– Я чай поставлю. Добре? – Він пройшов слідом за мною на кухню і сів за столик, спостерігаючи, як я наливаю воду, вмикаю чайник, дістаю чай, вибираю заспокійливу суміш. По кухні розливається запах меліси і ромашки. Я протягую одну йому чашку іншу собі.
– Що він від тебе хотів? – Задала я запитання.
– Не має значення. – Я простягнула руку і він розтиснув свої руки і взяв мою руку.
– І ти зовсім не хочеш про це говорити. – Здалась я, підійшла до нього і поцілувала його. Спочатку не було навіть ніякої реакції, я запустила руку в його волосся і навіть відчутно його смикнула і він розслабився відповів на мій поцілунок і посадив мене собі на коліна.
– Я скучила за тобою.
– І я скучив. Я сьогодні зустрічався з Атик-груп, побачив тебе і навіть забув, про що з ним розмовляв, а той провів тебе поглядом і сказав, що Ганна Василівна дуже красива жінка. Про нас здається всі знають. Пробач.
– За що пробач? Ти збираєшся мене покинути?
– Ні. – Він навіть смикнув мене за коси. – Ніколи. Я хочу бути з тобою. А ти? – Він заглянув мені в очі.
– І я хочу бути з тобою. – Мій телефон наполегливо дзвонив. Я застогнала від незадоволення , та телефон довелось взяти. Родина. Звичайно, тільки сім’я не заспокоїться поки з нею не поговориш.
– Мама. – Прошепотіла я Соломатіну і вийшла в кімнату за записником і цінною інформацією. Коли я повернулась в кухню, Соломатін сидів і крутив в руках кружку.
– Я ще дещо повинен зробити. Я поїду години на дві, а потім повернуся.
– Дім…
– Я швидко добре. – Він піднявся поцілував мене і пішов. Я чортихнулась вслід і набрала номер Ярослави.
– Ти мені потрібна. Терміново.
– Я в перукаря. Приїзди до «Сірої маски».
– Буду за 15 хвилин.
В невеличкому кафе, але з цілком пристойною кавою, я взяла собі чашку і сіла за крихітний столик і тут же підійшла Ярослава з новою зачіскою.
– Привіт! А тобі личить.
– Дякую. Підозрюю, якби не прозвучало слово, що я у перукаря, ти б не помітила.
– Ти ж знаєш, я маю тягу до вічної внутрішньої краси. Тому ти для мене завжди прекрасна.
– Ага. – Ярослава замовила собі кусочок торта з чаєм. І тут же запитала.
– І що в тебе трапилося?
– Не знаю поки що, та підозрюю якась фігня. Сьогодні до мене підійшов чоловік, який раніше був знайомий з Соломатіним і сказав, що мені потрібно поцікавитись де той провів минулий рік. Соломатін, коли його побачив дуже рознервувався і відповів, що то особисте і він не хоче про це говорити. Після чого Соломатін заявив, що йому потрібно поїхати години на дві. Як думаєш мені варто хвилюватись?
– Ну, більшість часу він провів за кордоном.
– Видно саме цікаве це те, що він там робив.
– Хочеш, що б я вияснила?
– Коли б ми з ним просто працювали , то відповіла б беззаперечно. А так не знаю. Але його те минуле, чомусь страшенно лякає.
– Підозрюєш, що він когось вбив?
– Ярослава і звідки в тебе стільки любові до людей?
– Від частого спілкування. Все від нього.
– Ладно. Не зважай. Ризикну, повірю, що справиться сам. А то починаю нагадувати параноїчку.
– Таємниці вони такі і зазвичай до добра не доводять.
– До добра зазвичай не доводить недовіра. І сварки. Розповідь одну згадала, як до бабки приходить жіночка і каже, що життя, не має так з чоловіком сваряться, чи не може бабка біді зарадити. А бабка принесла їй пляшечку і говорить, як тільки починаєш з чоловіком сваритись відразу набере води в рот, і не ковтай . Так жінка і зробила, чоловік свариться, а вона мовчить, він і замовк. Пройшов місяць. Ця жінка взяла пляшечку і понесла до бабки. Говорить, дякую вам, та ми більше не сваримося, візьміть це й чудовий засіб може кому, ще знадобиться. А бабка їй і каже. Там була просто вода з криниці.
– Мудра, не по рокам.
– Станеш тут совою - мудрою головою. Побігли тоді по домам. А то мій час як у Попелюшці кінця збігає. І чудовисько вернеться додому.
Все таки розмови з кращою подругою, йдуть на користь. От поговорила сама питання задала , сама і відповіла, зате, як на душі полегшало. Та додому я раніше Соломатіна не встигла, він сидів біля порогу.
– Привіт! Давно сидиш?
– Ще не дуже. Де ти була? Все нормально? - Піднявся він з сходинки.
– Все просто чудово. Мені треба було подумати. І думається мені краще в компанії кращої подруги.
– І про що думала? – Я задумливо потерла носа. Так, він не заспокоїться поки не оцінить усі загрози і перспективи. Я підійшла і поцілувала його. А потім нарешті відкрила двері і ми зайшли в дім.
– Твої таємниці дещо бентежать мене. І я зізнаюсь чесно поривалась натравити на тебе Ярославу. Але я цього не зробила. Я зрозуміла, що я довіряю тобі. І ти маєш повне право на своє приватне життя. – Він був здивований.
– Ясно. І ти на мене не сердишся?
– Я на тебе і не сердилась.
– Просто в тебе був такий вигляд, ти була зла.
– О, так я таки була зла. Але на того хлища і на ситуацію в яку він мене заганяв, а я ненавиджу бути безпорадною.
– Вибач. Я владнаю ситуацію з своїм минулим.
Ситуація не владналась, бо вже на другий день, хлищ вломився знову в мій кабінет. І почав з порогу.
– Він псих. І півроку лежав в психушці. То ви справді думаєте, що ваш бізнес не постраждає після того, як всі дізнаються про це. Я думаю, вам краще вмовити Соломатіна продати магазини. – Я дивилась на нього. От, що то справи Соломатіна закінчились лікарнею. Хоча з таким оточенням добродіїв,вони б і кого завгодно так закінчилися. Щось видно потрібно змінити Соломатіну в житті. – Зате добродій розпинався далі.
– Ганно Василівно ви ж розумна жінка, то я сподіваюсь ми домовимось.
– Знаєте в мене в житті було одне правило, ніколи не погрожуй, коли ти не здатний втілити це в життя. Ваша наполегливість вже почала втомлювати і забирати в мене час. Ваші погрози вважаю таким нікчемними, що навіть нічого робити не буду. І Соломатіна я підтримую. Що правда хід його думок може бути не настільки радужним, а враховуючи, як ви кажете, що він »псих» то бог вам на допомогу. А тепер перестаньте займати мій час і покиньте кабінет.
– Ви пошкодуєте про своє рішення. – Прошипів він.
– Я звичайно ознайомилась з вашими методами ведення справ, підкуп, улесливість , погрози, для вас всі методи добрі. Але і ваше в цьому слабке місце. Ви не створюєте чогось нового, не вдосконалюєте, не змінюєте, просто відбираєте і адаптуєте під себе. У Соломатіна завжди буде інша дорога, а ви його будете доганяти.
– Ваш Соломатін не в ладах з головою, він живе на таблетках. – Виплюнув, він ще одну порцію отрути.
– Сергій, пішов геть. – В дверях стояв Соломатін і я була певна , що він чув останні слова цього Сергія.
– Всього найкращого Ганна Василівна. – Я промовчала. Погляд Соломатіна для Сергія нічого доброго не обіцяв, та він закрив двері за Сергієм і залишився в кабінеті. Повільно повернувся до мене. Він навіть не дивився на мене просто стояв.
– Я…я не хотів, щоб ти вважала мене психом. – Його каяття не знало меж . – І те, що він сказав правда.
– Соломатін. – Тяжко зітхнула я. – Психом я тебе вважала з першої миті нашого знайомства. По правді там ще була купа різних епітетів, що тобі явно не лестили. Але я бачила тебе, що робило тебе вкрай цікавим для мене. Ти як магніт, що ближче наближаєшся, то сильніше притягує. Ти мені страшенно подобаєшся з усіма твоїми недоліками і перевагами з усім твоїм хаосом і неспокоєм. Мені дуже шкода, що тобі довелось пережити не найкращі часи, але я тебе люблю з усім що є і що було.
– Що ? Що ти сказала?
– Я сказала, що ти мені цілком влаштовуєш саме таким який ти є. Я сказала, що люблю тебе. І люблю вже досить давно. Тому заради усього доброго не лякайся так. Я все ж тобі в любові зізнаюсь, а в не в злочині проти людства.
– Я не лякаюсь. Я ще просто не вірю. Ти мене правда любиш?
– Абсолютно впевнена в своїх почуттях.
– І не покинеш мене?
– Навіть не подумаю. – Він нарешті таки відійшов від дверей і просто обійняв мене.
– Я так боявся – Пробурмотів він зарившись носом в моє волосся.
І у всіх пар рано чи пізно наступає момент знайомства з батьками. Моя родина не полінилась і вся дружно приїхала до мене в гості. Ідею познайомитись з родиною Соломатін зустрів , скажемо так прохолодно, але приречено. І тільки коли вже приїхав на саму вечерю, по його чорних колах перед очима і смиканому вигляді я зрозуміла, на скільки він знервується.
– І що тебе так лякає в знайомстві з моїми батьками?
– Якби в мене була дочка, я б ніколи її не віддав такому придуркові . – Все таки сказав він.
– Дім, я дуже люблю свою родину. Моя родина любить мене,але вони не вмішуються в моє життя. І тебе я люблю. – Спробувала я його розрадити.
– Ти сьогодні дуже гарна. – Прошепотів він і поцілував у висок.
– Тоді пішли знайомитись. – Моя родина була в кімнаті, під дружній галас, щось обговорюючи. Звичайно, вони замовчали, коли ми зайшли. Коротке представлення і ми сіли до столу. Соломатіна посадили напроти мене, поряд нього сіла мама і тата, поряд мене бабуся. Всі були трохи напружені , одна бабуся отримувала від усього задоволення. Але навіть і вона нахилилась до мене і прошепотіла: «А що з твоїм хлопцем?» Я перевела погляд на Діму, він сидів прямо і з таким відмороженим виразом обличчя. Зверхній погляд і холодна відповідь моєму батькові. А батько пильно за ним стежачи задавав і задавав все питання. Я зітхнула і нагнулась до бабусі.
– Він переляканий до смерті. Його теща була вкрай хворою жінкою, я сама її бачила. Її б психіатра хорошого. Це у нього захисна реакція організму така. А тато його видно зараз доконає.
– Не доконає.
– Василю. – Бабуся лагідно всміхнулась моєму батькові, того злегка перекосило. Характер у бабусі все таки не цукор. – А ти вже й забув, як прийшов мене знайомитись. – Батько трагічно поморщився. – Жених перенервував і втратив свідомість прямо за столом. – Щось мені здалося, що після такої історії, Соломатін зблід ще більше. Але бабуся відвела увагу від Соломатіна і дісталось батькові, поки мама не розсміялась і не врятувала батька. Н-да вечеря вдалася. Я пішла з мамою на кухню, допомогти прибрати з столу, чоловіки залишились в залі.
– Пам’ятаю, як я почувалась коли знайомила з мамою твого батька. Незручно не те слово. А твій батько щось відповідав невпопад , а у мами ставав все холодніший і холодніший вигляд.
– Так, бабуся поглядом заморожувати уміє.
– Татко твій схоже теж перенервував.
– Це мило. Але ж я давно вже не маленька дівчинка.
– Для нас ти завжди будеш нашою донечкою і ми будемо про тебе хвилюватись, пишатись твоїми досягненнями і мріяти про онуків.
– А по тому, як тато вів допит то до внуків там може бути дуже далеко.
– Дай йому час. І все буде добре.
– Пішли повертатись, поки Дімка не вирішив, що я його покинула і втекла через вікно в кухні.
– А що може?
– Уява знаєш, яка у нього буйна.
– Тоді пішли, щастям ризикувати не будемо. – Ми з мамою вийшли, чесне слово Соломатін, здається очей не зводив з кухні. З усіма попрощавшись я провела Дмитра до машини. Соломатін мовчав і тискав мою руку, потім зітхнув і обійняв мене.
– І як все пройшло? – Десь біля мого вуха , пошепки запитав він.
– Все пройшло чудово. – Розсміялась я. – І взагалі зовсім тебе відпускати не хочу. – Подумавши додала я. – Тому, або ти переїдеш до мене, або я переїду до тебе. – Він завмер, я вже подумала, що погарячкувала з пропозицією.
– А ти переїдеш?
– Куди скажеш. – Тепер уже він відсунув мене від себе і пильно заглянув мені в очі.
– І навіть вийдеш за мене заміж?
– Так, вийду.
– Тоді ми одружимось, так швидко як це можна зробити.
"Чорна бузина (СИ)" отзывы
Отзывы читателей о книге "Чорна бузина (СИ)". Читайте комментарии и мнения людей о произведении.
Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв и расскажите о книге "Чорна бузина (СИ)" друзьям в соцсетях.