* * *

Розповідь про симпатичного щурика, який виявився кулінарним генієм, розпалила в них апетит.

— Ходімо на суші, — вирішив Ципріян, але, помітивши переляк на Гуцевому обличчі, змінив думку.

— Гаразд, може бути Макдональдс. Що ти найдужче любиш? Біґ-мак, чізбургер, шматки курки в кисло-солодкому соусі?

Очі хлопця ставали чимраз круглішими, а обличчя налилося.

— Спокійно, можна з’їсти якийсь здоровіший хавчик, якщо тобі так більше подобається… Хлопче, кажи-но, що з тобою коїться, бо зараз капець тобі буде. — Ципріян не на жарт захвилювався.

— П-п-п…

— ???

— Пісяти.

Коли вони вже поставали над пісуарами, і Ципріян дозволив фізіології довершити своє, то замислився, чому в таких місцях немає яких-небудь інструкцій обслуговування дитини або принаймні авторизованого сервісу. Або…

— Коли-бо я не можу… — простогнав Гуцьо.

Він увесь почервонів від натуги й так затиснувся, що Ципріян не мав сумнівів: будь-якої миті могутній гейзер сечі проб’ється в хлопця крізь маківку.

— Хлопче, цюняй, бо буде катастрофа. Попереджаю, як твій друг.

— Коли ж мама сказала мені, що не можна при комусь витягати пісюнчика, хоч би там невідь-що. — Останні слова він видушив із себе, мало не плачучи, проте Ципріян устиг запхнути малого до кабінки.

Малий пісяв і пісяв, а Ципріян знову заприсягнувся, що віднині завжди триматиметься подалі від жінок з дітьми, і від чоловіків з дітьми, і що сам себе негайно покине, якщо в його житті з’явиться якась дитина.

Через чверть години обоє з полегшею зайшли до одного із суші-барів у торговому центрі. Про всяк випадок Ципріян не вибрав наймоднішого. Він хотів уникнути здивованих поглядів і зайвих коментарів. Відразу стало весело, бо із самого початку Гуцьо одним духом випив імбирну воду, призначену для миття рук, і вкинув до мальовничого ставочка з рибами дві кульки зеленого хрону васабі. Пекельно гостра приправа примусила працівників ресторану негайно поміняти воду в ставочку. На жаль, кілька рибок до кінця вечері спливло черевцями догори. Ципріян не мав жодних сумнівів, що послужливі вузькоокі офіціанти швиденько допишуть їм це до рахунку. Наразі вирішив не псувати собі настрою, тим більше, що Гуцьо був просто зачарований новим місцем. Він гасав бамбуковою кладочкою між столиками, на яких горіли ароматичні свічки, і щомиті нюхав водяні лілії, які плавали довкола мініатюрного фонтану. Намагався зловити за хвоста кольорову рибинку, проте на щастя йому не вдалося схопити навіть неживу. Заспокоївся трохи лише тоді, коли з кухні визирнув шеф-кухар з величезним ножакою в руці. Ципріян чудово розслабився, він уже забув, коли востаннє радів життю. Зараз, дивлячись на малого хлопчика, який не міг натішитися парою паличок, він засумував за дитинством, коли й сам був таким, як Гуцьо.

Вкинув до рота норі з масляною рибою, глянув у вікно й замалим не вдавився. За шибкою ресторану на паркінгу стояла Верена. У червоній шкіряній курточці до пояса й обтислих чорних брюках вона виглядала так, що Ципріянове лібідо негайно нагадало про себе. Його колишня подруга була не сама. Біля неї тупцяв якийсь вичепурений тип, від якого за версту смерділо баблом. Ципріян відчув, як його шпигонули ревнощі. Дивна річ, вони наче й розсталися, проте жодне з них не бажало розчахнути широко двері й випустити іншого на свободу…

Хто це, в біса, такий? І чого це він так нахиляється, коли говорить до неї? А вона сміється, неначе до блискучого «Ягуара» її провадили всі члени «Монті Пайтона», а не якийсь набундючений зануда! Хвилиночку! Ципріян підхопився з-за столу, не звертаючи уваги, що Гуцьо витягає з макі-суші всі зернятка рису й вкидає їх у чайничок із зеленим чаєм. А що кухар з ножакою знову визирнув з кухні, хлопчина був змушений припинити свої захопливі експерименти й зосередити увагу на ресторанному паркінгу.

Сцена, яка саме розігрувалася, відбувалася за драматичним сценарієм, від якого аж подих перехоплювало. Спершу всі, Ципріян, Верена й незнайомий, розмовляли. Потому розмахували руками, жваво жестикулюючи. Наприкінці розлючений чоловік зробив рух їздовою в напрямку живота Ципріяна. Той укрився ногами, а решта героїв від’їхала шикарною тачкою, залишивши розкаряченого, як стара ропуха, Ципріяна. Гуцьо спостерігав за всім цим з розпашілим обличчям, наче кіно дивився, проте коли Ципріян підвівся і, розлючений, сів до свого авто, хлопець вибіг чимдуж із ресторану, майже кинувшись на капот. Автомобіль різко загальмував, прихопив забутого пасажира й промчав повз офіціанта, котрий здалеку розмахував рахунком. А позаяк прислів’я каже: «Бог любить трійцю», то воно й добре, що Ципріян із Гуцем були вже на другому перехресті, коли кухар із ножакою втретє вийшов зі свого сховку.

Їхали швидко й мовчки, бо в такі хвилини чоловікам слова не потрібні. Хлопець сунув свою руку в долоню водія, а той тримав її міцно й не випустив, доки не доїхали додому.

* * *

Ципріян уже давно виношував у голові план — підступний і зухвалий. Від самої думки, що його вдасться втілити, він увесь аж тремтів від збудження й… страху. Як мала дитина, що вперто простягає палець до каструлі з окропом, доки не обпечеться. І попри все, щойно висохнуть сльози, робить це знову.

У програмі після трьох обов’язкових танців (танго, англійського вальсу й румби) надійшла пора відносної свободи. Учасникам дозволили продемонструвати власний номер. Вони з Ядзею вже вирішили, що ним буде ча-ча-ча і навіть почали репетирувати. Все було б непогано, проте що далі в ліс, тим більше дерев виростало на Ципріяновому шляху. На кожному з них виднів напис «стоп» і попередження, що дорога веде не туди. Адже було те, що він хотів би виконати найдужче, те, на що він чекав стільки років і мало стати символічним вінцем на його шляху крізь терни до зірок. Завжди, щойно Ципріян починав про це думати, то впадав у неймовірну екзальтацію і патетичний тон, від чого його піднесення здавалося комічним. Тому він швидко перекинувся думками на яловичий фарш, який тільки-но приніс із крамниці на розі. М’ясо лежало на столі, чекаючи, доки кухар-нездара надасть йому якоїсь більш-менш конкретної форми. Кухар із Ципріяна був, як з гівна куля, але зараз він мав зробити все, щоб показати свій прихований кулінарний хист. Він запросив на обід Ядзю з Густавом, і раптом збагнув, що має справу з готуванням уперше за три роки.

Ципріян поклав м’ясо до миски, присмачив сіллю, перцем і майораном. Додав сире яйце (його замалим не вивернуло від вигляду білка) і застиг над масою з витискачкою для часнику. Відразу отямився, помітно роздратований, що в нього взагалі виникають якісь сумніви. Вичавив зубчик часнику, потім ще один. Зрозуміло, що він не збирається ні з ким цілуватися! Це просто дружня вечеря, яка ні до чого не зобов’язує. Гаразд, із м’ясом упоралися, терта картопля чекала на свою чергу поруч із картопляним пюре. Скільки додати борошна? Чи, може, краще крохмалю? Ципріян нишпорив у пам’яті, намагаючись відтворити казковий смак, який знав змалечку, проаналізувати його й розкласти на інгредієнти. Хіба можна після того, як він протягом кількох років лише зрідка дзвонив до мами, звернутися до неї й запитати, як готувати цепеліни? Такі чудові, великі, фаршировані м'ясом картопляні галушки. Ципріян голосно проковтнув слинку й заплющив очі. Відразу побачив великий полумисок, на якому плавали в жирі вкриті рум’яними шкварками й підсмаженою цибулькою смаколики його дитинства. Витер очі кухонним фартухом і, як першовідкривач Колумб, сів до комп’ютера, щоб переглянути сторінки, присвячені регіональним стравам.

* * *

За п’ять четверта Ядзя в ліфті поправила Гуцеві святковий костюмчик, який вона заради цієї нагоди витягла із самого дна валізи. Задертий ріжок оксамитного комірця нізащо не бажав розгладитися, і хлопець виглядав, як восьма дитина в сім’ї двірника. На Ядзі була амарантова сукенка й разок великих скляних пацьорків, які з кожним кроком бентежно дзеленчали. Вона почувалася так само по-ідіотському, як і її син. Дратівлива прикраса навівала думку про дешеві коралі, які в сімдесяті роки всі вішали на дверях. Виготовлені зі штучного кришталю, уважалися найкрутішими, і Ядзя, яка тоді була ще дівчинкою, просто шаленіла за ними. Тим більше, що вдома в тітки, яка її виховувала, висіла лише порізана на смужки кольорова церата.

Вона простягнула руку до дзвінка, і перш ніж устигла видобути з нього звук, Ципріян уже вітав їх на порозі. Він був підперезаний барвистою ганчіркою в мухомори, а кінчик носа виглядав так, ніби його господар щойно пірнув у пакунок з контрабандним кокаїном. Але це було лише борошно, яке вкривало навіть його волосся. Ядзя заніміла від побаченого, бо ця картина дуже сильно відрізнялася від Ципріянового щоденного іміджу. Ципріян знічено посміхнувся, не знаючи, куди подіти руки, по лікті вимащені якоюсь масою, котра швидко темніла. Із глибини помешкання, просторого, як королівський палац, долинала знайома музика сімдесятих. Ядзю миттєво охопив сентиментальний настрій і під ридання й схлипування «Бі Джіз» вона полинула до широчезної канапи, більшої, аніж уся її мансарда. Тим часом Гуцьо оглядав помешкання з тим блиском в очах, який напевне мали антропологи, відшукуючи в джунглях невідомі досі дикі племена. Час від часу терплячий Ципріянів голос пояснював хлопцеві, як влаштовано чарівний світ сучасної цивілізації, побутової техніки та найновіших технологій. Ядзя, яку привабили захоплені вигуки, з’явилася в кухні, щоб віддати належне:

— індукційній плиті, яка завдяки створенню магнетичного поля доводить воду до кипіння, залишаючись водночас такою холодною, що на її поверхні можна, наприклад, займатися сексом;

— однокамерній духовці, котра дає можливість одночасно пекти ванільний пиріг і рибу, причому запахи не змішуються (повітря, спрямоване інфрачервоним випромінюванням, циркулює чітко визначеними тунелями);

— двокамерному холодильнику із пристроєм для виготовлення льоду, в якому продукти обробляються іонами срібла, що дозволяє довше їх зберігати й запобігає псуванню.

Біля холодильника Ядзя нарешті зрозуміла, чим пояснюється секрет моложавого вигляду Ципріяна. Адже це краще, ніж киснева камера, уколи ботоксу й заморожування в рідинному азоті! Подумала, що коли б у неї була така техніка, вона сиділа б усередині день і ніч, постійно омолоджуючись.

У ванній, окрім велетенського джакузі з гідромасажем, найбільше враження на неї справила пральна машина, яка не лише сама прасує речі, а й усередину можна будь-коли докинути забуту шкарпетку. Тоді її локалізує лазерний промінь і відповідно довше пере. Ципріян пояснив приголомшеній і переляканій Ядзі, що всю побутову техніку було виконано за найновішою військовою технологією fuzzy logic, а дизайн належить японцям. Через це безтурботне Ципріянове життя обтяжене двома гігантськими кредитами, які не дають йому спокійно спати.

Ядзя відчула, що їй час охолонути й скористатися туалетом. Коли вона вже встала з унітаза із профільованим сидінням і функцією гойдалки, то роззирнулася, як можна спустити воду. Проте з ідеально гладеньких, укритих червоним мармуром стін, нічого не стирчало, не стриміло й не звисало. А на бачку був лише крихітний червоний індикатор. Ядзя торкнулася його, переконана, що зараз її вдарить струмом, а зі стелі злетить гамівна сітка. Проте нічого не трапилося, а в порцеляновому резервуарі й далі була жовтувата рідина. Ядзя запанікувала, бо навіть у новобагацькому помешканні Улі не було таких чудес! Це просто кошмар якийсь, наукова фантастика! І коли вона вже ледь не розплакалася від розпачу, Ципріян постукав у товсті, з молочного скла, двері туалету.

— Я тут кладу пульт до бачка. Ти навіть не уявляєш, що довелося пережити, коли я кудись його запроторив. Три дні воду не міг спустити, доки із сервіс-центру не приїхали. Ця техніка нас колись прикінчить… — Він зітхнув і пішов до кухні, аби там витягти з окропу готові цепеліни.

Сіли в їдальні за дерев’яним столом, що мав теплий відтінок кедрового дерева. Цепеліни пахтіли божественно. Спершу Ядзя була переконана, що господар замовив їх у якомусь ресторані, але жахливий безлад у кухні не залишав жодних сумнівів, що Ципріян особисто потурбувався й приготував почастунок. Гуцьо поклав до рота шматок першого цепеліна, мало не вдавився і, вибалушивши очі, насилу його проковтнув, а тоді, злизуючи жир, що стікав по підборіддю, сказав:

— Мня-а-ам, справжній римський бенкет. Цікаво, чи ми теж, так само, як патриції, ригатимемо від обжерства?

Ядзя докірливо глянула на сина. Вічно він щось бовкне! Але запитання було логічне, бо страва виявилася неймовірно смачнючою, калорійною і… важкостравною. Коли з полумиска зникла остання рум’яна шкварка, Гуцьо гучно гикнув, а відразу за ним і Ципріян. Лід рушив і всі троє вибухнули реготом. Ядзя подумала, що людина — це все-таки незбагненна таємниця, і подумки присяглася собі ніколи більше не оцінювати нікого згарячу. Ідучи на цю вечерю, вона була переконана, що Ципріян пригощатиме їх фігами із грилю, обгорнутими стеблами лимонної трави, а найконкретнішою стравою буде фото смаженої курки в лімітованому виданні кулінарного альбому Нігелли Лоусон. Однак, зараз Ядзя сиділа, переповнена смачним м’ясо-картопляним щастям, і відчувала таку вдячність, що вирішила приготувати десерт. Спеціально для Ципріяна. Гуцьо аж завищав від радості, бо через відсутність духовки йому нечасто траплялася нагода тішитися улюбленими ласощами. Це був чарівний шоколадний пиріг «Брауні», м’який і ніжний усередині та із хрусткою шкоринкою. Він пахнув коньяком, мигдалем і родзинками.