Ципріяна справді вразили Ядзина працьовитість і впертість. Він навіть спромігся на іронічний жарт на власну адресу, мовляв, доведеться купити собі ліфчика, бо з віком цицьки йому чимраз більше підстрибують під час танцю.

Поразка в попередньому турі, як це не дивно, вивела їх практично на вершину рейтингу популярності. Ядзю справді любили. Ципріян був битим жаком і дуже добре це бачив. Фотографи, найбезсоромніші, як і продюсери, люди на телебаченні, ніколи не фоткали її, коли вона, приміром, виходила з туалету або чухалася під пахвою. До нього самого вони не були такі ласкаві. У кольоровій пресі в нього вже була власна фотогалерея, котра складалася виключно зі зроблених зблизька фотографій краплинок поту біля носа або відкритого рота, у якому безпощадний курсор фотошопа позалишав усі пломби. І будь-які благання підретушувати тут були марними.

Спостерігаючи, як Ядзя говорить по телефону, водночас збираючи з підлоги свої речі, він замислився. Хтозна, може, ця обскубана курка ще почне нести золоті яйця?

* * *

Як це приємно, коли на твій рахунок регулярно надходять гроші. Без будь-яких нагадувань, без ухильних відповідей, без скидання провини на недорікувату бухгалтерку… просто клац! І вони вже є! Ядзя стояла перед банкоматом, укотре перевіряючи стан свого рахунка, і з замилуванням вдивлялася в екран. Щотижня їй доводилося виставляти напоказ перед мільйонами глядачів свої найбільш приховувані дефекти, зате, нарешті, з ненависним браком грошей було покінчено. Задля таких блаженних хвилин безпеки, прикрашених оплаченими рахунками, вона готова була взяти участь навіть у телешоу із синхронного плавання з неодмінним потопельником в кожному турі.

Вона тричі пройшла повз фірмовий магазин з ексклюзивною білизною, аж нею зацікавилася охорона. Елегантний чоловік підозріло глянув на неї й запросив досередини. Біля Ядзі негайно з’явився цілий штаб фахових консультанток. Вона зі смутком зізналася собі, що ніколи досі її бюст не становив об’єкту такого захоплення, зацікавлення й турботи. Майже силоміць її завели до просторої примірочної, де стояла біла канапа, й докладно розпитали про зріст, вагу й об’єми. Відразу виявилося, що Ядзя не знає свого розміру.

— Це нічого, зараз ми вас обміряємо, — професійно мовила молода дівчина з мікроскопічним бюстом, який, здавалося, був меншим, ніж в охоронця.

Ядзя подумала, що це якась іронія долі й зіщулилася ще більше. Вона не звикла, аби їй хтось прислуговував, і зараз мала бажання видертися від жертовної працівниці й посадовити її на своєму місці. Проте Ядзя й далі слухняно приміряла принесені їй комплекти. Приголомшена багатством фасонів, вона нервово підраховувала подумки, скільки обідів у шкільній їдальні можна за ці гроші купити для Гуця.

— У цьому ви виглядаєте просто чудово! — Продавчиня відступила крок назад і аж прицмокнула від задоволення. — Справжнє французьке мереживо. І ціна доступна — вісімсот.

Ядзя проковтнула слинку, бо куплені нею найдорожчі труси коштували сорок п’ять злотих, і вона носила їх два роки. А цей комплектик здавався таким делікатним, наче от-от розлетиться від самого її погляду.

— Прекрасний… — зізналася Ядзя, якій аж подиху забракло.

— Я скажу, щоб його запакували.

«Господи Ісусе, — думала Ядзя, — що мені тепер робити? Я не витрачу такі гроші на якісь дві шматинки. Тижневий запас води для африканської родини із шести осіб коштує сім злотих, Боже!».

Вона йшла до каси якомога повільніше. Нарешті, коли вже готувалася заплатити, щоб потім довго страждати від почуття провини, помітила біля прилавка кошик з уціненими речами.

— Це з минулого сезону…

Голос продавчині ледь затремтів, бо вона вже збагнула, що зараз станеться.

— І не ваш розмір!

Вона майже видерла з Ядзиних рук витягнутий із самісінького дна корсетик.

— Якраз мій! — тріумфально відповіла Ядзя й заплатила сто шістнадцять злотих за дві пари трусів та два бюстгальтери.

Діставшись додому, вона відіслала Гуця до Едзя й почала примірювання. Досі Ядзя лише мріяла про таку білизну. Жінка із чашечкою D була в цій країні раніше приречена на сіро-буро-малинові намети, які у випадку авіакатастрофи могли слугувати за колективний парашут. Проте зараз ненависний розмір був лише однією з кількох травм у минулому. Ядзя нарешті дочекалася омріяного С. Ну, а С — то вже зовсім інша справа.

Одягнена в мереживний блакитний комплект, вона стояла посеред своєї кімнатки, намагаючись роздивитися себе в маленькому дзеркальці. Потому переодяглася в сатинову білизну кольору червоного вина. Ліфчик вочевидь міцніше підтримував груди, випинаючи їх уперед з якимсь канібалістським натяком. Труси не врізалися в тіло й не залишали червоних смуг. Ядзя не могла вирішити, який комплект їй більше подобається. Блакитна білизна спокушала недомовками в стратегічних місцях, червона була звабливою та сміливою.

— Сама не знаю… — промовила вона вголос, намагаючись розгледіти сідниці.

— Б’ю-у-утіфул зінка. Цервона класца, ґут.

— Аа-а-а!

Ядзя рвучко обернулася до вікна. На даху спокійнісінько сидів незнайомець із зовнішністю турецького таксиста й виблискував до Ядзі золотим зубом.

— Що ви тут робите? — запитала вона перелякано, силкуючись затулитися спершу електрочайником, а потім завісою, що відокремлювала кімнату від кухонно-ванної частини.

— Я дивитися й пальцики облизати, бо дузе взе гално.

Він посміхнувся, а Ядзя зірвала заслону разом з карнизом.

— Ай-я-яй! — засмучено похитав головою непроханий глядач і, поклавши плоскогубці, заволав кудись у піднебесся: Ганджі-і-і!!!

Решта розмови звучала як щось на кшталт «унавалая сінґху ґатха…». У вікні Ядзиної кухні з’явилася друга голова, котра належала молодому хлопцеві з мигдалевидними очима, характерними для мешканців Індонезії або Шрі-Ланки. Обидва вправно застрибнули досередини і, перш ніж Ядзя встигла щось сказати, швиденько закріпили карниз.

Ось так у її житті з’явилися двоє фахівців, що їх прислала адміністрація, яка через нестачу польських майстрів віднедавна використовувала мешканців центру для біженців.

* * *

— Хлопче, що ти, в біса, з нею зробив? — здивувався суддя.

У самому запитанні крився натяк на те, що Ядзі завдали якихось жахливих тортур, або вчинили насильство, словом, ледь не зґвалтували. Троє членів журі свердлили поглядом Ципріяна, у якого продовжувало шалено калатати серце. Усі присутні в студії могли знову підтвердити банальну, проте глибоко правдиву істину про те, що «жінка — створіння мінливе». Були й такі, що підозрювали ефектну підміну. Бо хіба хтось бачив, щоб істота із зовнішністю ропухи перетворилася на сирену, звабливу, чуттєву, загадкову… Треба сказати, що задля цього ефекту в поті чола гарував цілий штаб костюмерів і кравчинь. Спеціальний корсет навіть слона перетворив би на газель. Окрім того черевички на неймовірно високих, але стійких підборах, і вся Польща побачила, що в Ядзі:

— ноги довші, ніж їй самій здавалося;

— прегарні литки;

— убивчий темперамент.

Вочевидь її богиня не лише прокинулася від сну, але ще й почала вживати якийсь скажений енергетичний напій. Усе це разом з титанічною працею на репетиціях спричинилося до того, що присутньому в залі Едзьові довелося вжити подвійну дозу нітрогліцерину. Протягом усього виступу він вовтузився з Гуцем, намагаючись затулити малому очі долонею, коли Ядзя поводилася дуже непристойно. У результаті обоє обливалися потом так само, як і танцюристи.

Коли занадто збуджені фани закидали своїх кумирів квітами, талісманчиками й номерами телефонів, в ексклюзивній дамській убиральні, яка водночас була просторим гардеробом, Верена втягувала носом білий порошок. Ця фізіологічна й емоційна кокаїністка відчувала, що сьогоднішній її виступ був абсолютно нікудишній. Фізик-ядерник, з яким вона танцювала, раптово почав її так дратувати, що під час танцю вона вкусила його за вухо й кілька разів наступила на ногу шпильками. Бідолаха зіщулився від болю, і більше не міг удавати, що відчуває до партнерки нестримний і могутній потяг. Він до самого кінця намагався триматися на безпечній відстані, у результаті чого їхня румба стала схожою на боксерський двобій, у якому Анджей Голота втікає від суперника.

Верена вже якийсь час відчувала агресивне збудження, але не могла встановити джерела цього стану. Погано спала, у неї ставалися напади страху. Зараз її серце калатало, як скажене, вона не могла перевести подих. Дихала важко як риба, аж тут двері розчинилися й до приміщення ввалилася галаслива зграйка жінок, які щільно оточили Ядзю. Усі вітали її з виступом, і без угаву базікали. Дивна річ, але коли жінки збираються разом, їхній колективний IQ наче корова злизує. Зникає, як напруження після сексу. Знижується, як ціни на м’ясо в заготпункті. Верена занепокоїлася. Ще ніколи не траплялося, аби до когось іншого виявляли такий інтерес, тоді як вона перебуває поруч! Відчула тупий біль у потилиці. Ознака наближення жахливої мігрені. Треба негайно прийняти щось від болю. Вона відкрила торбинку.

— …ця свіжість, ти справді незрівнянна! — знову залящали й засокотіли голоси довкола.

Тремтячою рукою вона витягла маленьку пляшечку.

— А ви бачили, як Ципріян очей з неї не зводив?

Тр-р-рах! Усі таблетки висипалися й покотилися по підлозі. Вона пробувала їх позбирати, але біль був такий пронизливий, що Верена лише кидалася навколішках то в один, то в інший бік. Нарешті здалася і з глибини її худющого тіла вирвалося притлумлене ридання.

Голоси довкола замовкли.

— Що з тобою? — Ядзя схилилася й торкнулася Верениної спини.

Та підвела погляд і з ненавистю просичала, карбуючи кожне слово:

— Гадаєш, що мені потрібна твоя допомога? Що можеш зі мною запанібрата? Запам’ятай, ти тут лише на хвилину. А потім повернешся до твого світу, де в тебе нічого немає. Ну, хіба що крім твого дурнуватого байстрюка. — Вона презирливо глянула на Ядзю й попрямувала до виходу. І коли вже поклала долоню на клямку, її зупинили слова, яких ще ніхто й ніколи не наважувався їй сказати.

— Це ти послухай… У мене є мій байстрюк, але ти завжди залишатимешся самотня. Знаєш, чому? Бо життя аноректички минає у вічному страхові, на інше вже просто не залишається сил. Ти помічаєш найменший слід жиру на власній тарілці, але не бачиш, що всередині тебе немає нічого, крім великої чорної пустки. Ти гниєш, розумієш? Ти вже мертва. Мертва!

Цілковиту тишу порушило цокотіння шпильок. Спершу повільне й розмірене. Потім Верена мчала сходами як шалена, не звертаючи уваги, що її сценічний макіяж стікає обличчям тонкими солоними струмочками.

* * *

Роботи на даху тягнулися безкінечно. На щастя, дощі припинилися, і Ядзя, яку мучило почуття провини за те, що вона живе в іншому, кращому й більш цивілізованому світі, намагалася не звертати уваги на навмисне зволікання майстрів. Нехай там собі копирсаються! Обидва майстри, як виявилося, були мешканцями Суматри й походили з маленького села неподалік таємничого й невідомого Ядзі міста Бенгкулу. Карколомною польською вони оповідали їй нескінченні історії із власного бурхливого життя, вставляючи щомиті соковиту лайку. У пошуках заробітку вони подалися до Австралії й, майже як Колумб, переплутали маршрути, опинившись у країні слов’янського абсурду. Як переслідувані на батьківщині католики, вони подали прохання про політичний притулок і тепер жили в очікуванні чуда. Старший з них залишив у селі сімнадцять дітей (імен пригадав лише сім). Гуцьо, який лише в невеликій кількості міг замінити Азізові його купу дітлахів, невдовзі став його улюбленцем. Головним наслідком цих міжнародних стосунків було те, що суматранець блискавично опанував польську на тому рівні, на якому нею користуються суспільні низи й гангстери. Цікаво, але Азіз послуговувався лайкою абсолютно несвідомо, із переконанням, що це цілком пристойні, нормальні слова.

Та ця схильність до міцних словечок була крихітною вадою Азіза на тлі незрівнянних переваг нових друзів дому. Передусім, руки в них були золоті (якийсь час обоє були кишеньковими злодюжками в Куала-Лумпурі). Вони полагодили в Ядзиній квартирі все, що потроху попсувалося за відсутності чоловічих рук. Ну, майже все, бо спустошень, викликаних відсутністю сексуального життя не можна було так легко зашпаклювати, полакувати й прибити. Решта просто сяяла! А коли ці двоє довідалися по телебаченню, що працюють у справжньої зірки, їхній радості не було меж. Хіба ж вона могла їх тепер так просто відіслати? А що в Ядзі завжди було золоте серце, то якось повернувшись додому, вона застала біля столу на додачу ще й Едзя. Усі різалися в покер, аж любо було глянути. На плиті весело булькотів рис. На мить Ядзі здалося, що її маленька мансарда стала притулком для різномастих нелегалів, яких перевозили в рефрижераторах, а в її ліжку кишать маленькі азіати.