїь до українського письменства, все одно в якій мові вони писані. Бо територія (земля) рішає в першій мірі про приналежність людини, а тим самим і про її духа та творчість. Про се у культурних народів нема вже ніякого сумніву, і, наприклад, американцям і на думку не прийде уважати не-американцем людину, котра уродилася па американській землі, хоч би ту людину навіть зараз по уродженню вивезли, напр., до Польщі й вона була там довгі літа. Так само дивиться на всіх уроженців своєї землі кождий культурний нарід. Мова — се річ, яку можна основне забути й основне навчитися. Тому мова зовсім не рішає про те, хто куди належить. Так само не рішає т. зв. кров, бо нема найменшої контролі, чия кров українська, а чия неукраїнська. Головна річ — се територія, земля, котра згодом асимілює навіть дійсного чужинця до більшості населення даної землі, коли та більшість проявить у собі потрібний порядок і культуру. А коли не проявить того, то згодом з'асимілюють на її власній землі. І годі вся творчість її дітей буде зарахована без апеляції до творчості інших лігераіур і культур, як підрядна частинка їх, хочби у творчості тої незорганізованоі людності були не знати які гарні іскри й огні та й індивідуальності такої величі, яку проявила Роксоляна. Живемо в часі переломовім, коли важиться, власне, наша доля. Коли потрафимо при помочі твердої моралі, ясної ідеї й дисципліни приготовитися до здобуття своєї держави, будемо колись становиш окрему силу. А як пустим вереском і руйництвом зруйнуємо в народі всяку пошану до свого Авторитету, — тоді і вся наша творчість, і всі пам'ятки по ній увійдуть у склад чужих культур і чужих пам'яіок тих народів, котрі перевищать нас пошаною для своїх Авторитетів і тому загорнуть настало нашу землю. Се сталося вже з не одним народом і з не одною землею.

Вкінці почуваюся до обов'язку зложити найщирішу подяку за пересилання наукових книгзбібліотек Наукового Товариства імені Шевченка, університетської й Оссолінеум у Львові, котрі потрібні були до опанування матеріялу для виконання сеі праці, та за вказівки при вишуканню потрібних книг і мап до історії турків і кримського Манату з бібліотек у Відні — двом особам, котрі тепер знаходяться на большевицькій території і котрі, коли б я назвав їх імена, могли б там мати прикрості, навіть за колишні «взаємини з контрреволюціонерами».

Румілі — турецьке слово — Рум-ілі — край римлян або византійців, котрі називали себе ромеї, а не византійці і не греки. «Румілі» — се була європейська територія Туреччини (з виїмком Албанії, Босни й Мореї), під одним беглербегом, що резидува» звичайно в Софії. (Т. зв. Східну Румелію виділено щойно в 1878 р., вона мала 32 594 км і столицю Філіпополь). Румілі не треба мішати з Ромунією.

Селямлік — турецьке слово, утворене правдоподібно від арабського «селям» (мир, спасения, привіт). Перше його значіння — авдієнція, послухання, нарада, дальше: кімната і палата, доступна тільки для мужчин, в котрій відбуваються приняття й ділові наради. Слово «селямлік» мало ще і локальне, стамбульське значіння, а саме: означало воно торжественну їзду султана в п'ятницю до мощеї з військовою парадою.

Анатолі, або Анадолі — турецьке означення Малої Азії. Слово се походить від грецького «анатолє» — вихід, ранок, звідси «країна Сходу», розуміється сонця.

Султанка — такого поняття турки не знали, у них була тільки жінка султана. В повісті уживав я слова «султанка» в приміненню до Роксоляни, котра була виїмково впливова жінка султана.

1. СУЛЕЙМАН I — помер 1231

2. ЕРТОГРУЛ 1231 — 1288

3. ОСМАН[107] 1288 — 1326

4. УРХАН 1326 — 1359

5. МУРАД І 1359 — 1389

6. БАЯЗЕД І 1389 — 1402

7. МАГОМЕД І 1403 — 1421

8. МУРАД II 1421 — 1451

9. МАГОМЕД II 1451 — 1481

10. БАЯЗЕД II 1481 — 1512

11. СЕЛІМ І 1512 — 1520

12. СУЛЕЙМАН ВЕЛИКИЙ 1520 — 1566