Але вона мовчала й лише важко дихала.

Він не витримав, спробував поцілувати, але Майя різко повернула голову убік.

— Не смій! — майже крикнула. — Я заміжня жінка. Братова жінка.

Єгор завмер.

Заплющив очі. Міцно стис повіки. Зціпив зуби.

Потім глибоко видихнув. Підняв руки й відступив назад.

— Ми не договорили, — на прощання кинув, сів у машину і поїхав.

Майя стояла, мов укопана. Навіть у найсміливіших мріях не могла припустити, що Єгор прагнутиме продовження легковажного курортного роману. Так, він був пристрасним, палким, але до чого тут кохання? А він, виявляється, шукав її? Навіть брата просив… Господи, як усе заплуталося…

Всю цю картину Олівія Туріна спостерігала з вікна свого автомобіля.

Ошелешена дівчина не могла повірити власним очам.

«Єгор — і жінка брата? — стукало в її голові. — Зрада! Підла зрада!»

Майя зайшла в приміщення.

Олівія вискочила з машини й побігла слідом. Побачила, в який кабінет та зайшла. Наблизилася, прочитала табличку: Громова Майя Матвіївна, головний лікар.

«Отакої, — здивувалася Туріна. — То вона тут працює? Це добре… — очі її хитро заблищали».

Поправила на собі пальто і постукала в двері.

— Так, — почула зсередини.

— Доброго дня, Майє Матвіївно, — спробувала усміхнутися.

— Олівіє? — здивувалася лікарка. — Якими шляхами? Сідай, — широко усміхнулася.

— Дякую, — намагалася зберігати спокій ображена дівчина. — Я записана на огляд. Ми з Єгором чекаємо дитину.

Запанувала тиша.

Обличчя головної лікарки закам’яніло.

— Віт-таю, — нарешті важко промовила Майя. — Єгор знає?

— Дивне питання, — засміялася Олівія. — Звичайно, знає. Ми повинні були разом подивитись на нашого малюка. Але він щойно телефонував, що не дочекався мене. На роботі щось термінове, мусів бігти.

— Ясно, — знов усміхнулася Майя. — Я можу допомогти?

— Ні, ні, я записана до іншого лікаря. З вами просто привітатися зайшла, — весело закінчила Туріна. — До побачення.

Майя безсило відкинулася на спинку шкіряного крісла. Заплющила очі. Робочий день тільки почався, а сил уже зовсім не залишилося.

Після обіду зайшла до лікаря, який оглядав Олівію.

— Дивна дівчина, — поділився своїми враженнями той. — Роками п’є протизаплідні таблетки, а хоче завагітніти. Спочатку треба лікувати побічні ефекти, а потім уже мріяти про дитину.

* * *

Щодалі, то наполегливіше шукав приводу для зустрічі з Майєю Єгор. Йому здавалося, що ця жінка нещасна з його братом. Чого лише вартує, що Макар заборонив їй народжувати. Але ж вона так прагне мати дитину. Саме за цих обставин їх колись і звела доля. Майя не показує цього, намагається бути вірною своєму чоловікові, але скільки так витримає? Адже працює в установі, де щодня бачить новонароджених дітей. Хіба її не болить серце? Яку любов може відчувати до свого чоловіка жінка, яка всім своїм єством, кожною клітиночкою мріє про маля, а коханий чоловік і говорити про це не хоче. Готовий навіть примусити її убити ненароджене невинне янголятко, якщо ненароком завагітніє без його дозволу.

«Так, вона точно нещасна, — вирішив Єгор. — Вийшла заміж від безвиході, тікаючи від страшної самотності. От якби ми раніше зустрілися — тепер це була би моя дружина. Щаслива жінка й мати моїх дітей. А так… Треба її рятувати!»

«Мусимо зустрітися! Я наполягаю!» — одного дня прочитала повідомлення з Єгорового номеру Майя.

«Нам немає про що говорити. Я кохаю твого брата» — відповіла.

«Готель «Ярус», 318 номер, сьогодні о 20.00. Ти прийдеш. Інакше я все йому розповім».

Майя аж задеревіла.

Ні, вона не боялася Макара. Навпаки, не хотіла робити йому боляче. Розбити серце. Найстрашнішим було глянути у його розчаровані очі, коли дізнається про її зв'язок з Єгором. Хоча це й було до нього, та й про почуття не йшлося. Яке це має значення, коли мова йде про брата.

Тому рівно о двадцятій приїхала в готель. Приїхала, аби остаточно покласти крапку й розірвати незрозумілий трикутник. Пояснити Єгорові, що вона щаслива у шлюбі й не потребує ні його захисту, ні його турботи, ні його любові. Натомість поряд з ним живе дівчина, якій його тепло конче необхідне.

— Я знав, що ти прийдеш, — щасливий кинувся до неї Єгор, як тільки Майя переступила поріг готельного номеру.

— Не торкайся, — швидко підняла праву руку гостя, даючи зрозуміти, що прийшла лише поговорити. — Чого ти хочеш? — сердито почала. — Чого домагаєшся? Прагнеш зруйнувати сім’ю свого брата? Думаєш, якщо він зі мною розлучиться — я кинуся у твої обійми?

— Я лише…

— Не перебивай! — крикнула Майя. — Ти ж поговорити мене викликав! Отже, я говоритиму, а ти слухатимеш. Поряд зі своїм чоловіком я щаслива жінка, бо він кохає мене, а я — його. Це є правда. Так, коли знову побачила тебе у нас вдома, пригадала Домінікану. Не буду лукавити. Десь мурашки пробігли по шкірі… Але то — не любов! Такі почуття хіба що підлою зрадою можна назвати.

— То ти так його кохаєш, що готова навіть без дітей жити? — не витримав Єгор. — Я подарував би тобі радість материнства. Ти поцілувала б своє маля, пригорнула до грудей. А він ніколи цього не дозволить, ніколи!

Майя мовчала. Єгор ударив по найболючішому місцю.

— Значить, у Макара є на це причини, — промовила здавленим голосом.

— Та немає у нього ніяких причин! — зірвався Громов. — Все банально. Дружина померла при пологах. На її могилі він і поклявся, що більше жодну жінку на прирікатиме на вагітність і пологи. А тепер вірний своїй дурній клятві.

— Т-то він просто боїться за моє життя? — розширила від здивування очі й ухопилася за серце Майя. — Причина в цьому?

— Так, в цьому, але це нічого не міняє. Він не дозволить тобі стати матір’ю.

Майя мовчала й трималася за груди, наче щось переосмислювала.

— Це багато чого міняє, — ковтаючи сльози, прошепотіла. — Але в одному ти правий Єгоре, — зібралася й продовжила сталевим, впевненим голосом. — Для нас з тобою це нічого не міняє. Я кохаю Макара. Без нього дихати не можу, світла не бачу. Без нього — навколо пітьма. Це все. Більше мене не турбуй. Якщо розкажеш брату про курорт… Нехай… Я не сподіваюся, що він зрозуміє. Але моя совість чиста і перед ним, і перед тобою, — рішуче докінчила, стукнула дверима й пішла геть.

Єгор стояв посеред кімнати, мов громом уражений.

Нарешті зрозумів наскільки глибокі почуття об’єднують Майю і Макара. Перед ними він тільки шапку зняти може. Нічого подібного їй не запропонує. Так, Майя йому подобається. Але, щоб світла не бачити, щоб навкруги пітьма… Не впевнений, що здатен на таке. Та й Макар давно заслуговує на особисте щастя. А ця жінка просто ідеальна: розумна, любляча, вірна.

«Любов і вірність, — раптом задумався Єгор. — Це дуже цінні речі. Треба бути повним дурнем, щоб не цінувати їх».

Раптом згадав про Туріну. Ця жінка вже стільки часу вірна йому, любить, терпить образи. Хіба не заслуговує його тепла?

Від душі, подумки побажав брату з дружиною щастя і поїхав додому, до своєї Олівії…

Олівія ж вирішила за будь-яку ціну врятувати своє кохання й покласти край відносинам Єгора і Майї. Вона дізналася про те, що сьогодні коханці зустрічаються у готелі. Переконалася, що обидва приїхали у «Ярус» і зателефонувала Громову.

— Макаре Ігоревичу, доброго вечора. Це Олівія.

— Щось з Єгором? — без усіляких там привітань відразу запитав Макар. У той час він якраз був удома. Занепокоївся. Адже досі дівчина брата ніколи не телефонувала йому особисто.

— Так, — твердо відповіла. — Він зраджує мені.

Запанувала тиша.

— Може, я й старший брат, — нарешті почулося у слухавці, — але навряд чи допоможу. Ми вже виросли з того віку, коли…

— Помиляєтеся, — перебила Туріна.

Вона відчула нотки іронії в голосі Макара. Це додало рішучості.

— Він зраджує мені з вашою дружиною, — різко випалила.

Знов настала тягуча тиша.

— Ало! Ви чуєте? Я кажу, він зраджує не тільки мене, але й вас, свого старшого брата!

— Це жарт? — важко прохрипів Макар.

— Якщо не вірите — перевірте. Вам це не складно зробити. Зараз вони розважаються у готелі «Ярус». Можете навіть застукати їх на гарячому, — кинула трубку.

Макар не реагував. Стояв нерухомо, наче його розбив повний параліч.

Трохи оговтавшись, безсило, бо пальці зовсім не слухались, набрав номер свого підлеглого.

— Потрібно терміново перевірити інформацію чи бронював Єгор Громов номер у готелі «Ярус».

За кілька хвилин отримав відповідь.

— Так, пане полковнику, бронював. Він і зараз там. Не один. Якщо хочете — з’ясуємо другу особу.

— Не треба… — ледь прошепотів.

Важко опустився на диван. Відкинув голову. Заплющив очі. Нічого не відчував. Здавалося, якби його зараз ножем шматували — не раегував би.

А Майя летіла додому на крилах кохання. Нарешті розставила усі крапки над «і». Єгор усе зрозумів й більше не турбуватиме. А ще вона дізналася справжню причину, чому Макар не хоче дітей. Вона, як лікар, переконає його, що небезпеки у цьому немає. Те, що сталося з його дружиною, напевно, просто страшний збіг обставин, у якому ніхто не винен. Гірка доля.

— Привіт, коханий! — весело привіталася, коли увійшла до квартири. — Ти вдома?

— Доброго вечора, — здавлено, боляче відповів.

Вперше не піднявся з дивану, не підійшов, не обняв, не поцілував.

Але вона не надала цьому значення. Сьогодні скинула з душі важкий тягар, тому легко пурхала приміщенням.

— Де ти була? — раптом серйозно запитав глухим важким голосом.

«Дивно, — подумала Майя. — Раніше він ніколи не цікавився, де я затримуюсь. Хоч, бувало, поверталася значно пізніше. Чому саме сьогодні? Щось підозрює?»

На серці неприємно защеміло.

— На роб-боті затрималася, — боязко відповіла. — Накопичилося багато питань, що не терпіли до завтра. А чому питаєш?

— Ясно, — задумано протяг Макар.

— Що з тобою? — нарешті не витримала Майя. — Ти на себе не схожий. Не довіряєш? — прямо запитала чоловіка.

Громов важко піднявся з дивана. Повільно підійшов до дружини. Узяв її обличчя у свої долоні. Своїми чорними, як безодня очима заглянув у самісіньке її нутро. Мов рентген просвітив наскрізь. Усе побачив. Нічого не приховає.

— Чому, не довіряю, — глянув у її перелякані очі. — Хіба можна не вірити людині? Вірити треба, навіть, якщо знаєш, що вона бреше. Необхідно слухати й намагатися зрозуміти: чому вона це робить? Чому обманює? — якось по-філософськи відповів.

Майя відчула, як від хвилювання по тілу пробігли мурашки. Ноги в колінах затрусилися. Здавалося — не витримає. Ось-ось втратить свідомість, впаде на підлогу. Тільки його сильні руки підтримали.

Та раптом очі Макара стали ще чорніші. Здавалося, страшна пекельна темрява виливається з них й обвиває усе навколо. Покриває непроглядним мороком. Відчула, як насувається щось жахливе, наче перед смертоносною грозою. Відчула й пронизливий, колючий холод, що віяв з його душі. Від нього все кам’яніло в очікуванні чогось потужного, розгромливого…

Нарешті грім луснув!

Блискавичним, різким рухом, боляче, Макар розвернув дружину обличчям до стіни. Одною рукою міцно притис до себе, іншою вхопив за волосся.

— Не треба, благаю, — замолилася перелякана до смерті Майя. — Ть-тільки не так, прош-ш-шу-у… — голосно заридала.

Зупинився.

Його важке, гаряче дихання обпікало їй потилицю.

Майя міцно стисла повіки з під яких градом лилися сльози.

Нею неприродно трусило, як при лихоманці.

— А-а-а-а!!! — заревів, як смертельно поранений звір перед кончиною Макар і щосили гепнув кулаком по стіні. Тоді відпустив дружину, взяв куртку й рвонув до виходу.

— Піду, охолону. Не чекай, — безсило прохрипів, луснув дверима і побіг на вулицю.

Десь знизу почулося клацання сигналізації, звук заведеного двигуна й рвучкого старту автомобіля.

Майя зрозуміла. Він про все дізнався.

«Господи, що тепер буде? Вони ж — рідні брати…» — кліщами здавила серце дійсність.

Безсило сповзла стіною на коліна.

З її грудей виривалося розпачливе ридання…

* * *

Олівія не знаходила собі місця. Металася по будинку, нервово викурюючи одну сигарету за другою.

Нарешті двері відчинилися. На порозі з’явився Єгор.

Жінка аж заклякла.

Він ніби в хорошому настрої. Навіть підійшов до неї, обняв і поцілував. Якось тепло глянув у вічі. Такого раніше ніколи не було.

— Все гаразд? — несміливо запитала.

— Так, — усміхаючись, відповів. — Тепер у нас все буде гаразд.