Ада Самарка - Смак заборони

Уночі я кілька разів прокидалася від тупого гарячого болю, який настирливо пульсував у тумані стомленої свідомості. По нескінченних годинах безперервних ридань я почувалася мов після каторги. Кожна жилка співала своє сопрано, їхній багатотисячний хор переростав у оглушливе ревіння, під яке я й заснула. Годині о третій серед ночі я прокинулась остаточно, сіла серед зім’ятих простирадл, уважно прислухаючись до власних відчуттів. Тут було щось не те, й це «не те» виражало всю мерзенність катування безсонням, болем, який вибивався з загального хору войовничим басом і вдаряв просто в голову. Співав забитий пальчик на лівій ніжці. Мерзотник мучив мене ще ввечері, я плакала переважно саме через цей цілком фізичний біль. Заплющуючи очі навіть на відібрану сієсту, я спробувала вгамувати цю надривно протягливу кісточку.

Потім було якесь забуття, і я прокинулась та виявила, що в моєму липко-червоному сні стогнав не Альхен (а цікаво, як він стогне?), а я. І татусь, який щойно оглушливо хропів, тепер невдоволено крутиться, й срібний промінь місяця надає його бородатому профілеві якоїсь страшнуватої зібраності, стриманої суворості. Зелений промінь маяка падав — Ух-х-х! на поплутане гілля старої фісташки під вікном — і мчав далі. Ялта у воді. Ялта над водою. Небо індигове, із дзвінкими вкрапленнями зірок. Ух-х-х! Я вирішила встати й випити води. Але коли хвора нога ступила на холодні мостини, несподіваний вибух мерзенного болю прохромив мене наскрізь, я ображено схлипнула, згадала на додачу, що я є жертвою надмірної суворості, й знову заходилася тихо напувати слізьми свою подушку, яка відповіла мені лише невдячним мокротинням.

День почався з моєї тричі проклятої згадки про волю й татусевого стомленого рику типу «поки я воджу тебе на море, купую тобі жерти й плачу за твоє шмаття — житимеш, як я сказав». Я розсудливо змовкла, виразно розуміючи, що інших варіантів бути не може.

На пляжі, щоправда, отримала неймовірний дозвіл піти «подутися» в карти з Маринкою (під тентом). Відразу до нас приєдналася й Руда, і я швиденько відіслала її до Альхена із запитанням про необхідність накладення гіпсу. Пальчик розпух і був зовсім червоний, кожен мій крок супроводився нестепним печінням і болісною пульсацією крові, що ніби скипіла.

Ми грали за п’ять метрів від Гепарда, татуся поблизу не було, й лікар Іванов відразу підійшов, із холодним, ах, яким холодним обличчям діловито схрестив руки на грудях, дивлячись ні на що інше, крім причини нашого обопільного занепокоєння, заявив, що «потрібна фіксуюча пов’язка». І додав: «Я б не зачудувався, якби з твоєю ходою незабаром ти зламала не тільки палець». З гордовитим виглядом лікар відійшов, не сказав нічого підбадьорливого, доброго й лагідного, такого необхідного мені в моїй імрайській депресії.

Вільна Сюшечка з нетерпінням очікувала його на своєму лежаку та з виглядом абсолютно вдоволеної людини, з виразним «давай…», запрошувала огепардженого, як ніколи досі Альхена в свої біляві обійми.

Я повинна була зустріти сестру з сімейством на автобусній зупинці в Жимі, а татусь про всяк випадок мав чекати їх на маяку. Близько двох годин я зобов'язана була чергувати сама на сонячній брівці, заглядаючи у вікна авто, що проїздили повз мене. Потім за татусевим сценарієм мав відбутися святковий обід на кухні в Цехоцьких, далі — похід на пляж (резервація, певна річ) і ввечері, з настанням збудливої темряви — невеличкі родинні посиденьки за Старим Будинком, на руїнах давньоримських терм. Я мала право бути присутньою на всіх заходах.

Пам’ятаю, як вибігаючи з переодягалки, у свистючу мить татусевої відсутності я схопила Альхена за руку й майже застогнала: «Я спіймала свій Шанс! Я буду сама на автобусній зупинці. Близько двох годин! Зовсім сама!». А він, знизуючи плечима, скидаючи мої тремтячі руки, недбало й презирливо відповів: «Ні, це не шанс, це западло. Як ти не розумієш…», — і, не бажаючи продовжувати розмову, пішов собі.

Але я все одно палала безглуздою надією. Я існувала в якомусь розплавленому нереальному світі, де все відбувалося в розміряному пригальмованому ритмі й найабсурдніші речі здавалися цілком здійсненними.

Я провела на брівці рівно три години — від 11-ї до 14-ї, і з непорушного трансу вивів мене розлючений татусь: вони вже давно приїхали! Стомлені й злі, вони стояли ось тут, у тебе перед носом цілу годину й потім пішли шукати дорогу самі! Ідіотка! Яка ж ти безглузда ідіотка!

Я склала руки за спиною, нітрохи не здивована тим, що відбувалося, навіть, здається, посміхаючись (божевілля прогресувало), та попленталася, мов сомнамбула, за його змоклою спиною.

Тепер мені було дійсно байдуже. Я очікувала Альхена, а не їх, і реагувала тільки на засмаглих, коротко пострижених чоловіків у зелених шортах і чорних майках, з рюкзаками барви маслини за спиною.

Nach Mittag

Насуплена Мирослава, чоловік Валентин і семирічна Марійка чекали на нас у пляжному обмундируванні під двірським горіхом. Моєю метою був докладний і нахабний шок. Винятково заради улюбленого сімейства я прибралася у власноруч споруджене вбрання з ультракоротких шорто-трусів і вузького топа на шкіряних вервечках. Це вбрання, сконструйоване зі старих вельветових штанів, маминих поясів і дідових військових ґудзиків, несло в собі, крім голосного виклику, ще й щось дуже садо-мазохістичне, агресивне й панко-металічне. Ззаду була смілива аплікація із золотої синтетики у вигляді серця й знака Венери. Я зачесала волосся у високий хвіст і намазала губи Зінчиною фіолетовою помадою.

Ледь вгледіла мене згорблена, худюча, низькоросла сестра — миттю стрепенулася, витріщилася на додаткові бічні розрізи на шорто-трусах, але на цьому все й скінчилось, тому що бажаний невдоволений блиск у її очах раптово перетворився на якусь стомлену образу, й мені стало незатишно. Я не очікувала такої реакції, і, обмірковуючи подальші капості, відступила.

Мирослава зітхнула й сказала, таке, чим остаточно спантеличила мене:

— Шкода, що мій час сплив так швидко і я не можу дозволити собі щось подібне.

— З нею говорити безглуздо, — дуже правильно сказав батько.

Я надягла навушники й віддала перевагу товариству Джорджа Майкла. Він співав мені про freedom. Дорогою на пляж я, напевне, разів із п’ять ловила й перехоплювала на собі важкі погляди сестри. Як видно, вона була неприємно здивована моїм літнім виглядом, вбачаючи в ньому якісь зародки сексуальності в той час, як у нашій родині я вважалася великим незграбним підлітком у бандані та з феньками. На щорічні збіговиська я приходила тиха й скромна, мало говорила, і коли мене про щось запитували, відповідала, кумедно заникуючись і жуючи слова, чим викликала загальне розслаблене розчулення. Зараз же розчуленням і не пахло.

Мирослава дріботіла поруч зі своїм маленьким худеньким чоловіком, який із певною радістю нишком вивчав моє вбрання й тіло, що з нього вилазило.

Мені стало раптом дуже шкода її, і я вирішила, що більше так не одягатимуся. Стільки суму в людських очах я бачила дуже рідко. І до того ж, бідолашна Мирося не вживала жодних спроб для того, щоб хоч трішки здаватися привабливою. Її пляжні шорти сиділи жахливо й сильно кривили ноги, страшна майка робила її якоюсь безформною, а безбарвне біляве волосся було зібране в огидну «черепашку» на маківці, через що вона видавалася набагато старшою. І якась невдала косметика, і згорблені плечі…

— Ти така молоденька, як дівчинка, — кинула я не зовсім вдалий комплімент. Але у свої 28 років вона за певного ракурсу дійсно мала б молодший вигляд.

— Ну, звичайно… Не як хлопчик же…

А татусь тріумфував! Звичайно, після приборкання невдячного нащадка кому не приємно отримати бонус у вигляді добре вихованої старшенької? Про мене, ганьбисько й невігласа, просто забули.

Забули. Я мимоволі спіймала себе на тому, що вся увага на гримучі 100 % уже не може належати мені, й солодкий пролом усе-таки існує. Якомога швидше я повинна зробити Негарний Вчинок, щоб їх усіх від самого вигляду мого нудило й не хотілося б марнувати решток відпочинку на суперечки зі мною, заблуканою чорною вівцею. Яка ж я ідіотка, що сумувала з приводу їхнього приїзду! Я шукатиму свій Шанс, вони відпочиватимуть, і всім нам буде дуже весело.

Мирося посмутнішала ще більше, коли я скинула все те, що насмілилася назвати одягом, і у відвертому голозадому бікіні почала стрибати пляжем, відгонячи якусь комаху. Валентин цього разу несхвально дивився на мій купальник, а татусь дав собі корисний перепочинок і взагалі не дивився. Завжди б так.

Ми зайняли п’ять лежаків під тентом у «резервації», і єдиною розрадою була Марійка, яку відпустили разом зі мною весело бовтатися в хвилях. Дитина відразу перейнялася до мене симпатією, а я відчула глибоку вдячність за таку увагу, й ми тішилися одна одною та переповідали свої сни, мрії, невдачі й удачі (я була надзвичайно лаконічна). На запитання, чи люблю я кого-небудь, Адора відповіла коротким палким киванням. Чи тут він? Ствердно.

— Коли будемо йти, Марійко, я його тобі покажу.

Він тут? Він тут? Невже він тут? Він приїхав сюди через тебе? Ах, якби… і пірнула в хвилю, що саме наспіла.

Потім примчала Танька. Татусь хотів прогнати її бридливим жестом, як муху, але сестра, яка любила дітей, привітно посміхнулася їй і спитала: «Ти звідки, дитинко?»

Зіграли з Рудою партію в бридж, і вона помчала назад у альхенські простори.

Хвилин за 15 прийшли сам Альхен (поки сім’я купалася).

— Я бачу, їм не до тебе?

— Це ненадовго. Ну, і як тобі моя сестра?

— Я бачив її лише кілька секунд, коли ви виходили з ліфта, тому нічого сказати не можу. Щоправда, в неї на плечі родимка, міткою відьми називається, свідчить про надмірну пристрасність, або ж про цілковиту фригідність.

— Швидше, про останню. Досить яскраво виражено… Хі-хі…

Альхен знизав плечима:

— Побачимо. Вона така маленька…

— Онанізмом, скажеш, у дитинстві займалася?

— Не скажу.

— Чому?

— Тому, що розходження бачу. Скільки вона тут пробуде?

— Із чоловіком і дитиною.

— Скільки?

— Чотири тижні.

— Онде твій тато йде.

Я здригнулася, але не озирнулась.

— Сестра твоя з чоловіком, як я зрозумів, і з дитиною.

— Дуже добре. Я зроблю зараз Негарний Вчинок. Вони розлютяться на мене й перестануть звертати увагу.

Він посміхнувся:

— Не перестарайся.

Татусів поклик змусив мою кров завмерти в жилах. Я зробила ще один крок назустріч ворогові. Мирослава з неприхованим жахом споглядала напівоголений (як і в мене) зад атлетичного Альхена, котрий, посміхаючись мені та щось шепочучи, спокійно віддалявся назад за човнову станцію.

— Хто ця мерзенна людина? — запитала сестра в татуся.

— Abomination, — зненацька лаконічно відповів татусь, — чого він від тебе хотів? Я ж заборонив тобі навіть близько підходити до нього! Якою кретинкою потрібно бути, щоб не могти виконати навіть такі прості вимоги! А тепер іди геть!

І я пішла.

На краєчку пірсу мене спіймала Марійка:

— Чого це вони тебе так? Це через того чоловіка, про якого ти казала?

— Так, саме через нього.

— Ти, напевне, його й любиш?

— Його. А тато, твій дід, — ненавидить.

— Чому?

— Так уже склалося. Батьки завжди рано чи пізно стають на шляху в своїх дітей. Дідусь вважає його наймерзеннішим типом у Всесвіті й забороняє мені навіть дивитися на нього.

— Неправильно так робити. Мені, наприклад, твій друг дуже сподобався.

Я відчула приплив нечуваної материнської ніжності й укотре зачудувалась, яким це чином сестра примудрилася виростити таку розумну й дорослу дитину.

Вона була дуже незвичайною дівчинкою. Мала величезні круглі очі з якимось страхітливо мені знайомим виразом замріяності. Вона знала багато віршів і могла довго й вдумливо міркувати над якоюсь зовсім не дитячою проблемою.

Papah, як і обіцяли прогнози, заборонив мені грати в будь-що з Рудою. Знаючи, як близько я з нею товаришую, він із надзвичайним розумінням виголосив вирок щодо обмеження нашого спілкування до неможливого мінімуму. Тобто, поки є Мирослава з Марійкою, — спілкуватися з ними, а коли вони поїдуть… Стосовно ж Альхена була інша розмова. Я мимрила на своє виправдання, що він проходив повз мене, і я просто сказала йому «привіт». На мене накричали віддалік, перед убиральнею. Але я не засмутилася. Попереду мріли нові обрії.

Abend

Я була суцільним передчуттям. Короткий дотик невагомої долоні Долі. Я ішла з прозеленню маяка, що пульсувала на моїй щоці, й ще ніколи мій телепатичний зв’язок із Маслиновим Бісом не був такий міцним. Зміни й спокуси лоскотали ніздрі.