Що тут робити, продюсер — наш цар і Бог. Ядзя із Ципріяном поставали одне напроти одного, усвідомлюючи, що ситуація може виглядати більш ніж абсурдною. Навколо всі забавлялися, як невинні діти. Раз у раз хтось когось штовхав, дехто намагався когось перекинути, а оскільки костюм добряче це завдання утруднював, постійно вибухав сміх. Нарешті Ципріян ніби знехотя пхнув Ядзин шолом. Тоді вдруге й утретє. А коли спробував знову, вона кинулася на нього з неприхованою люттю. Намагалася вкусити, але обличчя захищала густа сітка, котра унеможливлювала напади канібалізму. Ципріян простягнув довгу руку, тримаючи Ядзю на відстані, але це лише підсилило її роз’юшеність. Вона рвонула до нього з такою силою, що він ледь утримав рівновагу, похитнувшись, як запаморочений боксер на рингу, але швидко оговтався. Що??? Його б’є баба?! Він аж відчував, як йому тестостерон шумує в жилах. Наблизив своє заґратоване обличчя до такого ж лиця суперниці й так вони довгенько стояли, із ненавистю вдивляючись одне в одного. У Ядзі від нервів теліпалося вже не тільки око, а й усе тіло. Раптом їй сяйнула абсолютно божевільна думка. Настільки приголомшлива, що вона аж перелякано відскочила. Їй спало на думку, що це їхнє сплетіння, те, що вони відчувають подих одне одного, краплинки слини, що вилітають разом із черговими словами образи, уся ця фізіологія… власне кажучи страшенно інтимна. Вона відчула себе так, наче вони із Ципріяном займалися сексом! Ця асоціація викликала в неї потребу негайного заперечення, тож вона розпочала другий раунд.

Тим часом решта їхніх товаришів давно вже покинули поміст, звільнивши місце для двох найзапекліших ворогів. Присутня при цьому пані психолог нажахано спостерігала за ескалацією конфлікту. Коли один з комбінезонів виявився подертим, вона поспішила по допомогу. Аж двом охоронцям довелося розбороняти роз’юшену пару. Третього підім’яли й пригнітили тіла шаленців. Ледве дихаючи, він вибрався з-під них і свистком сповістив про кінець гри. Проте рахунок бою залишився невідомим…

* * *

Ципріян стояв за кулісами й кожною клітиною свого тіла всотував атмосферу виступу, що мав от-от розпочатися. Він це обожнював: сцена, юпітери, а посередині, у центрі уваги — він. Танцюрист уже насолоджувався близькою славою, цей смак був йому так добре знайомим! Проте радість затьмарювало легеньке підсвідоме побоювання, бо Ципріян відповідав за виступ лише частково. П’ятдесят відсотків залежали від Ядзі, яка весь час сиділа в гардеробній, змагаючись із істеричним нападом страху. Коли ведучий програми, відомий актор, прочитав їхні прізвища, вона, нарешті, з’явилася з темряви й слід сказати, що її вигляд на мить приголомшив Ципріяна. Передусім волосся, трохи коротше, ніж зазвичай, вільно лежало кучерями, що мали зовсім інший, рудуватий колір. На її обличчі помітнішими стали зальотні веснянки, які надали шкірі ніжного, медового відтінку. Очі, котрі досі здавалися сіро-бурими й запалими, набули нової глибини. Вони були набагато більшими, а майстерно використана «Маскара» вдало їх підкреслила. У смарагдовій сукні із глибоким викотом Ядзя виглядала як власне ідеальне, незнане досі, втілення.

З першими тактами танцюристи зосередилися. Хоча вони й репетирували ці моменти нескінченну кількість разів, завжди, коли згідно із засадою «саbасео», Ципріян нахабним поглядом і рвучким рухом голови запрошував її до танцю, Ядзю пронизував дрож. Вона відчувала, як у ній прокидається тваринне, атавістичне єство. Мужчина стояв зараз перед нею й виглядав, неначе Рудольфо Валентино в «Чотирьох вершниках Апокаліпсису». І раптом Ципріян зробив те, чого не передбачала хореографія. Охоплений якимсь незрозумілим шаленством, він упав на коліна й відірвав зубами криваво-червону троянду, пришиту до паска партнерки. Ошелешена Ядзя дивилася, як він театрально роздимає ніздрі й дихає важко, як розохочений самець. З рота продовжувала стирчати здобута квітка. У неї зашумувало в голові, а потім усе поточилося швидко, як уві сні. Бо вперше в танці Ядзя не рахувала відчайдушно обов’язкових восьми кроків і всіх цих чергових: salida, cruzada, calesita, boleo, gancho й поворот! Оcho, рагеdа, volceda, traspi… Пам’ять тіла виявилася сильнішою, ніж відсутність у Ядзі танцювального таланту. Приголомшена цим, вона піддалася ритмові, хоча й до кінця боролася, неначе левиця, силкуючись вирватися із залізних обіймів партнера. Той не скорявся, і в їхньому танго всі легко могли впізнати черговий раунд бою, що відбувся кілька днів тому.

Ядзя помітила ще дещо, і цього разу вже зовсім розгубилася. Вона не могла позбутися нав’язливих асоціацій із сексуальним збудженням, там більше, що Ципріянове тіло було таке гаряче… Стиль «salon» вимагав від обох постійної близькості, де правий бік тіла партнерки тулився до правого боку партнера, а з лівого боку трималася дистанція. Їхні тіла зливалися від стегон до грудей жінки, утворюючи вгорі літеру «V». Жар, який спалахував між ними, декілька разів мало не примусив Ядзю зімліти. Вона була переконана, що танець закінчиться для неї опіками третього ступеня. Нарешті пролунали останні акорди «resolucion», і Ципріян виплюнув їй під ноги багатостраждальну, наполовину пережовану, троянду. Глядачі сприйняли їхній виступ з ентузіазмом, проте професійне журі звернуло увагу на те, що танго це танець протилежностей та суперечливих емоцій. Він символізує не лише боротьбу між коханцями, але й любов, сильне, невтримне жадання. Тим часом Ядзя й Ципріян занадто зосередилися на першому аспекті. Один із членів журі, суддя міжнародних конкурсів, узагалі закинув танцюристові, що той не зумів вивільнити в партнерці прихованого бажання. Ципріян заціпив зуби і його любові до ближнього стало лише на те, аби ввічливо провести Ядзю зі сцени.

Стихійні оплески, які пролунали перед плазмовим екраном у помешканні Улі, виманили з кабінету навіть Романа. Скоряючись розпорядженням дружини, він відкоркував пляшку французького шампанського, спеціально купленого заради цієї нагоди. Друга, така сама, охолоджувалася в холодильнику й призначалася виключно для Ядзі. Нехай хоча б раз у житті надудлиться чимось вишуканим. Гуцеві як виняток дозволили вмочити в напої губи, проте він зігнорував таку можливість, утупившись в екран. Нарешті малий побожно прошепотів:

— Ця моя мама, вона якась… sex machine.

* * *

Едзьо врочисто посипав цукровою пудрою останню сливину й, задоволений, оглянув своє творіння. Довкола здіймався запаморочливий запах свіжо спеченого бісквіта, від чого недільне пополудня мало присмак справжніх лінощів. Як він і передбачав, новий сорт слив не перетворювався в духовці на ляпатоху, а криючи всередині ароматний м’якуш, зовні зберігав свою форму. Варто було чекати аж три роки, доки деревце дасть перші плоди. Едзьо обережно накрив пиріг мереживною серветкою. Віднесе їй трохи солодощів, вона ж бо заслужила.

Учорашній виступ, який літній добродій дивився з палаючим обличчям і нітрогліцерином під язиком, призвів до того, що в ньому знову заграло життя.

Він двічі перекрутив ключ у замку й вийшов з помешкання. Проте на півдорозі зупинився й повернувся назад. Зняв з ніг розтоптані картаті капці й надягнув святкові лакові чорні черевики, які купив зі знижкою. Щоправда, придбав він їх, передбачаючи власний похорон, проте цього разу йому було приємно використати черевики з іншою метою.

Біля дверей мансарди він спинився і, перш ніж постукати, за звичкою припав до них вухом. Почув дитячі голоси і Ядзю, котра озивалася до них із глибини квартирки. На жаль, слів він не міг розібрати. Нарешті Едзьо несміливо пошкрябав одвірок і, не отримавши жодної відповіді, натиснув на клямку. Його огорнув характерний запах, такий чужий, проте водночас жаданий. Запах дому, у якому є жінка.

— Сюрприз! — Від бажання виглядати сміливішим, він вигукнув так несподівано, що з Ядзиних рук випала пачка апельсинового соку.

— А я тут… якраз до сочку дещо приніс. Щоб так, знаєте, по-сусідськи, у неділеньку ввечері посидіти. — Едзьо широко посміхнувся Ядзі.

Та не змогла йому відмовити. Учорашній виступ її страшенно виснажив, а величезний стрес попустив лише зараз. До всього вона не встигла добре виспатися, бо до Гуця вже о дев’ятій прийшла гостя, Гладка Надя. Хлопчик страшенно зрадів і, навіть не перебравшися, ще в піжамі, повів її до свого куточка. І там діти від самого ранку тихенько бавилися в «маленьке родинне кладовище».

Ядзя, яку поглинула каторжна підготовка до програми, не помітила дивовижного процесу перетворення дівчинки, котра з Гуцевої переслідувачки стала його фанаткою й плекала до хлопчика чимраз палкіші почуття. Вони були нерозлучними, як Абеляр та Елоїза, Тангрет і Клоринда, Болек і Льолек. Відразу після школи обоє йшли до Едварда. Там проводили час, роблячи уроки й віддаючись різним безтурботним забавам, наприклад, удосконалюючи конструкцію гільйотини, біля якої шаленів Робесп’єр. Для Наді ці спільні вечори стали чимсь схожим на мандрівку до чарівного саду. Вона навчилася грати в нарди й шахи, відкрила для себе канал «Animal Planet», але передусім збагнула, що її можна любити, а не лише боятися.

Едзьо із втіхою спостерігав, як з обличчя дівчинки зникає вираз тупої затятості, поступаючись місцем щирій, радісній усмішці.

* * *

Недільний осінній вечір, позначений уже першими приморозками, став для тих, хто зібралися в скромній квартирці на Повіслі, чарівним. Вони сиділи в ній разом, неначе їх випадково звела разом примхлива доля. Неквапно смакували домашній пиріг, жартували, незлостиво передражнювали одне одного й передусім, не знати вкотре, обговорювали Ядзин виступ. У кожній із чотирьох голів, схилених у світлі лампи, роїлися власні мрії. Жінка прагнула піднятися з дна, аби її малому синкові ніколи більше не довелося боятися маминої депресії. Дівчинка думала, як добре було б залишитися з ними назавжди. Хлопчик хотів, щоб його мама бодай раз у житті щось виграла, а літній пан уявляв, як одягне на чийсь палець обручку і ніколи більше так не страждатиме.

* * *

Від понеділка почалися репетиції чергового туру. Танго пробудило в усіх парах бажання змагатися, оскільки перший танець не визначив безсумнівного фаворита. Незважаючи на те, що чорною конячкою вважався Молодий, Ципріян із задоволенням відзначив у суперника декілька недопрацьованих моментів. Здавалося, Верена теж втратила форму. Під час репетицій вона часто робила перерви й пожадливо хлебтала воду. Танго в її виконанні виглядало непереконливо, і колишній партнер твердо впевнився, що лише з ним вона могла танцювати по-справжньому чуттєво. Решта не належала до екстракласу, і для Ципріяна не становила жодної загрози. На додачу вже після першого виступу його як танцюриста приємно здивувало відродження колишнього фан-клубу. Щоправда, середній вік його фанок наближався до п’ятдесятки, проте життя навчило Ципріяна покори, тепер він не нехтував жодними шанувальницями, і будь-які прояви симпатії приймав з удячністю. Він не зважав на іронічні й хамські зачіпки Молодого, котрий назвав його «клімактеричним жиголо». Ципріянів конкурент міг собі дозволити бути зарозумілим: його фанки втілювали молодість, вроду й не мали жодних сексуальних гальм.

Уже тиждень Ядзя засинала й прокидалася під ритм англійського вальсу. Доки вона не познайомилася з його специфікою, то була впевнена, що саме аргентинське танго буде її найболючішою, найважчою проблемою. На жаль, тут усе відбувалося, як у фільмах Хічкока: спершу землетрус, а потім чимраз гірше.

Наступний конкурсний танець, здавалося, був простим і не вимагав жодної акробатики. Проте дуже швидко з’ясувалося, що коли в танго партнери мають ідеально пасувати одне до одного, то в англійському вальсі їм доводиться бути однією, зрослою від колін по груди, істотою. Цей химерний, вимушений симбіоз двох чужих організмів призвів до того, що репетиції їх геть виснажували.

Поза тим, Ципріяна образив нещодавній виступ. Він був переконаний, що їхня пара не виявила всіх своїх можливостей з вини Ядзі. Цього разу він вирішив її сильніше притиснути, та щойно вони спробували «шасе», а потому «променад», зрозумів, що все може тільки ускладнитися. Кинув мокрого рушника й уже вчетверте почав пояснювати знову:

— Слухай, це справді дуже просто. Це як… — він підшукував потрібне порівняння. — Тобі траплялося напитися як чіп?

— Ага, — обережно зізналася Ядзя.

Вона знала, що коли заперечить, він їй однаково не повірить.

— Ну, тоді ми врятовані. — Ципріян плеснув у долоні. Ти напевне мала «чортове колесо». Ну, знаєш, голова тріщить, лягаєш, хочеш заснути, і тут усе крутиться перед очима. Отак і у вальсі. Йдеться про те, щоб кружляти вгору-вниз, вгору-вниз. О! Це як на човні на хвилях: здіймаєшся й опускаєшся.

— У мене морська хвороба, — попередила Ядзя.

— Спробуймо знову. — Ципріян простягнув руку й про всяк випадок швиденько змінив тему. — І раз, і два, і… Погано! Ти не можеш здійматися, коли я опускаюся й навпаки! Треба віддатися ритмові, я тебе поведу. Але мусиш довіритися мені.