Професор довгу годину плакався синові на Тасю, яка «совсем — вот парадокс! — обмоскалилась в Украине и теперь изуверскими методами хочет свести меня в могилу». Потім показав Ігорові цуценя, яке ховалося серед професорських архівів.
— Сын! Твоя мать не имеет жалости! Она не христианка! Бусурманка! Требовала, чтобы я избавился от этого милого создания! Я этого не переживу…
— Батьку, ви вже немолоді. Вам важко, — завів своє Ігор. — Вам треба помічницю… Щоб куховарила, прала… І з твоїм песиком гуляла. — І де мені взяти таку помічницю? — професор так розчулився, що перейшов на рідну мову, що з ним бувало вкрай рідко.
— Я вже знайшов її для вас, — обрадував Ігор професора. — Зараз маму гукну і все вам розкажу.
«Клята москалька» Тася вислухала сина і знизала плечима:
— А где она будет жить?
— Мамо, у вас чотири кімнати…
— Столовая исключается, наша спальня — тоже, остается рабочий кабинет отца и твоя комната, Игоречек! — перерахувала Тася.
— От свою кімнату я й пропоную виділити Катерині, — відповів Ігор.
— А как же ты? — розхвилювався неспокійний професор, притискаючи до грудей мопсеня.
— Тату, в мене є квартира, і я не збираюся повертатися під ваш дах, — нагадав Ігор.
— Как возмужал мальчик! — захитав головою професор.
Вони з Тасею ще б довго товкли воду в ступі, та втрутилося мопсеня. Нахабно надзюрило професору на коліна і побігло гризти усе, що втрапить ув око.
— Я согласна, — аж підскочила Тася.
Професор поспішно приєднався до дружини, і Крупка-молодший метнувся до дверей.
— За півгодини помічниця буде у вас!
— А откуда она взялась? У нее есть рекомендации? — вигукнув професор синові услід.
— Найкращі рекомендації, тату, — відказав Ігор. — Мої!
Жанночка знову здивувала Ігоря.
— Наша Катя переселяється? — запитала спокійно. — Ну що ж…
— Може… — завагався скоріше не Крупка-молодший, а його виразка. Дуже вже смачні сніданки з обідами готувала Катерина, та й вечері незгірші.
— Як знаєш, Ігорчику! — ще покірніше відповіла Жанночка.
— Ну, тоді… Я вже батькам пообіцяв.
Катерина зібралася за п'ять хвилин. Потім іще півгодини пішло на акцію милосердя: Жанночка раптом забажала віддячити дівчині за добре товариство та лагідну вдачу. Розкрила шафу й почала перебирати своє далеко не дешеве лахміття.
У результаті несподіваної ревізії величезний поліетиленовий пакет наповнився старими Жанноччиними кофтинами, сукнями, спідницями й іже з ними. Катерині аж дух забило: таке багатство летіло простісінько у пакет, а пакет — для неї.
— Яка ж ви добра, Жанночко! — ледь вимовила.
— Пусте. Мені воно вже не потрібно, — розкрила таємницю Жанночка.
Крупці-молодшому — метелики перед очима. Устиг помітити: скажено дорога спідниця від Armani теж опинилася в пакеті. «Я цього не переживу!» — завив подумки — точнісінько, як батько-професор.
— Сонечко, не хочеш піти з нами? — прохрипів від порогу, коли врешті збори закінчилися. — Ігорчику! Я купила книгу з кулінарії. Буду вивчати, — відкараскалася Жанночка. — Після Катиних сніданків я почуваюся неповноцінною! Треба надолужувати.
— На все вам добре, — попрощалася Катерина. — Хай ваша краса радує людям серця… Дуже дякую за подарунки.
Жанночка розсміялася.
— От село! Такого нагородила… Може, жіночими романами захоплюєшся?
— Одним…
— Прошу? — не зрозуміла Жанночка.
— Одним Романом… — відповіла Катерина і сумно всміхнулася. — Він — у серці…
Крупка сіпнув Катерину — ходімо! І пішли.
Жанночка двері зачинила, хитро посміхнулася й полізла шукати мобільний. За хвилину вже розмовляла.
Тася начепила на носа окуляри — усе розглядала Катерину. Професор розпочав допит.
— Откуда явилась? — Із Шанівки я…
— Почему тут?
— Так мама веліла… — І Катерина розповіла б усю правду, та Ігор утрутився:
— Я Катерину добре знаю. Як були в експедиції з Денисом, то зупинялися в її батьків. Дуже порядна і привітна родина.
Повесні Катя до села повернеться, а зиму у вас поживе. Допоможе, чим зможе. Так?
— Звичайно, поможу, — усміхнулася дівчина, і Крупка-молодший потяг її оглядати кімнату — аби тільки припинити розпити.
— У мене буде своя кімната? — зашарілася Катерина.
— Ну, не всю ж зиму тобі на кухні спати, — зітхнув Крупка-молодший і вкотре пожалів, що дав свою візитку не якомусь дядькові у степу, а оцій дитині, яка наївно приїхала із села до столиці.
— Який же ви добрий! — вихопилося в дівчини.
— Та досить уже, — махнув рукою Крупка-молодший і застеріг: — Ти моїм батькам нічого про свої проблеми не розповідай. Зайве. Старі люди, ще щось не так зрозуміють. Просто кажи, що навесні додому поїдеш. І все. І додав:
— Гляди ж, допомагай їм.
— Та ви що, сумніваєтеся?
— Ні, — відповів Крупка-молодший.
Мить покрутився і каже:
— Чуєш, Катерино… Жанночка помилково тобі одну свою спідницю поклала. Оце щойно телефонувала… Каже, якщо Катя віддасть…
— Та хіба б не віддала?..
Катерина вивалила одежину з пакету на ліжко. Крупка-молодший порився та знайшов спідницю від Armani.
— Візьму, якщо ти не проти…
— Будь ласочка…
Крупка-молодший вийшов із батьківської оселі, озирнувся.
Онде і баки для сміття. Підійшов. Роздер спідницю навпіл. Укинув у бак.
— Пастка… пастка… — шепотів…
А ноги все одно несли до Жанночки.
Перші два тижні Тася і Богдан Крупки обережно придивлялися: що за особу підкинув синочок? А що як вона крадійка? Чи просто нехлюйка?..
Катерина вставала вдосвіта, водила мопсика у парк під кущі. У професорській оселі перестало тхнути собачим лайном — і знову запахло розмовами про національну свідомість. Особливо під час обідів, які справно і смачно готувала дівчина.
— Тася, я удивлен бескрайно! — нечітко, з переповненим ротом починав професор. — Украинское село совершенно деградирует! Ты посмотри на Катерину! Ей бы в школе учиться, книги читать… В университет готовиться, чтоб вернуться в свое село… И нести…
— Что ты несешь, Богданчик? — не зовсім розуміла професорська дружина. — В Украине — демократия. Каждый выбирает тот путь, который… — Тасі дуже кортіло сказати «хочет», але вона була реалісткою, — который может. Девочка прекрасно готовит. Из нее получится хорошая повариха.
— А-а-а-а! Ты мечтаешь, чтоб моя Украина, моя родина… погибла! — кричав професор, проковтнувши котлету.
— Боже сохрани! — лякалася Тася професорської активності.
— А как иначе понять твои ужасающие заявления?! Село должно сеять и пахать! Повариха… Завтра все селяне станут поварами… Да?
— Ну? — обережно запитувала Тася.
— А что они будут готовить? А? Где продукты? Откуда? Из супермаркетов? Нет, дорогая моя! Село должно сидеть в… селе! Нечего им в городе делать! Дармоеды! Ты посмотри на нашу Катерину! Она же просто на всем готовом!
— Она нам помогает. И с мопсом твоим гуляет. И обеды готовит. И стирает. И гладит. И даже навела порядок в твоих архивах. Очень хорошая девочка…
— Девочка, девочка… Эта девочка — предательница! Она — яркий пример деградации и растления села. Эти сволочи спиваются и едут в город. Я этого не переживу! — поставив професор крапку в розмові. Бо обід закінчився. А після обіду професорові було не до розмов: читав книжки про вирощування ківі й виховання мопсів.
За два тижні Тася переклала на Катерину всю домашню роботу, а професор іще й лаявся, що мопсик чогось більше ластиться до дівчини, ніж до нього.
Утомлена й сумна, Катерина щовечора зачинялася у своїй кімнаті, лягала на ліжко — і виникали перед нею очі Романа, мамка, татко… Це був найкращий час доби.
— Чуєте мене, дядьку Романе? — шепотіла у темряву, і кімната наповнювалася ледь видним мерехтливим світлом. — Погано мені тут. До вас ближче хочу… До мамки з татком. І до кургану хочу. Сісти собі під курганом… Тільки під курганом. Еге ж! Нагору більше не полізу. На що витріщатися? Скрізь люди однакові. Тільки на різних землях живуть. А під курганом — наше з вами місце. Ви б хоч покружляли над ним, а я б сиділа й відчувала: тут ви, зі мною поряд… Дядьку Романе! Чуєте? От дуже сумнівалася… Думала, згоріли ви — і серце охолоне. А воно гаряче. Весь час про вас думаю, про любов нашу. І нікого мені тепер не треба. Хіба ж іще хтось буде мене так, як ви, любити?..
Оченята злипалися. Темрява поглинала світло, ніби бажала: спокою тобі, бідолахо, до ранку.
Через місяць підтирання задів Тасі й Богданові Крупкам Катерина перестала розмовляти ночами. Надто втомлювалася. А у професора народилася нова геніальна ідея.
— Катя, сегодня прибери все побыстрее!
— Чого?
— «Чого, чого»… — роздратувався професор. — От село! Я буду обучать тебя грамоте…
— А я грамотна, — Катерина йому. — У школі майже відмінницею була. Тільки віршів чужих не любила вчити.
— Почему?
— Я свої вірші складала…
— От село… — повторив професор. — Вірші вона складала… Что ты в этом понимаешь?! Дура! Чтоб через час сидела в моем кабинете. Тебя сам профессор обучать будет. Поняла?
Тасі напрямок професорської активності не подобався. Не зумів професор видресирувати манго, відчув невдячну натуру мопсика й тепер вирішив відігратися на дівчині.
— Как же тебя снова вернуть к растениям? — ламала голову Тася.
А професор тим часом сів за стіл у своєму кабінеті. Брошурку із психологічними тестами відкрив. Кашлянув.
— Ну! Начнем с тестирования…
— З чого? — Катерина йому.
— С тестирования, дура! — закричав професор. — Живо отвечай на мои вопросы!
— Та добре…
А тут і Тася:
— Я тоже хочу послушать. Давно я не наблюдала, Богданчик, за твоими лекциями…
Професор розцвів:
— Садись, Тася! Будешь вольным слушателем…
Поклав перед Катериною чистий аркуш паперу. Наказав:
— Запиши двадцать своих самых заветных мечтаний.
— Зачем? — спитала Тася.
— По ее мечтам мы определим ее социальные перспективы, — пояснив професор. І до Катерини:
— Пиши!
Дівчина глянула на професора з подивом:
— Не можу…
— Почему?
— Таж нема в мене мрій…
— Як? — професор вухам своїм не повірив — аж на українську перейшов.
— Бо двадцятьох мрій не буває… Мрія — вона одна.
— То напиши одну.
— Не можу.
— Та чому ж, дурна ти дівко?!
— Бо моя мрія вже здійснилася. Я щаслива.
— Тася! Тася! Я цього не переживу! Що вона каже? Вона?!
Щаслива?! З якої ж це радості вона щаслива?
— Катенька, — обережно запитала Тася, — расскажи… Какая у тебя была мечта?
— У всіх дівчат одна мрія… Кохання… Справжнє кохання. На все життя. А все інше — то не мрії… То примхи.
— Що ти верзеш, дурепо?! Яке кохання? Тобі скільки років?! — роздратувався професор не на жарт.
— Скоро чотирнадцять буде… — І де ж твоє кохання? Чому вештаєшся по столицях, коли тобі треба в селі сидіти, корову доїти, щоб у місті молоко було, а не твоя дурна пика! — кричав професор.
— Роман… мій… згорів.
Професор зайшовся деренькучим сміхом.
— Тася! Ты слышала? Ее роман сгорел! Вот дура малолетняя. И это — будущее нашей Украины! Значит, один твой роман сгорел, теперь ты приехала новые романы крутить!
— Романом коханого мого звали. Згорів він. Чужі люди копу підпалили… Він згорів.
— Господи! Спаси и сохрани! — перехрестилася Тася.
До Катерини ближче сіла, за плечі обійняла.
А дівча ж без мамки — другий місяць… Як розревлося!.. І все життячко — перед очима. І він… дядько Роман… Чорний увесь… А очі — сині. І світ навкруги — синій.
Професор перелякався:
— Тася! Что она говорит?
— Богданчик! Катя говорит, что ее любимый погиб… И я ей верю.
— Но этого не может быть! Что за страсти-мордасти?! Я про село все знаю. Я там был…
— Когда? — не змогла пригадати дружина.
— Неважно! Был. Там все просто и натурально. Пахал, увидел девку за скирдой, штаны скинул, девку изнасиловал и… дальше пахать. Тоже мне Джульетта!
— Нам жаль, Катенька! Нам очень жаль, — Тася гладила Катерину по спині, а дівча все не могло вгамуватися. — Смерть — вообще ужасная трагедия, а смерть юноши…
— Та він не юнак… Дядько дорослий… У нього син був старший за мене. Теж загинув… — крізь сльози.
Тася витріщила очі й завмерла.
— Что? — пошепки запитав у неї професор.
Жінка знизала плечима. Катерині:
— Так ты любила взрослого мужчину, Катя? І — нотки крижані пробиваються.
"Село не люди" отзывы
Отзывы читателей о книге "Село не люди". Читайте комментарии и мнения людей о произведении.
Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв и расскажите о книге "Село не люди" друзьям в соцсетях.