Тим часом чоловік, лаючись і погрожуючи всім довкола, почимчикував до трибуни й переляканий Гуцьо побачив, як той гепнувся поруч із Гладкою Надею, усього два ряди перед ним! Хлопець здригнувся, ніби йому шлунок вузлом зав’язався. Він нутром відчував, що таке сусідство не віщує нічого доброго. Цей чоловік лякав його не лише своєю важкою тваринною фізіономією, але й поведінкою, простацькою й галасливою. Власник червоної картки відкоркував пляшку пива зубами, зробив великий ковток і засвистів на пальцях так голосно, що ті, хто сидів поруч, аж підстрибнули. Огрядна дівчинка глянула на мужика з перестрахом. Трохи запопадливо вигукнула, плюючись довкола крихтами чипсів:

— Тату, су-у-упер!

Авжеж, вони були дуже схожі одне на одного. Той самий затятий вираз обличчя, грубі риси, характерне жирне підборіддя. І все ж Надя трохи принишкла, ніби намагаючись нічим не роздратувати батька. Гуцьо насилу відірвав від них погляд, бо гра на полі раптово пожвавилася. Їхня команда перехопила м’яча й розпочала серію гарних передач.

— Давай! Дава-а-а-ай!!! — горлав Надин батько, розхлюпуючи довкола пиво.

Ще кілька метрів — і штрафмайданчик. Гуцьо щосили стиснув кулачки. На жаль, мама не встигла добігти до м’яча, і суддя просюрчав аут для суперника.

— Швидше, незграбо! Дивись, бо молоко в цицьках закипить! — Чоловік, без сумніву, був добряче напідпитку.

— Це його стара. — Надя обернулася й звинувачувально тицьнула пальцем у Гуця. Погляд налитих кров’ю пияцьких очей був настільки пронизливим, що хлопець зіщулився в грудочку. Проте жахливий чоловік утратив до нього інтерес і знову загорлав до Ядзі:

— На груди приймай, на груди! У тебе ж вони, як повітряні подушки! Буфери справжні, га-га-га!

Ті, що сиділи найближче, дехто, певне, від страху, завторували авторові бездушних коментарів гучним реготом. Із кожним вибухом сміху Гуцеве серце стискалося і ставало чимраз меншим, аж перетворилося на висхлу грудочку жалю, що нагадувала котяче гівенце. І тоді трапилося жахливе. Супротивник ударив по воротах, під якими з’юрмилася ціла команда. Голкіпер хотів відбити, і виступив уперед, у глибину штрафного майданчика. М’яч пролетів у нього між ногами й почалася страшенна метушня. Усі гравці кинулися до покинутих воріт, проте найближче виявилася Ядзя. Побачивши, як підлітає м’яч, вона віддано рвонула, і серед усього шарварку й напруги, забила могутній, феноменальний гол… прямісінько у власні ворота.

Важко описати, що зчинилося! Люди кричали, одні раділи, інші лаялися. Гуцьо відчув, як у ньому щось закипає. Увесь жаль і неймовірне розчарування, і сором, і гнів.

— Ти, коза придурошна-а-а!!! — Надин батько загорлав так, що обличчя в нього побуряковіло. — Ти, незграба припудрена!

При цьому мужик силкувався підвестися з місця, проте кілька випитих пляшок пива знерухомили його. І тоді Гуцьо зробив те, про що хвилину тому не міг навіть подумати, аби не впісятися від страху. Підбіг до п’яного негідника і, виючи, як вовченя, з усієї сили встромив йому пальці в ніздрі. Саме так, як учив його Едзьо на випадок, якби малий опинився в безвихідній ситуації. Запхнув їх так глибоко, аж відчув липку, теплу рідину, а по руках потекла кров. Мужик закричав від болю, але не міг нічого вдіяти, бо найменший рух спричинявся до того, що хлопцеві пальці свердлили носа ще глибше. Так вони й застигли в сомнамбулічних заціпенілих обіймах, обоє зашмаркані, замащені сльозами. Тоді Гуцьо отямився й відвернувся. Відступав спершу повільно, уважно роззираючись навсібіч, а потім чимраз швидше. Невдовзі почав бігти так швидко, як тільки міг. Уперед, без будь-якої мети. І мчав іще довго потому, як «швидка» забрала Надиного батька в передінфарктному стані, а його власна мати, плачучи, самотня й засмучена, марно шукала його біля школи.

* * *

Вона, нарешті, знайшла його пізно ввечері на подвір’ї, де хлопчик заховався між контейнерами для сміття, нещасний, виснажений. Їй хотілося приголубити й перепросити сина. Проте щойно вона простягнула руку, хлопець схопився і з ненавистю вигукнув:

— Не чіпай мене, чуєш?! Ти нічого не розумієш, усе робиш не так! Мені набридло твоє дурне співчуття, не хочу, щоб ти була мені за батька! Усе, чого я хочу, це щоб ти була нормальна! Я хочу мати нормальну маму, а ти поводишся, як дурнувата!

Ядзя дивилася на нього, абсолютно безпорадна й перелякана. Вона не знала, що йому сказати, і мовчала. Це його тільки дужче розсердило.

— Нічого ти не вмієш! Весь час лише пхаєшся туди, де тебе ніхто не хоче! Чому ти не підеш туди, де тебе хочуть?!

Вона ступила крок до нього.

— Йди геть! — Гуцьо спробував утертися, але тільки розмазав собі соплі по заплаканому личку. — Я тебе теж не хочу!

І залишив її саму в цьому засцяному й сповненому розпачу кам’яному колодязі.

* * *

— Ну-у-у, взагалі ми вже набрали людей… — Дівчина знітилася, не знаючи, що відповісти.

Вона дуже добре пригадувала цю жінку. І той рейвах, який зчинився, щойно вона пішла. Режисер так оскаженів, що прослуховування решти кандидатів довелося перенести на інший день. Невпевнено глянула на столик, за яким частина колективу сиділа над розкладеними фотками й графіками, і, як завжди, сварилася.

— Будь ласка, це лише п’ять хвилин. — Жінка наполягала.

Вона була якась пригасла, ніби зіщулена всередині, але водночас дуже рішуча. Відразу стало зрозуміло, що не піде, доки не доможеться свого. Голос у неї був лагідний і прохальний, але погляд суворий і невблаганний.

Асистентка продюсера була страшенно втомлена. Цілісінький день гиркалася з безвідповідальними контрагентами, звукорежисер не приїхав, сценографа взагалі не було. Усі ходили неймовірно напружені, бо поволі почали доганяти, що програма валиться. Якщо зараз вона підійде до режисера й скаже йому про цю набридливу бабенцію, яка вимагає, щоб її вислухали, то він її, певне, по стіні розмаже. Зрештою, вона повинна була оберігати його від додаткових стресів.

Тим часом жінка, що стояла поруч, буквально свердлила її очима. Ні, вона нічого не казала, але в погляді було щось настільки кровожерне, що асистентка відчула себе беззахисним, розірваним бомбою солдатиком серед зграї голодного гайвороння. Бр-р-р… Швиденько підбігла до столика. Схилилася й прошепотіла окулярникові на вухо кілька речень. Той глипнув у бік дверей. Зітхнув, проте підвівся й почалапав до Ядзі.

Протягом кількох хвилин говорила виключно вона. Він чухав голову з виглядом, ніби повинен прийняти рішення про старт ядерної ракети. На його обличчі за весь час розмови не з’явилося й тіні зацікавлення. І лише коли двері за Ядзею зачинилися, він обернувся до колег і здійнявши обидві руки в переможному жесті, вигукнув:

— Yes! Yes! Yes! Маємо обличчя програми!

І трапилося те, що буває так рідко: усі були задоволені. А найдужче Ядзя. Виступить у дурнуватому шоу, аби Гуцьо хоч раз у житті міг нею пишатися!

* * *

Авто загальмувало останньої миті. Водій звернув на узбіччя й закурив цигарку. Що це в біса таке, баби лазять, як сонні мухи! Як гепнеш таку в куприк, то аж пір'я літатиме. Кісток не збереш, пофарбуй і викинь. Щоправда, ця баба більше підходила на запчастини, аніж для використання. Глянув на ненормальну, яка раптом вискочила перед самим капотом і, навіть не озирнувшись, помчала навпростець між машин. А цицьки підстрибували в неї так, аж ну! Що вона, у дідька, виробляє? Він аж з машини вихилився, щоб краще роздивитися.

Бо Ядзя, задерши спідницю, намагалася подолати перешкоду у вигляді металевого бар’єра, що відокремлював проїжджу частину від трамвайної зупинки. Махнула ногою й гепнулася просто на купу осіннього, ледь підгнилого, листя. Підмітальник, що стояв поруч, занімів. Щойно, блін, позамітав! Ядзя, змагаючись із довгою спідницею, вигреблася з листя і, квапливо обтрушуючись, застрибнула до «тридцять третього», який мав відвезти її на Телевізійну.

Хай йому грець, знову запізнюється! На додачу якийсь діставучий жартівник, що сидів напроти, почав з неї приколюватися, мугикаючи під ніс:

— «Сів чоловік у автобус, із листям на голові, ніхто не врятує його, і не скаже, о ні».

І бувають такі тварюки, у яких із самісінького ранку гарний настрій! Нечувано! Не поспішає нікуди, жодної тобі гарячки, прокладки йому вчора ввечері не скінчилися й узагалі все great! Ядзя втупилася йому в очі й так само нахабно закінчила популярну колись пісеньку:

— «І всі лише ди-и-ивляться… усі лише дивляться і все»!

Ух, нарешті трамвай зі швидкістю світла, тобто 20 км/год. дістався зупинки.

Ядзя підбігла до рецепції. Там глипнули на її перепустку, чужі лаписька понишпорили в сумочці, і бігом нагору, долаючи три сходинки нараз. Блін, така тут охорона, на цьому телебаченні, що скоро на вході будуть рентгеном перевіряти рогівку й брати зразок ДНК для ідентифікації.

У залі на третьому поверсі продовжувалися збори колективу. Усі учасники танцювального шоу мали побачити своїх партнерів і, заохочувані продюсером, швиденько перезнайомитися. Ядзя лише молилася, щоб їй не дістався який-небудь зануда, що сприйматиме все на повному серйозі. На решту було начхати. Майбутній учитель танців міг виявитися навіть беззубим сіамським близнюком з пірсингом у грудях і відрізаними яйцями.

Ядзя перевела подих і прочинила двері, невідомо вкотре вилаявши себе за спізнення. Проте навіть якби вона зараз з’явилася перед ними гола, верхи на некастрованому жеребці, у супроводі всієї польської кавалерії, на неї однаково ніхто б не звернув уваги. На підлозі вовтузилося двійко чуваків, які нещадно лупцювали кулаками, щедро обпльовували й кусали один одного. Ланцюжок роззяв довколо байдуже спостерігав за розвитком подій. Знімальна група, вочевидь звикла до такої поведінки ексцентричних зірок, вирішила скористатися нагодою й улаштувала собі коротку перерву. Декілька осіб з’юрмилося біля вікна, пожадливо затягуючись цигарками, а решта мовчки споживала принесені з буфету «холодні ніжки». Ядзя ковтнула слинку, бо, як і відома шекспірівська норовлива, мала слабкість до цієї страви. Режисер помітив новоприбулу, поглинув останній шматок і ляснув у долоні.

— Ну-ну… Ципріяне, тут ця священна корова, твоя партнерка, приперла, нарешті, свою дупу.

Любителі вільної боротьби як за командою облишили один одного й почали швидко приводити до ладу вцілілий одяг. Один з них, молодий симпатичний хлопець, підморгнув Ядзі. Він їй відразу сподобався, може, це і є той самий Ципріян? Ім’я гарне й узагалі він супер… Другий репетував, що в нього розірвалися на дупі штани. Перш ніж Ядзі свінуло, що вона вже десь бачила ці сідниці, їхній власник випростався й обернувся. Відразу стало зрозуміло, що уявний беззубий сіамський близнюк, позбавлений яєць, зате з пірсінгом у грудях, був справжнісіньким Роналдо в порівнянні з оцим… паном Шмарком, якого Ядзя особисто обригала в літаку з Лондона.

— О Боже! — зойкнула вона й затулила рукою рота.

— А-а-а! — Усе ще приголомшений нещодавньою сутичкою, Ципріян нервово відступав до вікна. Здається, доведеться з нього вистрибнути, бо схоже на те, що це єдина можливість позбутися поганого сну. Що тут, у дідька, відбувається?

— Приколюєтеся з мене, еге ж? Де тут прихована камера? — Він нервово роззирнувся, невпевнено посміхаючись.

Але ніхто йому не відповідав, усі здивовано дивилися й гадали, у чому справа. Ці двоє точно вже десь перетиналися.

Ядзя спершу хотіла якомога швидше зникнути, вона ще добре пам’ятала, як тоді осоромилася, і зараз, дивлячись просто в очі своєму майбутньому танцювальному партнерові, хотіла запастися під землю. З іншого боку, у ній зростала незрозуміла злість на цього вичепуреного типа, котрий витріщався на неї так перелякано, ніби вона збиралася повторити свій учинок кількатижневої давності. Ядзя перевела подих і, повторюючи подумки, що на світі щогодини хтось гине від протипіхотної міни, відчайдушним жестом простягнула руку.

— Ну, що ж. Життя не складається із самих лише приємностей. Я повинна сказати, що рада знову тебе зустріти або, гм, ще якусь таку саму дурню.

Ципріян здригнувся і, продовжуючи ображатися на весь світ, на паскудну, капосну долю, заховав руки під пахвами й повернувся до присутніх спиною. Ядзя захихотіла, щоб приховати ніяковість. Зрозуміла, що все буде набагато складніше, ніж їй здавалося. На щастя, один з танцюристів із блазенською посмішкою, розрядив атмосферу:

— Ласкаво просимо до нас. Мене звуть Молодий, я темна конячка цього шоу.

Проте прикрий інцидент зіпсував решту дня, учасники шоу й далі були надто приголомшені, аби продовжити працювати. Усіх відіслали додому раніше, порадивши химерній парі прийняти теплу ванну, випити мелісу або, нарешті, покурити травки й розслабитися.

* * *

Ципріян ушився блискавично, щоб якомога швидше забути про несподівану халепу. Від самої думки, що йому доведеться танцювати із цією жахливою жінкою, він ледь не плакав. Невже вона переслідуватиме його до скону?!